Стаття 215 ЦК України: судова практика Верховного Суду

«Можливість представництва прокурором інтересів держави в особі Служби автомобільних доріг Служба автомобільних доріг є самостійною юридичною особою та наділена правом на здійснення захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, тому за відсутності доказів невиконання або неналежного виконання нею своїх функцій щодо захисту інтересів держави в сфері користування землями транспорту у прокурора відсутні законні підстави для представництва інтересів держави. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2957»

«Щодо визнання недійсним договору, укладеного представником з перевищенням повноважень Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог повинен зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Позов про визнання недійсним правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Відповідно до абзацу 3 частини п'ятої статті 59 Закону України "Про акціонерні товариства" голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, в тому числі представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства. Інший член колегіального виконавчого органу в порядку, визначеному законодавством України, також може бути наділений цими повноваженнями, якщо це передбачено статутом товариства. Водночас наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4376 Щодо відмінностей між договором уступки права вимоги та договором факторингу Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов'язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України). Суттєвою відмінністю договору уступки права вимоги є те, що відступлення права вимоги - це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу або ж без такої компенсації взагалі. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16. Враховуючи вищевикладене, ОП КГС ВС вбачає підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 922/2391/17 про те, що відступлення права вимоги за "номінальною вартістю" без стягнення додаткової плати є відносинами факторингу. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4377»

«Щодо зворотної дії в часі норм Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання недійсним кредитного договору Норми Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції від 1 грудня 2005 року) не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватися для визнання недійсним кредитного договору або окремих його положень, якщо кредитний договір був укладений до набрання ними чинності. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3742»

«Особи, які можуть звертатися з вимогами про визнання недійсними результатів аукціону у справі про банкрутство Вимагати визнання недійсними результатів аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть боржник (зокрема арбітражний керуючий від імені боржника,) кредитори, зареєстровані учасники аукціону, особи, які вважають себе власником майна, що виставляється на аукціон. Інші особи, які бажали взяти участь в аукціоні (мали інтерес), та не були зареєстровані і не змогли взяти участь в аукціоні, з такими вимогами звертатись не можуть. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1444 Коло осіб, які можуть звернутися до суду з вимогами про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу майна боржника у справі про банкрутство До осіб, які можуть звернутися до суду з вимогами про визнання недійсними результатів аукціону з реалізації майна боржника в порядку, визначеному Законом про банкрутство, належать, зокрема: 1) боржник (зокрема, арбітражний керуючий від імені боржника), 2) кредитори, 3) зареєстровані учасники аукціону, 4) особи, які вважають себе власником майна, що виставляється на аукціон, 5) уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, 6) особа, яка не є "зареєстрованим учасником аукціону" і водночас щодо якої організатором торгів не прийнято жодного з рішень, передбачених приписами статті 61 Закону про банкрутство (зокрема, про відмову в допуску заявника до участі в аукціоні) у разі встановлення в судовому порядку обставин здійснення такою особою усіх передбачених Законом про банкрутство дій щодо набуття статусу ″зареєстрованого учасника аукціону″ та вчинення перешкод з боку організатора аукціону в участі такої особи в аукціоні, 7) особи, які не були допущені до участі в аукціоні (за умови попереднього або одночасного оскарження ними рішення організатора аукціону про визначення учасників аукціону та встановлення судом за результатом оскарження порушення статті 61 Закону про банкрутство в частині допуску до участі в аукціоні). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10340»

«Можливість одночасного застосування віндикаційного і негаторного позовів для захисту прав спадкоємця Якщо права спадкоємця вже захищені шляхом витребування майна згідно з раніше ухваленим рішенням суду, додаткові визнання угод щодо переходу права власності на спірне майно недійсними не вимагається та суперечить загальним засадам цивільного законодавства, оскільки одночасно пред’явлені віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/8579»

«Щодо підстав та наслідків односторонньої відмови замовника від договору підряду відповідно до частин другої та четвертої статті 849 ЦК України ОП КГС ВС, здійснивши правовий аналіз частин другої та четвертої статті 849 ЦК України, дійшла висновку про те, що вони встановлюють дві окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови. Для правильного вирішення спорів про визнання недійсним правочину щодо односторонньої відмови замовника від договору підряду необхідно достовірно з'ясовувати обставини того, на підставі якої саме частини статті 849 ЦК України чи умови договору замовник відмовився від договору підряду. Якщо на підставі частини другої статті 849 ЦК України, то чи доведена фактична наявність визначених у ній підстав для такої односторонньої відмови, оскільки обставини наявності або відсутності порушення умов договору підряду зі сторони підрядника мають безпосереднє значення для правильного вирішення спору. У випадку недоведеності порушень умов договору підряду зі сторони підрядника законність відмови замовника від договору на підставі частини другої статті 849 ЦК України не може «виправдовуватись» безумовним його правом відмовитися від договору підряду на підставі частини четвертої цієї статті. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування частин другої, четвертої статті 849 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 916/1591/17 та від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, оскільки предмет, підстави позову, правове регулювання та предмет доказування у цих справах (про повернення авансового платежу за результатами розірвання договору підряду) є відмінними від даної, що не може свідчити про різне застосування норм права. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4374»

