ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 285/1881/17-ц

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк»), третя особа - ОСОБА_2 , про захист порушених прав споживача фінансових послуг та визнання недійсним кредитного договору.

Позов мотивовано тим, що 16 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено кредитний договір № 191К-08, відповідно до умов якого, позивачем було отримано кредитні кошти в розмірі 60 000,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення 15 квітня 2018 року. В порушення чинних вимог законодавства з питань регулювання кредитних зобов`язань, відповідачем, при укладенні зазначеного кредитного договору: не було надано повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, не попереджено про можливе настання валютних ризиків; не встановлено інфляційне застереження, відсутні розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості; не надано графіку погашення кредитних зобов`язань з вказівкою розміру щомісячних платежів в розрізі погашення тілу кредиту, щомісячної суми сплати відсотків за користування кредитом, загальної суми нарахованих відсотків за весь період дії договору, суми додаткових витрат споживача на укладення та нотаріальне посвідчення договорів, сум витрат на страхування майна. В свою чергу, зазначені обставини позбавили позивача можливості об`єктивно оцінити та проаналізувати, запропоновані відповідачем кредитні послуги, відповідачем було приховано повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої вартості кредиту; реальну суму абсолютного подорожчання кредиту; суму щомісячних платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань.

ОСОБА_1 просила визнати недійсним укладений між нею та ПАТ «Брокбізнесбанк» кредитний договір № 191К-08 від 16 квітня 2008 року та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір № 191К-08 від 16 квітня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та АБ «Брокбізнесбанк».

Стягнуто з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 640,00 грн.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банк при підписанні кредитного договору навмисно ввів позивача в оману щодо істотних умов договору, чим порушив вимоги статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим на підставі статей. 203, 215 ЦК України суд визнав недійсними кредитний договір № 191К-08, укладений 16 квітня 2008 року між сторонами.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Брокбізнесбанк» задоволено.

Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у позові.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із недоведеності позивачем заявлених позовних вимог щодо наявності умислу в діях відповідача стосовно навмисного ведення позивача в оману. Позивач був проінформований про істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів.

29 березня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року та залишити в силі рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 жовтня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд обґрунтовує свою позицію без проведеної у справі економічної експертизи та не наводить жодного доказу, який би дозволяв стверджувати про те, що повідомлені ОСОБА_1 відомості про реальну відсоткову ставку відповідають саме дійсній реальній відсотковій ставці. Апеляційним судом неправильно застосовано норми статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області.

25 квітня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

16 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк», з урахуванням умов Додаткової угоди № 1 від 08 серпня 2008 року, було укладено кредитний договір за умовами якого ОСОБА_1 отримала грошові кошти у розмірі 60 000,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних на залишок заборгованості на споживчі цілі, не пізніше 15 числа наступного місяця на рахунок, вказаний ПАТ «Брокбізнесбанк», з кінцевим терміном повернення до 15 квітня 2018 року.

16 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого, в якості забезпечення зобов`язання щодо повернення кредиту в іпотеку Банку був переданий житловий будинок з господарськими будівлями, який в рівних частинах належить позивачу та її чоловіку ОСОБА_2 та земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 , що розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно умов Додаткової угоди № 2 від 21 січня 2009 року, ОСОБА_1 , за її заявою, відстрочено сплату 70 % від суми щомісячного платежу за кредитом на 6 місяців, сформовано Додаток № 2, відповідно до якого, в період з 25 січня 2009 року по

15 червня 2009 року позивач зобов`язана сплачувати по 150,00 доларів США, а з 15 липня 2009 року по 520,00 доларів США до закінчення строку дії договору.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні ризики тощо, які передують укладенню договору.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 та у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19).

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірний договір кредиту був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цього договору. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов цього договору. Під час укладення спірного договору був відсутній умисел щодо введення позивача в оману з боку банку, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема укладеними в послідуючому додаткових угод, чим самим позивачка підтвердила умови підписаного нею кредитного договору та погодилася на їх виконання. Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у позові про визнання договору недійсним.

Аргументи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року- без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,