ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 712/2452/17

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до судді Придніпровського районного суду міста Черкаси ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що він звернувся до Придніпровського районного суду міста Черкаси зі скаргою на бездіяльність органів прокуратури та просив зобов`язати вчинити відповідні дії.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду міста Черкаси ОСОБА_2 від 23 лютого 2017 року у справі № 711/949/17 позивачу відмовлено у задоволенні скарги.

На думку позивача, слідчий суддя ОСОБА_2 належним чином не з`ясувала обставини справи та вказала про недостатність відомостей щодо вчинення злочину, у зв`язку з чим діями відповідача йому завдано шкоди.

За таких обставин просив стягнути на його користь судові витрати у розмірі 1 026 грн, майнову шкоду у розмірі 68 650 грн та у розмірі 986 грн.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 7 травня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду мотивована тим, що на спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду міста Черкаси

ОСОБА_2 не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, яка бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. Належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 7 травня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що підставою звернення ОСОБА_1 з позовними вимогами до судді є оскарження виключно дій суду, пов`язаних з розглядом справи № 711/949/17, тому юрисдикція судів не поширюється на розгляд заявлених позивачем вимог.

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 7 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 червня 2019 року і направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що відповідач не задовольнила його скаргу на бездіяльність органів прокуратури, чим порушила вимоги статей 9, 370 КПК України.

Заявник вважає, що статтею 1167 ЦК України йому гарантовано право відшкодувати майнову шкоду, в тому числі і з суддів, які виконують функції держави, тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою звернення ОСОБА_1 з позовними вимогами до судді ОСОБА_3 є оскарження її дій при розгляді справи № 711/949/17 за скаргою ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність органів прокуратури щодо нерозгляду заяви та зобов`язання внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення, зокрема і те, що слідча суддя ОСОБА_3 ухвалою від 23 лютого 2017 року відмовила у задоволенні скарги.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського районного суду Черкаської області від 7 травня 2019 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 26 червня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

За змістом частин першої-третьої статті 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя й посяганням на процесуальну незалежність.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можна оскаржити до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди під час розгляду конкретної справи, можна усунути лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді) (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження

№ 14-399цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17 (провадження № 14-5цс19), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17 (провадження

№ 14-655цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19)).

Судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави (пункт 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року).

Беручи до уваги принцип незалежності суду, i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення та дій судді чи суду під час здійснення правосуддя шляхом подання апеляційної та касаційної скарги на судове рішення, яке громадянин вважає таким, що прийняте з порушенням норм права.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметом нового судового розгляду не можуть бути ухвалені у іншій справі судові рішення або процесуальна діяльність судді при їх ухваленні.

Оскарження судових рішень у спосіб, обраний позивачем, шляхом пред`явлення позову до судді, нормами чинного законодавства України не передбачено.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 711/2373/17 (провадження № 61-32706св18), від 30 січня 2019 року у справі № 757/25651/17-ц (провадження № 61-38336св18), від 19 грудня 2019 року у справі № 733/220/18 (провадження № 61-44025св18) та від 7 липня 2021 року у справі № 625/2147/19 (провадження № 61-16252св20).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду