Стаття 203 ЦК України: судова практика Верховного Суду

«Визнання недійсним договору, укладеного представником на підставі довіреності, у зв'язку зі скасуванням довіреності Договір купівлі-продажу, укладений представником на підставі довіреності, яка була скасована довірителем, не може бути визнаний недійсним, якщо факт повідомлення представника про припинення дії відповідної довіреності є недоведеним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4»

«Право спадкоємця, який прийняв у спадщину нерухоме майно, на його витребування від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України ще до його державної реєстрації У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/773»

«Встановлення процесуальних фільтрів (пункт 24 частини першої статті 255 та пункт 2 частини першої статті 287 ГПК України) виключило можливість оскарження ухвал про зміну способу та порядку виконання судових рішень до касаційного суду Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних обмежень доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, як правило, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб. За таких обставин об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що приписи статті 287 ГПК України виключають можливість оскарження ухвал про зміну способу та порядку виконання судових рішень до касаційного суду. Відповідно пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Водночас немає й підстав для відступу у зв'язку з цим від правового висновку Верховного Суду у справі № 904/5492/15 (ухвала від 08.11.2018 і постанова від 22.01.2019). Як вбачається зі змісту відповідної ухвали Верховного Суду від 08.11.2018, відкриття та здійснення касаційного провадження у зазначеній справі було зумовлене тим, що на вирішення касаційного суду в ній було винесено питання, яке мало фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і відтак за підставами відкриття та розгляду відповідна справа не була подібна до справи № 17/32. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4468»

«Для визнання договору недійсним (фіктивним) ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. ОП КГС ВС дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування статті 234 ЦК України у подібних правовідносинах. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4522»

«Щодо визнання права власності на придбане нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом зазначеної статті судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача таке право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Виникнення права власності на нерухоме майно в процедурі реалізації майна на торгах у формі аукціону в межах провадження у справі про банкрутство пов’язане з укладенням договору купівлі- продажу між ліквідатором боржника як замовником аукціону та переможцем торгів з подальшим нотаріальним посвідченням такого договору та відповідною державною реєстрацією переходу права до нового власника. Відсутність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна свідчить про те, що в позивача не виникло права власності на таке майно і не відбулося порушення його прав як власника майна, у зв’язку із чим позов про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України не підлягає задоволенню. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14892»

«Похилий вік дарувальника та наявність у нього захворювання як підстава для визнання договору дарування недійсним Сам по собі факт наявності в дарувальника захворювань та його похилий вік не можуть свідчити про укладення ним договору дарування під впливом помилки та не є підставою для визнання цього договору недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6961»

«Передумови застосування позовної давності у справі про банкрутство Позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3793»

«Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку Існування судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки за умови його невиконання не перешкоджає зверненню стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Ухвалення зазначеного рішення без його виконання не припиняє дію договору іпотеки, а застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та непоновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням та спрямоване на захист прав та інтересів кредитора. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5119»

«Юрисдикція судів України щодо розгляду позову про визнання недійсним вчиненого на території України одностороннього правочину щодо спадкового майна, яке знаходиться на території іншої держави Спір за позовом про визнання недійсним одностороннього правочину, який вчинено на території України, щодо спадкового майна, яке знаходиться на території іншої держави, підсудний судам України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/794»

«Визнання недійсним договору, яким встановлено емфітевзис на майбутнє Закон не встановлює заборони на визначення емфітевтичного права на майбутнє, а договір емфітевзису повинен відповідати загальним положенням про договір, передбаченим статтями 407 – 412 ЦК України та статтею 102-1 Земельного кодексу України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/131»

«Визнання недійсним договору дарування, що порушує майнові інтереси кредитора та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, та його мати (обдаровувана), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора. Оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6012»

«Недійсність договору купівлі-продажу через зловмисну домовленість представника з покупцем Договір купівлі-продажу, укладений представником за довіреністю з близьким родичем (чоловіком) представника, визнається недійсним на підставі статті 232 ЦК України, якщо довіритель зазначений правочин не схвалював, грошових коштів від продажу своєї квартири не отримував. ОП КЦС ВС у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20 (провадження № 61-17178сво23) відступила від зазначеного висновку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/11795»

