Стаття 203 ЦК України: судова практика Верховного Суду

«Відмежування правових наслідків недійсності правочину і правових наслідків виконання недійсного правочину Слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Наприклад, особливим правовим наслідком недійсного заповіту при їх множинності може бути відновлення чинності попереднього заповіту (частина четверта статті 1254 ЦК України). Тобто законодавець лише в окремих випадках передбачає таку конструкцію як відновлення чинності правочину. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4452 Встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору є недопустимим По своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності). У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4453»

«Документи, що підтверджують повноваження адвоката в господарському суді Відповідно до вимог процесуального законодавства в господарському суді повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером. Договір про надання правової допомоги, на підтвердження повноважень представника, в господарських судах не вимагається. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4362 Про ордер на надання правової допомоги як самостійний документ, що підтверджує повноваження адвоката Ордер, який видано відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Чинна редакція ГПК України не вимагає надання разом з ордером договору про правничу допомогу, його копії або витягу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4369»

«Щодо визнання недійсним диплома про вищу освіту на підставі статей 203, 215 ЦК України Об’єднана Палата відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 522/13762/14-ц (провадження № 61-11996св18), зазначивши таке. Диплом є документом, що посвідчує здобуття освіти, в тому числі вищої, післядипломної, а не є дією особи, що спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, а визнання його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України не є ефективним способом захисту порушеного речового права позивача (у разі його порушення). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4292 Щодо визнання недійсними рішень закладів вищої освіти, які були підставою для видачі диплома Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Виходячи з положень Закону України «Про вищу освіту» рішення закладів вищої освіти можуть бути скасовані самим закладом вищої освіти та не потребують попереднього визнання таких рішень незаконними. Крім того вищевказані спірні документи виконують допоміжну функцію, оскільки є підставою для видачі диплома, а тому з видачею останнього вичерпали свою дію. Визнання нечинними та скасування: наказу про зарахування слухачем, рішення кваліфікаційної комісії про присвоєння кваліфікації - спеціаліст-юрист, наказу про присвоєння кваліфікації - спеціаліст-юрист та видачі диплома про закінчення правничого факультету, є неефективним способом захисту та таким, що потребуватиме додаткових засобів захисту, оскільки не призводить до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його порушення), зокрема відновлення становища, яке існувало до видачі таких документів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4293»

«Порядок надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок – часток (паїв) у користування Нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки – частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а тому надання таких ділянок у користування здійснюється без проведення земельних торгів на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1386 Момент виникнення правовідносин оренди землі державної або комунальної власності Правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди. До цього моменту, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме - щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності у встановленому законом порядку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14668 Юрисдикція спору щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, за результатами реалізації якого у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини мають приватноправовий характер Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/15026»

«Нарахування банком заборгованості за здійснення операцій за кредитним рахунком клієнта, які він не замовляв і не оформляв, є підставою для розірвання кредитного договору відповідно до статті 651 ЦК України Факт здійснення операцій за кредитним рахунком власника кредитної картки, які ним не замовлялися та не оформлялися, що завдало йому істотної шкоди у вигляді нарахування додаткової заборгованості, яку він має погашати, та нарахування банком плати у великому розмірі за послугу «Миттєва розстрочка» за кредитні кошти, які ним не отримувались, а сама послуга не замовлялась, є підставою для розірвання кредитного договору відповідно до статті 651 ЦК України Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4646»

«Правочин, на виконання якого було передано майно, не може бути каліфікований як фіктивний З урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц Касаційний цивільний суд у цій справі зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3945»

«Визнання договору дарування недійсним у зв’язку з суперечностями між дарувальником та обдаровуваним щодо умов використання майна Виникнення суперечностей і конфліктів між дарувальником та обдаровуваним щодо умов використання майна, що було предметом договору дарування, після укладення договору не може бути підставою для визнання договору недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6981»

«Стягнення винагороди за користування кредитом, яку боржник зобов'язався сплатити кредитору за умовами кредитного договору Незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, не є підставою для визначення умов договору такими,що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4339»

«Визнання недійсним на підставі статті 234 ЦК України (фіктивність) договору дарування, укладеного з родичем з метою приховання майна від конфіскації чи звернення на нього стягнення Укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить про те, що цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6976»

«Щодо неможливості здійснення судового розгляду спору про визнання нікчемного договору недійсним в порядку статті 42 КУзПБ Фраудаторні правочини (правочини, вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів) у законодавстві України регулюються тільки у певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону про банкрутство, стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Системний аналіз положень частин першої, третьої статті 92, частини другої статті 203, частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України та статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що правочини, вчинені від імені юридичної особи фізичною особою, яка не має повноважень (правових підстав реалізовувати цивільну дієздатність юридичної особи) на укладення таких правочинів від імені юридичної особи, є нікчемними. Частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними в порядку статті 42 КУзПБ, оскільки такі правочини є недійсними за законом та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4811»

«Визнання недійсним на підставі статті 234 ЦК України (фіктивність) договору дарування, укладеного з родичем з метою приховання майна від конфіскації чи звернення на нього стягнення Укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить про те, що цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6976»

«Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за оспорюваним договором не є підставою для визнання його недійсним Тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3853»

«Визнання недійсним на підставі статті 234 ЦК України (фіктивність) договору дарування, укладеного з родичем з метою приховання майна від конфіскації чи звернення на нього стягнення Укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить про те, що цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6976»

«Обчислення суми судового збору, що підлягає сплаті позивачем, який звертається з позовною заявою до відповідача, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Таке розмежування є цілком виправданим, оскільки справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство. Такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру до боржника відповідно до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4803»

«Встановлення добросовісності набувача майна при вирішенні спорів про витребування майна в межах справи про банкрутство Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування і наслідків дії його норм. Для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності / недобросовісності набувача майна. З’ясування питання добросовісності / недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання у право власності набувача майна. З’ясування заінтересованості, контролю, пов’язаності набувача майна з боржником (попередніми набувачами майна) в межах справи про банкрутство безпосередньо пов’язане з визначенням критерію добросовісності / недобросовісності набувача що, на переконання суддів, має досліджуватися за наявними у матеріалах справи доказами. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки обставин добросовісності / недобросовісності набувача, що має важливе значення для застосування положень статей 387, 388 ЦК України та визначення критерію пропорційності втручання в право власності набувача майна, а також за відсутності наведення належних мотивів стосовно практики ЄСПЛ щодо втручання держави у право власності, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14890»

«Щодо дійсності арбітражного застереження, яке не містить місцезнаходження арбітражу, складу арбітрів, місця проведення засідання арбітражного суду, мови арбітражного провадження Арбітражне застереження, яке не містить погодженого між сторонами місцезнаходження арбітражу, складу арбітрів, місця проведення засідання арбітражного суду, мови арбітражного провадження, відповідно до статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не є нікчемним у силу вимог закону. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9536»

«Щодо укладення поручителем договору поруки без відома боржника та щодо ознак фраудаторного правочину Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов'язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов'язанням. Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, суд встановлює, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору спрямоване на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину. погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам). Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення). За наявності у спірного договору ознак фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду майновим інтересам кредитора, що є зловживанням правом щодо позивача, останній має легітимний інтерес у визнанні цього правочину недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4810»

«Щодо визнання недійсним договору, укладеного представником власника майна з перевищенням повноважень Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4333»