Стаття 215 ЦК України: судова практика Верховного Суду

«Щодо неможливості здійснення судового розгляду спору про визнання нікчемного договору недійсним в порядку статті 42 КУзПБ Фраудаторні правочини (правочини, вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів) у законодавстві України регулюються тільки у певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону про банкрутство, стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження»). Системний аналіз положень частин першої, третьої статті 92, частини другої статті 203, частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України та статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що правочини, вчинені від імені юридичної особи фізичною особою, яка не має повноважень (правових підстав реалізовувати цивільну дієздатність юридичної особи) на укладення таких правочинів від імені юридичної особи, є нікчемними. Частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правова природа нікчемних правочинів унеможливлює здійснення судового розгляду спору щодо визнання їх недійсними в порядку статті 42 КУзПБ, оскільки такі правочини є недійсними за законом та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4811»

«Визнання недійсним на підставі статті 234 ЦК України (фіктивність) договору дарування, укладеного з родичем з метою приховання майна від конфіскації чи звернення на нього стягнення Укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить про те, що цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6976»

«Щодо обов’язку страхувальника повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об’єкта, який страхується Страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об`єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним (пункт 3 частини першої статті 989 ЦК України). Тлумачення цієї норми свідчить, що переддоговірний обов`язок страхувальника надати страховику достовірні відомості про об`єкти страхування і фактори ризику є проявом найвищої добросовісності (доктрина uberrima fides) і пов`язаний з ризиковим характером договору страхування. По суті страховику потрібна інформація для оцінки страхового ризику. Нікчемність другого договору страхування пов`язується із невиконанням переддоговірного обов`язку, який має суттєве значення для виконання майбутнього договору страхування. Цивільне законодавство не містить вказівки про те, який стандарт розкриття інформації майбутнім страхувальником має бути застосований. З урахуванням принципів цивільного права, слід зробити висновок, що для розкриття інформації майбутнім страхувальником потрібно застосувати конструкцію «розумного повідомлення про ризик», тобто, майбутній страхувальник повинен надати інформацію, яку він знає або повинен знати щодо об`єкта, який страхується. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3969»

«Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за оспорюваним договором не є підставою для визнання його недійсним Тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3853»

«Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібу формі наказу та повідомлення про нікчемність договорів як неправильнообраного способу захисту прав Позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібу формі наказу про нікчемність договорів та повідомлення про це є неправильно обраним способом захисту позивачем своїх прав. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд). При цьому повідомлення Фонду є інформативним документом, а наказ – внутрішнім розпорядчим документом банку як суб'єкта господарювання, виданим керівником банку в межах своїх повноважень, у зв'язку з чим права позивача не можуть бути порушені внаслідок прийняття уповноваженою особою Фонду рішення про віднесення правочину до нікчемних та надсилання повідомленняпро це, а заявлені позовні вимоги жодним чином не відновлюють прав позивача у випадку неможливості задоволення своїх вимог до боржника за рахунок предмета іпотеки Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4330»

«Визнання недійсним на підставі статті 234 ЦК України (фіктивність) договору дарування, укладеного з родичем з метою приховання майна від конфіскації чи звернення на нього стягнення Укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу свідчить про те, що цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6976»

«Обчислення суми судового збору, що підлягає сплаті позивачем, який звертається з позовною заявою до відповідача, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Таке розмежування є цілком виправданим, оскільки справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство. Такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру до боржника відповідно до положень підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4803»

«Відсутність підстав для застосування статті 1254 ЦК України у випадку нікчемності наступного заповіту Тлумачення статті 216 та 1254 ЦК України свідчить, що частина четверта статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється; частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту; частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат. При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може скасовувати попередній заповіт; положення частини четвертої статті 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть. Також немає підстав застосовувати аналогію закону (частина перша статті 8 ЦК України), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані частинами першою та другою статті 216 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3441»

«З ВІДСТУПОМ! Щодо обставин визнання недійсним (фіктивним) договору поруки При застосуванні приписів статті 234 ЦК України у вирішенні питання проте , чи наявні наміри сторін договору поруки щодо створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, несуттєве, часткове виконання (порівняно з розміром основного зобов'язання) поручителем своїх обов'язків за договором поруки не завжди свідчить про те, що оспорюваний правочин не є фіктивним, цей факт потрібно оцінювати в сукупності з іншими встановленими судами обставинами, на які посилається заінтересована особа. ОП КГС ВС уточнила висновок, викладений у постанові КГС ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18 про те, що договір поруки безпосередньо на права та обов`язки боржника не впливає, його зобов`язання в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються (не доповнюються та не збільшуються). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4338 Щодо звернення з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень) Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав або інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11485»

«Щодо дійсності арбітражного застереження, яке не містить місцезнаходження арбітражу, складу арбітрів, місця проведення засідання арбітражного суду, мови арбітражного провадження Арбітражне застереження, яке не містить погодженого між сторонами місцезнаходження арбітражу, складу арбітрів, місця проведення засідання арбітражного суду, мови арбітражного провадження, відповідно до статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не є нікчемним у силу вимог закону. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9536»

«Щодо укладення поручителем договору поруки без відома боржника та щодо ознак фраудаторного правочину Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов'язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов'язанням. Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, суд встановлює, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору спрямоване на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину. погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам). Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення). За наявності у спірного договору ознак фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду майновим інтересам кредитора, що є зловживанням правом щодо позивача, останній має легітимний інтерес у визнанні цього правочину недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4810»

«Щодо вимоги заінтересованої особи про повернення майна банкруту Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, і на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав. Наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише щодо сторін такого правочину. Тому на особу, яка не брала участі у правочині, не може бути покладено обов’язок повернути майно за цим правочином. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4860»

«Щодо визнання недійсним договору, укладеного представником власника майна з перевищенням повноважень Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником власника майна з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що представник такої особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе позивач. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4333»

«Щодо можливості позбавлення в позасудовому порядку успадкованого майна спадкоємця, якому невідомо про існування вимог кредитора спадкодавця Спадкоємець боржника, якому невідомо про існування вимог кредитора спадкодавця, не може бути позбавлений успадкованого майна в позасудовому порядку без будь-якого повідомлення чи попереднього пред’явлення претензії кредитором, оскільки це є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8571»

«Обставини, які підлягають доведенню у справі про визнання договору дарування недійсним на підставі ст. 229 ЦК України у зв’язку з наявністю наміру укласти договір довічного утримання Договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Ураховуючи наведене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірному житловому будинку після укладення договору дарування. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3203»

«Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману Під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 та у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19) Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3193»

«Непідписання анкети-заяви клієнта, яка є додатком до кредитного договору, не є підставою для визнання такого договору недійсним, якщо він містить всі основні умови Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог Права та обов`язки сторін, як позикодавця так і позичальника, виникли не на підставі анкети-заяви, а на підставі укладеного між ними кредитного договору, який містить всі основні умови кредитування, зокрема, розмір кредиту та відсотків за користування ним, строк дії договору, порядку погашення заборгованості, забезпечення виконання зобов`язання, відповідальності за порушення зобов`язання, а також права та обов`язки сторін. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3192»

«Визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У цьому випадку важливо врахувати, що звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору спрямоване направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину. Тому, в разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідно надати оцінку діям сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами спрямованого, зокрема, на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4809»