«Щодо дійсності арбітражного застереження, яке не містить місцезнаходження арбітражу, складу арбітрів, місця проведення засідання арбітражного суду, мови арбітражного провадження Арбітражне застереження, яке не містить погодженого між сторонами місцезнаходження арбітражу, складу арбітрів, місця проведення засідання арбітражного суду, мови арбітражного провадження, відповідно до статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не є нікчемним у силу вимог закону. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9536»

«Наявність правових підстав для визнання правочину недійсним у момент його вчинення Наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Розірвання сторонами такого правочину, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання його недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/55»

«Мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширює свою дію на будь-які інші спори, стороною яких є боржник та не застосовується при вирішенні цих спорів як передбачена законом підстава для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах Норма частини третьої статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не поширює свою дію на будь-які інші спори, стороною яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, і не пов'язані зі спором про грошові вимоги кредиторів та не застосовується при вирішенні цих спорів як передбачена законом відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України підстава для зупинення перебігу позовної давності у спірних правовідносинах. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1526 Початок перебігу позовної давності за вимогами боржника/арбітражного керуючого у справах про банкрутство Початок перебігу позовної давності за вимогами боржника/арбітражного керуючого у справах про банкрутство починається від дня, коли про порушене право або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися боржник, а не арбітражний керуючий. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1527 Позовна давність, ознаки, умови обмеження права на судовий захист у справі про банкрутство Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права. Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору. Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ для того, щоб те або інше обмеження права на суд (в тому числі лімітування цього права часовими рамками) вважалося виправданим, мають бути додержані такі умови: 1) обмеження не повинно перешкоджати доступу до суду в такий спосіб чи такою мірою, щоб зводити нанівець саму сутність цього права; 2) таке обмеження повинно мати легітимну мету; 3) має бути забезпечене належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою, а саме: – строк позовної давності не повинен бути очевидно й надмірно коротким; – застосування позовної давності має бути передбачуваним; – механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також мусить корелюватися із суб’єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3792 Початок перебігу позовної давності у справах про банкрутство При тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов'язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора. При цьому і в разі пред'явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене (боржником), і у разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3833 Початок перебігу позовної давності у справах про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута У спірних правовідносинах суб’єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатися боржник в особі уповноваженого органу. Визначення початку перебігу строку позовної давності з дня, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорюваний правочин, не відповідає наведеним правилам застосування норми матеріального права. Для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3850 Причини, які не вважаються поважними щодо пропуску строку позовної давності у справі про банкрутство Обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виняток, та свідчити про об’єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3863»

«Умови, за яких боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом за ініціативи банку У разі погодження в кредитному договорі порядку підвищення відсоткової ставки за ініціативи банку боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3738»

«Наслідки підписання договору директором товариства без згоди учасників цього товариства Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою ‒ стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор у цьому випадку діяв саме від імені товариства, а не від імені його учасника. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1151»

«Невиконання певних домовленостей особою, на користь якої здійснена відмова від спадщини як підстава для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною на підставі статті 229 ЦК України Зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому особою, на користь якої здійснена така відмова, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання заяви про відмову від спадщини недійсною на підставі статті 229 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1776»

«Правові наслідки спливу позовної давності щодо основної та додаткової вимог кредитора Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора щодо стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2»

«Порядок вирішення судом питання про заміну сторони виконавчого провадження, зокрема, з огляду на презумпцію правомірності правочину. Вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом шляхом перевірки та надання оцінки доказам, наданим для обґрунтування відповідної заяви, зокрема, щодо їх достовірності й достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов’язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка стосовно нікчемності, тобто недійсності згідно з положеннями закону. Установлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, за відсутності оспорення або визнання його недійсним у передбаченому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеній статтею 204 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4054»