Стаття 203 ЦК України: судова практика Верховного Суду

«Визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу цінних паперів, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків Згідно зі ст. 203 ЦК України однією із вимог, додержання якої є необхідним для дійсності правочину, - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. А недотримання цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним в силу ст. 215 ЦК України. Ст. 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Враховуючи вказані норми законодавства та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладений договір купівлі-продажу цінних паперів не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які полягають у набутті КП "Старе Кафе" права на цінні папери для здійснення господарської діяльності шляхом їх реалізації за вищою ціною, як про це зазначає колишній ліквідатор боржника - Юрченко А.А. , оскільки, по-перше, був укладений явно за ознак покладення на боржника завідомо не виконаного зобов`язання вже під час його неплатоспроможності, що підтверджується матеріалами справи; по-друге, вже за місяць, укладаючи оспорюваний договір факторингу, сторони оцінили вартість заборгованості боржника за цінними паперами лише у розмірі 150 000, 00 грн., тобто у 130 разів менше, ніж вартість цінних паперів за договором їх купівлі-продажу; по-третє, боржник не вчиняв дій щодо їх реалізації; і по-четверте, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів набуття боржником права на цінні папери на умовах та у відповідності до оспорюваного договору купівлі-продажу цінних паперів. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2882»

«Наслідки підписання арбітражної угоди не уповноваженою на це особою Підписання угоди не уповноваженою на це особою саме по собі не свідчить про нікчемність укладеної між сторонами угоди та не може бути підставою для скасування арбітражного рішення відповідно до норм процесуального законодавства. Суд бере до уваги, що при розгляді спору в МКАС при ТПП України відповідач, висуваючи заперечення проти позову, не заперечував щодо дійсності укладеної між сторонами угоди, зокрема з підстав підписання її не уповноваженою на це особою з боку відповідача. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/9588»

«Повернення іпотекодержателю поштових відправлень з вимогами щодо дострокового погашення заборгованості з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» свідчить про недобросовісність іпотекодавця Повернення іпотекодержателю поштових відправлень з вимогами щодо дострокового погашення заборгованості, направлених іпотекодавцю на адресу реєстрації місця проживання та місцезнаходженням предмета іпотеки, з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання» свідчить про недобросовісність іпотекодавця та порушення прав іпотекодержателя в очікуванні добросовісних дій іпотекодавця (стаття 13 ЦК України). В такому випадку відсутність відомостей про отримання іпотекодавцем письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності не є підставою для скасування державної реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/5075»

«Щодо застосування положень ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору Положення Цивільного кодексу України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв’язку з укладенням трудового договору (контракту) Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2009»

«Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2116»

«Користування земельною ділянкою, яка передана в оренду фермерському господарству, віднесеною до земель оборони, на якій діє спеціальний режим використання прикордонної смуги Земельною ділянкою, віднесеною до земель оборони, на якій діє спеціальний режим використання прикордонної смуги, можна користуватися для вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби лише за наявності відповідного погодження Державної прикордонної служби та з дозволу військової частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3373»

«Здійснення ліквідатором – арбітражним керуючим права власності Після введення процедури ліквідації до арбітражного керуючого (ліквідатора) переходить правомочність власника та керівника боржника; вибуття майна з володіння власника (банкрута) відбувається не за його волевиявленням, а за прямою вказівкою спеціального закону. Обмежуючи таким чином права власника на володіння майном, законодавець одночасно зобов'язує ліквідатора діяти добросовісно, розсудливо, обґрунтовано, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством про банкрутство. Здійснення ліквідатором – арбітражним керуючим права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, що встановлені Законом про банкрутство (проведення аукціону з порушенням вимог цього Закону), не є вираженням волі власника майна (банкрута) на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави для повернення майна володільцю шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів у порядку частини першої статті 388 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4865 Належні способи захисту прав та інтересів у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство ВП ВС відступила від власного висновку, сформульованого у постанові від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, щодо неефективності вимог про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу як способу захисту прав та інтересів позивача у справі про банкрутство, зазначивши, що у правовідносинах з повернення відчуженого майна на аукціоні у справі про банкрутство відновлення порушеного права позивача здійснюється у різні способи, зокрема: − якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство майно боржника перебуває у власності боржника, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред’явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону; - якщо за результатами аукціону з переможцем укладено договір купівлі-продажу, то ефективним способом захисту порушеного права особи, яка вправі оскаржувати результати аукціону, є пред’явлення позову про визнання недійсними результатів аукціону й укладеного з переможцем аукціону договору купівлі-продажу майна боржника та застосування реституції (у випадку повернення майна, що перебуває у власності переможця аукціону); − якщо за результатом проведення аукціону у справі про банкрутство відчужено майно, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред’явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України У цій справі на момент звернення позивачів із заявами про визнання недійсними результатів оспорюваного аукціону та укладених за його наслідком договорів купівлі-продажу майна боржника спірне майно належало на праві власності переможцю аукціону, з яким боржник уклав договори купівлі-продажу цього майна. Тож, на думку Великої Палати ВС, обраний спосіб захисту у вигляді вимог про визнання недійсними результатів оспорюваного аукціону й договору купівлі-продажу майна боржника і застосування реституції відповідає критерію ефективності та змісту порушеного права позивачів. Правовим наслідком задоволення судом позовних вимог щодо визнання результатів аукціону з реалізації майна та договору купівлі-продажу майна боржника недійсними є повернення відчуженого з порушенням вимог Закону про банкрутство майна до ліквідаційної маси боржника, навіть у випадку заявлення такої вимоги позивачем, який не є стороною договору. Водночас задоволення судом вимоги про повернення відчуженого на аукціоні майна до ліквідаційної маси боржника передбачає також стягнення з боржника на користь переможця аукціону одержаних за правочином коштів. Таке стягнення є не задоволенням окремої позовної вимоги, а необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції, хоч і сформульованої позивачем в усіченому вигляді, який охоплює тільки ту частину, яка стосується повернення відчуженого боржником майна. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10323 Щодо витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на нього в межах справи про банкрутство Здійснення ліквідатором – арбітражним керуючим розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, що передбачені Законом про банкрутство (в редакції від 14.05.1992), а саме проведення аукціону з порушенням вимог цього Закону, не є вираженням волі власника майна (банкрута) на вибуття такого майна з його володіння, що дає підстави для повернення майна володільцю шляхом його витребування у відповідачів як добросовісних набувачів у порядку частини першої статті 388 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14891»

«Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а вважається лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Досліджуючи обставини існування в особи права власності, суд має передусім встановити підставу, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, законом вона не передбачена. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2299»

«Оцінка паперових копій електронних доказів у справі (зокрема електронного листування) У разі подання учасником справи паперових копій електронних документів (зокрема електронного листування) суд повинен оцінити надані докази стосовно їх належності, допустимості та достовірності в контексті відповідних норм законодавства, зокрема ст. 96 ГПК України Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3098»

«Визнання недійсним укладеного батьками неповнолітньої дитини договору дарування житла, в якому вона проживає, без попереднього дозволу органу опіки та піклування Укладення батьками малолітньої (неповнолітньої) дитини договору дарування, предметом якого є житло, в якому вони проживають, без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону, але не є безумовною підставою для визнання цього договору недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6978»

«Щодо можливості розгляду спору про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута у випадку, коли провадження у справі про банкрутство припинено без збереження боржника як юридичної особи У разі припинення провадження у справі про банкрутство повним завершенням усіх процедур, затвердженням звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, припиненням боржника як юридичної особи (суб’єкта господарювання) всі процедурні інструменти, можливість застосування яких передбачена Законом про банкрутство (в редакції від 22.12.2011), є вичерпаними, а грошові та інші зобов’язання боржника мають вважатися врегульованими. Належним способом захисту прав та законних інтересів особи, яка не була учасником провадження у справі про банкрутство, але вважає, що їх було порушено під час провадження у справі про банкрутство, у разі її припинення за результатами завершення повного циклу процедур є апеляційне, касаційне оскарження або перегляд за нововиявленими обставинами процесуального рішення про затвердження ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу банкрута і, як наслідок, припинення боржника та провадження у справі. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14889»

«Недійсним може бути визнано лише укладений правочин Згідно зі статтями 203 та 215 ЦК України недійсним можна визнати тільки правочин, який вчинено, тобто той, що був укладений з досягненням згоди щодо всіх його істотних умов. Установлення фактичних обставин недосягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов правочину унеможливлює визнання його недійсним. Тому не може бути визнано недійсним правочин, який не вчинено. Водночас визначення договору як неукладеного може відбуватися на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Тож якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо його відповідності вимогам закону, з урахуванням спеціальних вимог законодавства щодо укладення певних видів договорів, зокрема договорів купівлі-продажу цінних паперів. За відсутності доказів фактичного виконання оспорюваного договору його не можна визнавати недійсним з підстави непідписання стороною, оскільки немає належних доказів його укладення (досягнення згоди щодо всіх істотних умов, яка виражається у підписанні договору). Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2883»

«Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові за наявності аргументів для витребування майна від добросовісного набувача До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення статті 267 цього Кодексу, згідно з якими сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2108 Дії органу місцевого самоврядування щодо розпорядження майном мають відповідати вимогам законодавства та інтересам територіальної громади Воля власника − територіальної громади − може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2554»

«Поважність причин пропущення позовної давності Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Під час вирішення питання про захист порушеного права у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує це питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2069»

«Застосування загальної позовної давності до вимог про визнання недійсним рішення, ухваленого особою, яка не є акціонером За своєю правовою суттю рішення, прийняте особою, яка на час його ухвалення не була акціонером АТ, не є рішенням акціонера, і до визнання його недійсним не застосовується встановлений ч. 1 ст. 50 Закону України «Про акціонерні товариства» строк звернення до суду. До зазначених вимог застосовується загальна позовна давність у три роки. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/14440»

«Визнання недійсним заповіту щодо майна, вказаного у спадковому договорі, який в подальшому було розірвано в судовому порядку Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Заповіт щодо майна, вказаного у спадковому договорі, складений і посвідчений під час дії спадкового договору, який в подальшому було розірвано в судовому порядку, не може бути визнаний недійсним на підставі частини другої статті 1307 ЦК України. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1754»