ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 509/215/15-ц

1. Описова частина

У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що за договором про іпотечний кредит від 12 лютого 2007 року № 536 банк надав, а відповідач прийняв кредитні кошти у розмірі 21 000 доларів США зі сплатою11,5 % річних та строком повернення не пізніше 12 лютого 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 12 лютого 2007 року відповідач передав банку в заставу нерухоме майно за адресою : АДРЕСА_1 , яке належить йому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 лютого 2007 року.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх кредитних зобов`язань заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 вересня 2009 року, яке набрало законної сили 22 вересня 2009 року, було задоволено позов банку до відповідача та стягнуто з нього на користь позивача борг за кредитним договором у розмірі 153 773,65 грн та 1 658 грн судових витрат.

Позивач вважає, що вказане рішення суду не є підставою для припинення нарахування відсотків та пені за кредитом, тому з моменту ухвалення рішення суду у відповідача виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 05 січня 2015 року складає: 13 550,02 доларів США та 6 000 грн, з яких: 9 161,72 доларів США - прострочені проценти за користування кредитом, 6 000 грн - прострочена комісійна винагорода за супроводження кредиту, 2 546,10 доларів США - пеня за прострочення основного боргу, 1 777,84 доларів США - пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 64,36 доларів США - пеня за прострочену комісійну винагороду за супроводження кредиту.

Враховуючи викладене, ПАТ «Ощадбанк» просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року у складі судді Гандзій Д. М. позов ПАТ «Ощадбанк» задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 13 550,02 доларів США та 6 000 грн, а також 2 196, 64 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не надав жодного доказу оплати на рахунок позивача заборгованості за кредитом. За таких обставин суд вважав вимоги позивача про стягнення всієї суми заборгованості обґрунтованими.

17 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Попова О. А. звернулася до суду із заявами, в яких просила поновити ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, переглянути та скасувати заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року, справу призначити до розгляду в загальному порядку.

Заяви мотивовані тим, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду вказаної цивільної справи, жодних повісток, копій позову з додатками не отримував, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулося до суду без вручення. ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , а повістка надсилалась за адресою його реєстрації: АДРЕСА_3 .

Про існування заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року ОСОБА_1 дізнався лише в грудні 2024 року, після звернення до адвоката Попової О. А.з метою скасування арешту з його рахунку, накладеного приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Цинєвим В. О. в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1664/09 від 17 листопада 2009 року, виданого на виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 вересня 2009 року.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Попова О. А. також зазначила, що стягнута за вищевказаним заочним рішенням суду сума кредиту не відповідає дійсності, не підтверджена належними доказами та позивач приховав від суду важливі докази, що мають істотне значення для вирішення справи по суті. При цьому відповідач був позбавлений процесуальної можливості на подачу відзиву на позов, заяв та клопотань про витребування та надання своїх доказів по справі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2025 року у складі судді Гандзій Д. М. відмовлено у задоволенні заяв представника ОСОБА_1 - адвоката Попової О. А. про поновлення пропущеного строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення та про перегляд заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що ОСОБА_1 знав про відкрите відносно нього виконавче провадження, оскільки 15 листопада 2023 року він звертався до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва В. О. із заявою про визначення рахунку для здійснення операцій, тому він не міг бути необізнаним про наявність заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської областівід 10 лютого 2015 року, однак із заявою про перегляд цього заочного рішення звернувся лише 14 січня 2025 року, порушивши розумні строки звернення з такою заявою до суду. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що наведена заявником причина пропуску строку подачі заяви про перегляд заочного рішення не є поважною та в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку необхідно відмовити.

Разом з цим суд також вважав необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що стягнута рішенням суду заборгованість за кредитним договором не відповідає дійсності та не підтверджена належними доказами, оскільки АТ «Ощадбанк» при зверненні до суду з позовною заявою надало повний та розгорнутий розрахунок заборгованості, з якого вбачається нарахування відсотків за користування кредитними коштами, пені та комісійної винагороди, періоди їх нарахування, які лягли в основу заочного рішення суду. Цей розрахунок зроблений з урахуванням рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 вересня 2009 року у справі № 2-1664/09, яке є чинним, а виданий на його виконання виконавчий лист знаходиться на примусовому виконанні. Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року не було здійснено подвійного стягнення заборгованості ОСОБА_1 за відсотками та пенею, так як під час розгляду даної цивільної справи, судом було досліджено вказаний розрахунок заборгованості за кредитним договором та надано йому належну оцінку у мотивувальній частині рішення.

В рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1664/09, виданого Овідіопольським районним судом Одеської області 17 листопада 2009 року, було реалізовано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , (предмет іпотеки) в розмірі 114 500 грн. На рахунок АТ «Ощадбанк», з урахуванням виконавчого збору та витрат, надійшла сума у розмірі 85 660,41 грн, яка була направлена на погашення заборгованості, стягнутої рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 вересня 2009 року. Залишок заборгованості ОСОБА_1 за виконавчим листом, з урахуванням стягнутої суми, складає 68 113,24 грн, і вказана сума не була та не є предметом розгляду у справі № 509/215/15-ц. При зверненні до суду з позовом АТ «Ощадбанк» надало розрахунок заборгованості з урахуванням рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 вересня 2009 року у справі № 2-1664/09 та банк не здійснював подвійного стягнення однієї і тієї ж суми.

За таких обставин суд зазначив, що доводи відповідача ОСОБА_1 та його представника, викладені в заяві про перегляд заочного рішення не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду, не впливають на правильність вирішення спору по суті, а зводяться лише до незгоди відповідача з ухваленим рішенням та власного тлумачення норм матеріального та процесуального права.

09 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Попова О. А. подала апеляційну скаргу на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Попової О. А. на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Попової О. А. на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року повернуто ОСОБА_1 .

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновок суду першої інстанції в частині залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення не узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №756/11081/20, згідно яких, наслідком пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду на підставі частини другої статті 126 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а не залишення її без задоволення.

Оскільки суд першої інстанції відмовив у поновленні пропущеного строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, то подання відповідачем апеляційної скарги на заочне рішення суперечить положенням статей 284, 287 ЦПК України (без поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення заява про перегляд заочного рішення не підлягала розгляду по суті із зазначенням передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України результатів).

За таких обставин, посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга на заочне рішення є такою, що подана на судове рішення, яке не могло бути оскаржене в загальному порядку, оскільки не був дотриманий встановлений Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України порядок перегляду заочного рішення.

29 червня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Попова О. А. подала до Верховного Суду через підсистему Електронний суд касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що апеляційним судомнеправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2026 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Овідіопольського районного суду Одеської області.

27 липня 2026 року справа № 509/215/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Попової О. А. мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у поновленні пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, одночасно відмовив у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення замість залишення цієї заяви без розгляду.

Однак апеляційний суд не звернув увагу на те, що у разі постановлення ухвали про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення об`єктом оскарження в суді апеляційної інстанції є не ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення, а безпосередньо заочне рішення, перегляд якого буде здійснюватися саме за апеляційною скаргою відповідача.

Крім того, повернення апеляційної скарги після відкриття апеляційного провадження внаслідок судової помилки, що не залежить від поведінки особи, яку позбавлено права на апеляційне оскарження, суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закріпленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та деталізованого у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Фактично відповідач опинився в ситуації, коли він не може ніяким чином захистити свої права, оскільки позбавлений права оскаржити ухвалу суду про відмову у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення такої заяви без розгляду, тому що така ухвала не виносилась. Поряд з цим, відповідача позбавлено права оскаржити заочне рішення, у зв`язку з винесенням судом першої інстанції ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, так як на думку апеляційного суду, суд першої інстанції мав залишити таку заяву без розгляду.

24 липня 2026 року представник АТ «Ощадбанк»- адвокат Поплавська О. В. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №756/11081/20 та від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23, тому підстави для його скасування відсутні.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно з абзацом 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Попової О. А. підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Заочним розглядом справи є специфічна процедура розгляду цивільної справи та її вирішення за відсутності відповідача.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України умовами проведення заочного розгляду справи є: 1) належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання; 2) нез`явлення відповідача у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) неподання відповідачем відзиву на позовну заяву та 4) відсутність заперечень позивача проти такого вирішення справи. Лише в разі одночасного існування всіх перелічених умов суд може ухвалити заочне рішення в справі (частина перша статті 280 ЦПК України).

Водночас суть та мета заочного розгляду справи, які полягають у своєчасному та ефективному вирішенні спору, не відрізняються від тих же складових загального позовного провадження. Наведене пояснюється тим, що питання проведення заочного розгляду справи виникає вже на стадії судового розгляду під час судового засідання у справах позовного провадження. Тобто за наявності передбачених законом умов фактично відбувається перехід із загального позовного провадження до заочного розгляду справи.

У доктрині цивільного процесуального права вважається, що, з одного боку, заочне провадження є додатковою гарантією для позивача від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу та дотримання судами строків розгляду справи.

З іншого боку, відповідачу частиною першою статті 284 ЦПК України гарантується право на перегляд заочного рішення за його письмовою заявою за «спрощеною процедурою», тобто тим самим судом.

Згідно з частиною першою статті 288 ЦПК України передбачено, що заочне рішення підлягає скасуванню судом першої інстанції, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Отже, ЦПК України встановлює можливість перегляду ухваленого місцевим судом заочного рішення цим же судом без необхідності звернення до апеляційного суду за умови, що причини, які зумовили неприйняття відповідачем участі у розгляді справи, визнані судом поважними, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Натомість право на подання апеляційної скарги на заочне рішення суду відповідач набуває лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) викладено правовий висновок про те, що частину другу статті 126 ЦПК України треба розглядати в сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець в частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець в певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу.

За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що в цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення.

Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви.

Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені в статті 286 ЦПК України та наступних статтях.

Тобто суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті.

Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.

Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані в разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.

Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.

У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) відступила від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), та зазначила, що:

1) передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

2) оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

Водночас ЄСПЛ, висновки якого належить застосовувати судам, вказав, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, параграфи 53, 55, від 06 грудня 2007 року).

Такі вимоги можуть установлюватися до категорії прийнятності апеляційної скарги як в аспекті змісту і форми апеляційної скарги чи строків її подачі, так і через призму дотримання відповідачем процедури перегляду заочного рішення, яку законодавець визначив як передумову перегляду справи апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача.

Верховний Суд зауважує, що право відповідача на доступ до суду апеляційної інстанції при заочному розгляді справи місцевим судом не є абсолютним та забезпечується за умови дотримання ним порядку попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення, у тому числі з урахуванням визначених процесуальним законом строків.

У справі, яка переглядається, в порядку оскарження заочного рішення, передбаченому статтею 284 ЦПК України, 17 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Попова О. А. звернулася до суду із заявами, в яких просила поновити ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, переглянути та скасувати заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року, справу призначити до розгляду в загальному порядку.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяв представника ОСОБА_1 - адвоката Попової О. А. про поновлення пропущеного строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення та про перегляд заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 10 лютого 2015 року.

Суд першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення констатував, що відсутні підстави для поновлення строку на звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення та, керуючись висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, вважав, що це є підставою для залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

Водночас суд першої інстанції не врахував, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) відступила від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), та в порушення вимог частини другої статті 126 ЦПК України, якою визначено обов`язок суду в такому випадку залишити заяву про перегляд судового рішення без розгляду, залишив її без задоволення.

В апеляційній скарзі на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Попова О. А. просила її скасувати, в тому числі в частині відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

У справі, що переглядається, апеляційний суд не врахував, що вищевказана ухвала суду першої інстанції стосувалася також відмови у поновленні строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення. Така ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду на підставі пункту 10 частини першої статті 353 ЦПК України.

Отже, ОСОБА_1 як сторона у справі набув право на апеляційне оскарження ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2025 року в частині вирішення питання про поновлення процесуального строку, яку суд апеляційної інстанції мав переглянути по суті, а не повертати відповідачу.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 640/15741/13-ц (провадження № 61-15597св25) та від 08 липня 2026 року у справі № 234/5301/14 (провадження № 61-4277св26).

За таких обставин, апеляційний суд повернув апеляційну скаргу відповідачу без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У зв`язку з допущеними апеляційним судом порушеннями норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення необхідно скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В усіх інших випадках, зокрема, при вирішенні процесуального питання як у цій справі, судові витрати розподіляються за правилами статті 141 ЦПК України при вирішенні спору по суті.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду