ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100090006359, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Вирішено питання щодо початку строку відбування покарання, запобіжного заходу, процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
Вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 09 червня 2018 року приблизно о23:20, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у парку відпочинку «Орлятко» на вул. М. Василенка, 19 у м. Києві, під час конфлікту з раніше незнайомим ОСОБА_8 , реалізуючи умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, ножем, який тримав у правій руці і який заздалегідь мав при собі, завдав ОСОБА_8 двох ударів у праву частину грудної клітки, тобто в життєво важливий орган, заподіявши останньому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Після чого ОСОБА_9 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, тим самим виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, у зв`язку з наданням потерпілому ОСОБА_8 медичної допомоги.
У результаті дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 заподіяно тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя і легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Київський апеляційний суд ухвалою від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнив частково, вирок районного суду від 08 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_7 змінив. Перекваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. У решті вирок суду залишив без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування судом закону, який підлягав застосуванню, – ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, що у свою чергу потягло невідповідність призначеного ОСОБА_10 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Сторона обвинувачення вважає, що, змінюючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд не виклав суті зміненого обвинувачення і це призвело до істотного порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).
Як відзначає прокурор, апеляційний суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та дійшов передчасного висновку про відсутність достатніх даних, які би вказували на те, що ОСОБА_9 діяв з прямим умислом на вбивство потерпілого, ухваливши рішення про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу.
На його думку, сукупність усіх обставин вчиненого ОСОБА_11 діяння, зокрема спосіб, знаряддя кримінального правопорушення, кількість, характер і локалізація тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного та потерпілого, що передувала події, їх стосунки, поведінка обвинуваченого після вчиненого кримінального правопорушення, який одразу втік, не вжив заходів щодо надання медичної допомоги, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до наслідків своїх дій, свідчать про те, що ОСОБА_9 мав намір вбити потерпілого, однак не довів своїх злочинних дій до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки сторонні особи надали першу медичну допомогу та викликали карету швидкої допомоги, внаслідок чого було вчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.
З огляду на викладене прокурор вважає неправильною кваліфікацію діяння ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК, що мало наслідком невідповідність призначеного обвинуваченому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 виклала доводи на підтримання касаційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 у наданих поясненнях заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412–414 КПК.
Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У касаційній скарзі прокурор не погоджується з кваліфікацією апеляційним судом діяння та вважає, що дії засудженого ОСОБА_7 належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, а саме як закінчений замах на умисне вбивство. Колегія суддів, надаючи оцінку цим доводам, виходить із такого.
Згідно зі ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Закінченим є замах, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Якщо умисне вбивство може бути вчинено як з прямим, так і з непрямим умислом, то замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли вчинене свідчило про те, що винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість або неминучість настання смерті іншої людини і бажав її настання, однак смертельний результат не настав з незалежних від нього обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК та усталеної судової практики питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Так, суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із висновками про те, що засуджений діяв саме з прямим умислом на вбивство потерпілого, виходячи із встановлених судом обставин, за яких потерпілому ОСОБА_8 було заподіяно двох ударів ножем, взяв до уваги локалізацію завданих поранень, та, що лише одне з них було проникаючим і за ступенем тяжкості віднесено до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя, а інше є легким тілесним ушкодженням, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.
Апеляційний суд також підкреслив, що суд першої інстанції, визнавши неспроможними показання обвинуваченого ОСОБА_7 у судовому засіданні про те, що в момент завдання удару ножем він стояв спиною до потерпілого, коли потерпілий перебував позаду нього, з огляду на те, що ці показання не узгоджувалися з висновками судово-медичної експертизи, також залишив поза увагою і не врахував під час формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, показання в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_8 про те, що, коли між ним і обвинуваченим почалась боротьба, він упав на землю і перебував у положенні лежачи на спині, а ОСОБА_9 був над ним. І саме в такому положенні він (потерпілий), відчув удар у праву частину грудей.
На підтвердження висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що обвинувачений, маючи реальну можливість і бажання вбити потерпілого, виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, апеляційний суд послався і на те, що допитані в судовому засіданні свідки обвинувачення ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не бачили самих обставин заподіяння потерпілому ножових поранень.
Також суд оцінив показання обвинуваченого ОСОБА_7 щодо застосування до нього фізичного насильства, з урахуванням висновку № 1146/е судово - медичного експерта від 08 жовтня 2018 року, відповідно до якого у ОСОБА_7 на час звернення 10 червня 2018 року о 04:18 були виявлені легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та показань потерпілого, свідка, які заперечували побиття ОСОБА_7 .
Разом із тим апеляційний суд установив, що висновки суду першої інстанції, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності, оскільки, описуючи формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, суд першої інстанції зазначив про те, що, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, ОСОБА_9 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, тим самим виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, що не залежали від його волі. Водночас, як зазначила колегія суддів апеляційного суду, обґрунтовуючи свій висновок про наявність у діях ОСОБА_7 прямого умислу на закінчений замах в умисному вбивстві, суд першої інстанції послався на те, що згідно з показаннями свідків обвинувачення після спричинення потерпілому тілесних ушкоджень обвинувачений залишився на місці події та погрожував присутнім застосуванням ножа.
Отже, апеляційний суд, навівши докладні мотиви та витлумачивши, як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви в користь обвинуваченого, а також враховуючи у сукупності всі обставини вчиненого діяння, знаряддя та спосіб завдання тілесного ушкодження, обставини припинення злочинних дій, кількість, характер, інтенсивність та локалізацію поранень, поведінку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що передувала події, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність того, що ОСОБА_9 діяв з прямим умислом на вбивство потерпілого, і правомірно перекваліфікував дії обвинуваченого із закінченого замаху на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК) на умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 121 КК. Водночас наведені в касаційній скарзі прокурора твердження не спростовують правильності висновків, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, і не містять вагомих аргументів, які би свідчили про їх необґрунтованість, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості ухвали суду апеляційної інстанції.
Покарання засудженому ОСОБА_10 апеляційний суд призначив із дотриманням вимог статей 50, 65 КК, оскільки повною мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та обставину, що обтяжує покарання. Поряд з тим апеляційний суд урахував, що ним змінена правова кваліфікація дій обвинуваченого на статтю закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
Узявши до уваги зазначені обставини в сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_10 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК.
Колегія суддів погоджується із цим висновком і вважає, що таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_7 і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Вимоги до мотивування судових рішень засновані на приписах статей 374, 419 КПК, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа «Салов проти України», заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.
У ході перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку суд відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , дав на них мотивовані відповіді, зазначив, з яких підстав її частково задовольнив.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, та немає правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м’якість, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд