Стаття 203 ЦК України: судова практика Верховного Суду

«З ВІДСТУПОМ! Правова природа передбаченої договором плати за користування грошовими коштами та способу обчислення такої плати Проценти, передбачені частиною третьою статті 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 ЦК України. Правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від установленого сторонами в договорі способу обчислення такої плати. Передбачене статтею 536, частиною третьою статті 693, частиною першою статті 1048, частиною першою статті 1054 ЦК України право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) з урахуванням положень статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не як обрання ними іншого способу оплати. ОП КГС ВС відступила від висновку, викладеного у постанові ОП КГС ВС від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 щодо застосування статей 536, частини третьої статті 693 та частини другої статті 625 ЦК України при визначенні правової природи передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами, а саме: правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами визначається в залежності від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6488 Особливості умов договору за користування грошовими коштами Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них. Положення, закріплені у ст. 536, ч. 3 ст. 693 ЦК України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину. Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку. Визначення сторонами у договору обчислення процентів за користування грошовими коштами (попередньою оплатою, позикою) у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11472»

«Щодо ефективного способу захисту у разі визнання виконаного договору недійсним Позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК, є належним способом захисту, який передбачений законом. Водночас вирішуючи питання про можливість задоволення такого позову, суд, з урахуванням конкретних обставин справи має визначитися із ефективністю обраного позивачем способу захисту - визначити наслідки визнання договору недійсним для держави, в інтересах якої прокурором подано позов, з`ясувати, яким чином будуть відновлені права держави як позивача, зокрема можливість проведення двосторонньої реституції, можливість проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, необхідність відшкодувати іншій стороні правочину вартість товару (робіт, послуг) чи збитки. Разом із тим, вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги. ОП КГС ВС у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 уточнила, викладений у постанові ОП КГС ВС від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, висновок щодо застосування норм частини 3 статті 215, частин 1, 2 статті 216 ЦК України: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові". Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11468»

«Щодо неможливості визнання недійсним договору поставки в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість Установлення судом обставин щодо недотримання передбачених постановою КМУ від 20.03.2020 № 224 умов для віднесення поставленого за договором поставки товару до товарів, операції з постачання яких звільняються від оподаткування на додану вартість, виключає таке звільнення. У зв'язку із цим немає порушення вимог пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" ПК України й постанови КМУ від 20.03.2020 № 224 у частині включення суми податку на додану вартість до вартості товару, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання договору поставки недійсним у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість. ОП КГС ВС відступає від висновку, викладеного у постанові КГС ВС від 08.04.2021 зі справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6481»

«Щодо недопустимості визнання недійсним договору про поділ майна подружжя на підставі статті 229 ЦК України через наступну зміну ставлення до його наслідків чи незнання закону Незнання закону, помилка внаслідок власного недбальства або зміна особою свого ставлення до правових наслідків правочину після його укладення не є підставою для визнання договору про поділ спільного майна подружжя недійсним як вчиненого під впливом помилки (стаття 229 ЦК України). Якщо під час нотаріального посвідчення договору сторони усвідомлювали його зміст, правову природу та наслідки припинення права спільної сумісної власності, наступне виникнення між колишнім подружжям спору щодо користування житлом чи ризик виселення не свідчать про наявність істотної помилки в момент вчинення правочину Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15246»

«Межі розгляду судом заяви про скасування арбітражного рішення Суд під час розгляду заяви про скасування арбітражного рішення не здійснює розгляд справи, яка перебувала на розгляді в міжнародному арбітражі, не відбувається оцінка такого рішення на предмет правильності застосування норм матеріального права, а суд лише здійснює перевірку на відповідність арбітражного рішення тим основним вимогам, які передбачені в ЦПК України та Законі України «Про міжнародний комерційний арбітраж», а також з’ясування обставин наявності чи відсутності порушення публічного порядку України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9585»

«Повернення дарунка внаслідок укладення обдаровуваним фіктивного договору дарування, яким було відчужено подаровану річ Укладення обдаровуваним фіктивного договору дарування, яким було відчужено подаровану річ, свідчить про збереженість дарунка та є підставою для його повернення в натурі відповідно до частини першої статті 727 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6977»

«Зміна думки щодо відмови від спадщини як підстава для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною відповідно до ст. 230 ЦК України Зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку з невиконанням певних домовленостей надалі особою, на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою підставою для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною відповідно до положень статті 230 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8575»

«Щодо обрання ефективного способу захисту при визнанні недійсним правочину купівлі-продажу цінних паперів за наявності підстав для витребування простих іменних акцій бездокументарної форми існування У випадку недійсності правочину купівлі-продажу цінних паперів, наявності підстав для витребування акцій, враховуючи особливості правового регулювання депозитарного обліку щодо спірних простих іменних акцій бездокументарної форми існування, які зберігаються на рахунку в цінних паперах, відкритому в депозитарній установі, ефективним способом захисту позивача є вимоги про зобов’язання провести безумовну облікову операцію списання простих іменних акцій бездокументарної форми існування. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6949»

«Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, укладеного з перевищенням повноважень Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені ТОВ, а не його учасника. Отже, підписання оспорюваних договорів з порушенням, як стверджує позивач, вимог чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого ТОВ, а не корпоративних прав його учасників Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6966»

«Визначення розміру статутного капіталу та часток учасників як належний спосіб відновлення попереднього складу учасників товариства та розміру їх часток у товаристві У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (пп. «е» п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (пп. «д» п. 3 ч. 5 ст. 17 цього Закону). Саме такий спосіб захисту є належним, оскільки судове рішення, що набрало законної сили, про задоволення такої вимоги є підставою для внесення відповідних змін до ЄДР. Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи – учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі. Належність та ефективність цього способу захисту порушених прав обумовлюється також балансом інтересів усіх учасників і самого товариства. Тобто, ухвалюючи рішення про задоволення такого позову одного із учасників товариства, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються. Зазначені висновки мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14367»

«Щодо незастосування позовної давності до вимог про визнання недійсним договору іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження Позов про визнання недійсним договору іпотеки, зняття заборони відчуження та припинення обтяження є негаторним, що зумовлює застосування до спірних правовідносин статті 391 ЦК України, а тому на такі позовні вимоги позовна давність не поширюється. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6280»

«Факти, які підлягають встановленню судом у справі щодо визнання правочину удаваним Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення правочину, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6248»

«Умови, необхідні для визнання правочину дійсним у судовому порядку на підставі ст. 220 ЦК України Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6241»

«Негаторний позов як належний спосіб захисту права власника на усунення перешкод у користуванні майном Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об’єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14349»