ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 754/6172/16-ц

2020 року, не навів у постанові власного розрахунку заборгованості, а лише обмежився посиланням на розрахунок банку, який не підтверджено належними доказами (первинними документами). На думку заявниці, банк є неналежним позивачем у цій справі. ОСОБА_1 вважає, що суд апеляційної інстанції поклав на неї тягар доказування розміру заборгованості.

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у частині відмови у задоволенні позову та ухвалити у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень банк зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

ПАТ КБ «ПриватБанк», яке є банківською установою. Крім того, на думку заявника, на момент розгляду справи банк фактично повернув собі права та обов`язки по спірному кредитному договору, у тому числі щодо відсотків і пені за невиконання зобов`язання. Банк вказує, що порядок та умови нарахування процентів визначені безпосередньо у кредитному договорі й підлягають застосуванню з огляду на правомірність правочину.

Ухвалами Верховного Суду від 27 травня 2021 року та від 17 червня

2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданими касаційними скаргами.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2021 року справу розподілено судді-доповідачу Синельникову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що наявність і розмір заявленої банком заборгованості не доведено, а суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини та надавати оцінку доказам.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 травня 2005 року між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, за яким банк зобов`язався надати позичальнику кредит в загальній сумі 64 289 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % щомісячно на суму залишку заборгованості та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,14 % від суми наданого кредиту щомісячно із остаточною датою повернення 26 травня 2025 року.

19 лютого 2007 року між банком та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс №1 ПІ-ЕЛ-СІ» укладено договір купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги щодо кредитного договору від 26 травня 2005 року, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1

14 квітня 2016 року був нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу відступлення прав вимоги між ПАТ КБ «ПриватБанк» та компанією «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» стосовно зобов`язань

ОСОБА_1 , і кредитором знову став ПАТ КБ «ПриватБанк». Згідно з умовами цього договору та додатку до нього до ПАТ КБ «Приватбанк» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 із сумою застави 270 713 грн.

Звертаючись до суду із цим позовом, банк посилався на те, що відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку із чим станом на 01 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі

51 736,07 доларів США, з яких: 39 466,12 доларів США - тіло кредиту;

7 710,04 доларів США - проценти за користування кредитом; 1 190 доларів США - комісія за користуванням кредитом; 3 369,91 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку,або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

У зв`язку з порушенням боржником зобов`язання за кредитним договором, в силу вимог статті 1050 ЦК України, банк не позбавлений можливості реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту безпосередньо в судовому порядку шляхом подання відповідного позову.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Вирішуючи спір, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позичальниця зобов`язання по поверненню кредиту за кредитним договором від 26 травня 2005 року належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 01 квітня 2016 року утворилась заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до умов договору та положень закону. Суд апеляційної інстанції визначив розмір заборгованості за кредитом, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», на підставі наданих сторонами доказів, яким судом була надана належна оцінка. Розмір заборгованості за кредитом відповідачкою не був спростований. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з їх недоведеності, взявши до уваги, що право вимоги за кредитним договором передано банку від компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» за договором від 14 квітня 2016 року.

Посилання касаційних скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції, висловлені з урахуванням обставин та вказівок суду касаційної інстанції у цій справі, не суперечать висновкам, викладеним у зазначених учасниками справи постановах. Крім того, слід враховувати, що у справі, яка переглядається, банк на час пред`явлення позову (10 травня 2016 року) набув право вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , на підставі договору викупу (відступу) прав вимоги від 14 квітня 2016 року.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду