Стаття 55 Конституції України: судова практика Верховного Суду

«Щодо права особи на компенсацію моральної шкоди і збитків, завданих тривалим розслідуванням факту заподіяння їй майнової шкоди, без необхідності встановлення неправомірності дій або бездіяльності посадових осіб слідчих органів рішенням суду в іншій справі Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Конвенція), позитивні обов’язки держави згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00). Факт того, що станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач був визнаний потерпілим, триває і у суду немає відомостей про те, що держава провела об`єктивне та незалежне ефективне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачу (позитивний процесуальний обов`язок) свідчить про право позивача відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження. Тому безпідставним є посилання судів першої та апеляційної інстанцій на обов'язкову наявність неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб державних органів, встановлених рішенням суду в іншій справі, як необхідної підстави для відшкодування завданих особі збитків. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4974»

«Про допустимість посилання суду на неоприлюднене рішення за умови законного обмеження доступу до нього Заборона оприлюднення певного судового рішення не позбавляє суд можливості надалі посилатися на нього під час ухвалення інших рішень, оскільки подібне обмеження здійснюється для забезпечення захисту інформації, яка охороняється законом, на підставі пункту четвертого частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до судових рішень», тобто має законну підставу та легітимну мету і загалом відповідає принципу пропорційності. Доступ до таких відомостей здійснюється в особливому порядку, що зумовлений винятковою цінністю відповідної інформації. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5413 Про порядок оскарження проведення оперативно-розшукової діяльності без подальшої реєстрації кримінального провадження. Наявна правозастосовча практика з приводу предметної юрисдикції спорів щодо оскарження дій, рішень чи бездіяльності правоохоронних органів була сформульована у тих справах, де спільною ознакою спірних правовідносин був факт реєстрації кримінального провадження. Оперативно-розшукові дії, якщо й були предметом оскарження, то у розглянутому вище випадку мали своїм процесуальним продовженням внесення відомостей у ЄРДР, початок кримінального переслідування й набуття сторонами статусу учасників кримінального провадження. Водночас характерною і відмінною обставиною цієї справи є той факт, що оскаржувані ним дії відповідача не призвели до внесення відомостей у ЄРДР. Цей факт ставить під сумнів можливість безпосереднього та оперативного вирішення його позову за правилами кримінального судочинства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5424»

«Щодо обов'язку АМК здійснювати повне, об'єктивне і всебічне збирання доказів у кожній конкретній справі Чинне законодавство не містить норм, які б надавали преюдиціального характеру рішенням та рекомендаціям АМК з інших справ і звільняли органи АМК від обов’язку доказування обставин порушення та власних висновків у кожній справі. Рішення АМК з інших справ безпосередньо не містять фактичних даних щодо певних та конкретних обставин справи і мають похідний характер від первісних доказів, а тому й не можуть замінити їх. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5105»

«Про визначення юрисдикції у спорах щодо процесуальних рішень, а також дії (бездіяльність) суду під час розгляду справи, і реєстрація процесуальних документів відповідно до частини 2 статті 35 Кримінального процесуального кодексу України Прийняття (неприйняття) процесуальних рішень, а також дії (бездіяльність) суду під час розгляду справи, в тому числі і реєстрація процесуальних документів відповідно до частини другої статті 35 Кримінального процесуального кодексу України, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України в межах провадження відповідної справи. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5250»

«Неповідомлення учасників про зміну часу судового засідання по причині надходження інформації щодо замінування приміщення суду як обов`язкова підстава для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд Факт непроведення судом судового засідання у конкретно визначений час по причині повідомлення про замінування приміщення суду та зміна часу судового засідання, про що всупереч вимогам частини першої статті 8, частини третьої статті 368 ЦПК України не було повідомлено учасників справи, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4903»

«Оскарження судових рішень (додаткового рішення та постанови суду апеляційної інстанції) у малозначних справах Для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п’ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України підстав. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "ступінь складності справи", "малозначні справи", "очевидне застосування норм" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4721»

«Про неможливість застосування абзацу другого частини третьої статті 9 КУзПБ стосовно включення скарги на судові рішення, ухвалені в порядку статті 7 КУзПБ за результатами розгляду заяв (у порядку позовного провадження) у межах справи про банкрутство Аналіз змісту абзацу другого частини третьої статті 9 КУзПБ в сукупності з іншими частинами цієї статті та статті 7 Кодексу дає підстави для висновку про те, що необхідними (але не виключно) умовами застосування процесуальної можливості включення скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо, до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню, є такі: – судовими рішеннями, що підлягають касаційному оскарженню в порядку абзацу другого частини третьої статті 9 КУзПБ можуть бути тільки постанови апеляційного господарського суду, з них первісний, основний об’єкт касаційного оскарження – постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами оскарження ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню, та щонайменше одна постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо; – процесуальна можливість спільного касаційного оскарження в порядку абзацу другого частини третьої статті 9 КУзПБ (включення скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо, до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню) може бути застосована тільки щодо касаційного оскарження тих судових рішень (постанов апеляційного господарського суду) в процедурі банкрутства, які стосуються не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5349»

«З ВІДСТУПОМ! Умови оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про зміну підозрюваному запобіжного заходу Сторони кримінального провадження мають право оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про зміну підозрюваному обраного запобіжного заходу у випадку, якщо застосування такого запобіжного заходу або відмова в його застосуванні підлягають апеляційному оскарженню відповідно до ч. 1 ст. 309 КПК. Перша судова палата ККС ВС відступила від висновку, викладеного у ухвалі ККС ВС від 28.05.2020 у справі № 554/2023/20 про те, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки зміни запобіжного заходу на більш м`який або навпаки, що фактично являє собою обрання іншого запобіжного заходу, а тому ухвала слідчого судді про зміну запобіжного заходу може бути предметом оскарження і перегляду в суді апеляційної інстанції. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4882»

«Про правове значення індивідуальної чи загальної консультації, яка надається контролюючим органом суб`єкту господарювання Індивідуальна чи загальна консультація, яка надається контролюючим органом суб`єкту господарювання, може використовуватися останнім з метою доведення правомірності своєї поведінки у відносинах із цим органом, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також під час судового розгляду справи. При цьому для суб`єкта господарювання індивідуальна або загальна консультація має правове значення, оскільки такий суб`єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності, якщо він діяв відповідно до роз`яснень, що містяться у такій консультації. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4910 Про застосування положень статті 19 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»до суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність на ринку цінних паперів Положення статті 19 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», які передбачають можливість звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності, якщо він діяв відповідно до індивідуальної або загальної консультації контролюючого органу, не поширюють свою дію на правовідносини за участю суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність на ринку цінних паперів. Оскільки діяльність інститутів спільного інвестування безпосередньо пов`язана з наданням фінансових послуг на ринку цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів), на правовідносини, що виникають при здійсненні державного контролю за діяльністю інститутів спільного інвестування, не поширюються дія Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», зокрема, й стаття 19 цього Закону, яка визначає статус індивідуальної консультації. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4957»

«Про обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС. Принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною (субʼєктом приватного права) та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси захищають суспільні інтереси. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4821»

«Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої дитині у зв’язку з ухиленням від виконання матір'ю своїх батьківських обов’язків Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення Цивільного кодексу України можуть субсидіарно застосовуватися для регулювання сімейних відносин. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства. Положення пункту 6 частини другої статті 18 СК України не можуть вважатися такими, що виключають можливість відшкодування, на підставі загальних норм ЦК України, моральної шкоди, у випадку її спричинення у сімейних відносинах. Однак, з огляду на різноманітність суспільних відносин було б некоректним вважати, що право на відшкодування моральної шкоди у сімейних відносинах підлягає обмеженню лише вказаними у Сімейному кодексі України шістьма випадками або має бути прямо передбачено у договорі між учасниками сімейних відносин, при тому, що наприклад, у цивільних правовідносинах компенсація моральної шкоди внаслідок порушення права особи, за загальним правилом, може відбуватися у випадку її спричинення незалежно від наявності спеціальних норм. Обмеження права учасників сімейних відносин на відшкодування моральної шкоди лише випадками, передбаченими пунктом 6 частини другої статті 18 СК України, істотно звужує їх право на захист, і не може вважатися таким, що відповідає справедливості, добросовісності та розумності, як загальним засадам цивільного законодавства і засадам регулювання сімейних відносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України, частина дев`ята статті 7 СК України). Враховуючи зазначене, відмова матері від дитини у пологовому будинку, ухилення від виконання нею своїх батьківських обов`язків є підставою для відшкодування завданої дитині моральної шкоди. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4633»

«Про визначення юрисдикції Вимоги про визнання протиправної бездіяльності, яка полягає у не наданні належної оцінки фактам із заяви, які свідчать про наявність ознак вчинення злочинів, та не здійснення своєчасного внесення відомостей про зазначені злочини до Єдиного реєстру досудових розслідувань, здійснення організації проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні навіть за наявності й інших вимог, виключає можливість їх розгляду в порядку адміністративного судочинства. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5207»

«Про відсутність права на звернення до суду у об’єкта державного архітектурно-будівельного нагляду Департамент архітектури та містобудування, як об’єкт державного архітектурно-будівельного нагляду, не наділений компетенцією звертатись до суду з позовом до органу, уповноваженого функціями державного архітектурно-будівельного нагляду при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій щодо скасування акту індивідуальної дії, який стосується третьої особи. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4771»

«Про виявлення, при з`ясуванні статусу позивача, ознак «потерпілого» від порушення законного інтересу Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу: а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обгрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням. Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів. Встановлення за наслідками судового розгляду обставин, що свідчать про відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5952»

«Оскарження до адміністративного суду акта перевірки, а також дій органу контролю щодо його складання Акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки контролюючого органу щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, тобто такий акт і дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків, не породжують, не змінюють та не звужують права особи, не встановлюють для неї додаткових обов’язків і не покладають відповідальність, а тому не підлягають судовому розгляду. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4767»

«Щодо належності питання про відстрочення виконання арбітражного рішення до повноважень суду, який розглядає справу про визнання та надання дозволу на виконання такого рішення Вирішення питання про відстрочення виконання арбітражного рішення не належить до повноважень суду, який розглядає питання визнання та надання дозволу на виконання такого арбітражного рішення. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9589»

«Про продовження строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди Ненадання разом із заявою щодо продовження строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди укладеного із комунальним підприємством договору пайової участі не може бути підставою для відмови у продовженні строку дії виданого раніше на законних підставах паспорту прив`язки тимчасової споруди. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4749»

«Порядок набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство до 21.10.2019 визначався приписами статті 23 Закону про банкрутство та з 21.10.2019 визначається статтею 45 КУзПБ. Законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в тому числі правом оскаржувати судові рішення, дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо. Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4871»

«Про застосування строку звернення до суду у соціальних спорах з органами Пенсійного фонду України Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Здійснено відступ від висновку, викладеного колегіями суддів СП КАС ВС у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18, про те, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3525»