«Щодо права державного органу на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого внаслідок використання позивачем приватно-правового інструментарію, зокрема позову про визнання договору недійсним, не для захисту цивільних прав та інтересів Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. При цьому, у разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків відповідного державного органу, покликаного захищати інтереси держави у відповідних відносинах. Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 10 жовтня 2018 року у справі № 640/8804/17 (провадження № 61-396св17). Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3435»

«Щодо правових наслідків укладення нового договору оренди земельної ділянки до закінчення строку дії попереднього договору оренди Для визнання недійсним договору оренди землі необхідним є встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду, у зв’язку з укладенням оспорюваного договору. Саме по собі укладення другого договору оренди тієї самої земельної ділянки, коли був чинним інший договір оренди цієї ж земельної ділянки, не свідчить про наявність порушеного (невизнаного або оспорюваного) права чи інтересу позивача як власника земельної ділянки та орендодавця Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/10115»

«Щодо ефективного способу захисту права у разі відмови енергопостачальної організації чи споживача укласти договір про постачання електричної енергії, який відповідає вимогам типового договору У разі відмови енергопостачальної організації чи споживача укласти договір про постачання електричної енергії, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. У такому спорі позивачу необхідно доводити умови, на яких сторони зобов'язані укласти такий договір Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/1995»

«Процедура проведення податкової перевірки за відсутності первинних документів у платника податків, що вилучені в рамках кримінального провадження Підтвердження платником податків первинними документами задекларованих показників податкового обліку під час проведення перевірки є обов'язковою умовою для визнання контролюючим органом таких показників як фактичних. Підтверджене належним чином вилучення первинних документів правоохоронними органами у платника податків не прирівнюється до відсутності документів як підстави для того, щоб перевірка була проведена, виходячи тільки з податкової інформації, яка є в розпорядженні контролюючого органу. У такому разі терміни проведення перевірки, незалежно від того, чи вона розпочалася, переносяться до дати отримання копій витребуваних документів або забезпечення доступу до них. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3281»

«Щодо наявності чи відсутності підстав для визнання правочину фіктивним (недійсним) та застосування наслідків його недійсності Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення. При вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду. Сам лише факт складання та підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у таких документах. ОП КГС ВС не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування статті 234 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 910/23722/17, оскільки, незважаючи на тотожність предмета та підстав позову у справах, рішення прийняті за різних встановлених судами обставин справи, що не може свідчити про різне застосування цієї норми права. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/4412»

«Щодо способу захисту у справі про встановлення нікчемності договорів купівлі-продажу цінних паперів Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такі способи захисту, як встановлення нікчемності правочину і визнання недійсним нікчемного правочину, не є способами захисту прав та інтересів, установленими законом. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. З огляду на наведене встановлення нікчемності правочинів не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону. Позовна вимога про встановлення нікчемності договорів купівлі-продажу цінних паперів є неналежним способом захисту. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2775»

«Застосуваня статті 233 ЦК України до правовідносин, що виникають із договору дарування Стаття 233 ЦК України щодо визнання недійсним правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для неї умовах, не передбачає обмежень чи заборон її застосування до правовідносин, що виникають із договору дарування. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/6973»

«Захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів щодо нерухомого майна, яке є предметом іпотеки та знаходиться на території проведення антитерористичної операції посилання скаржника на не зазначення у резолютивній частині судового рішення місцевого господарського суду про зупинення виконання рішення суду у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах відповідно до положень статті 9 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", не може бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки обставини, визначені цією нормою, не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Водночас слід зауважити, що за наявності відповідних підстав зупинення вчинення виконавчих дій у такому випадку може бути вирішено у встановленому законом порядку. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/3190»

«Компетенція суду щодо визнання поважності причин подання позову з пропуском строку позовної давності Закон не містить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Джерело: База правових позицій Верховного Суду — https://lpd.court.gov.ua/legal-position/2072»