ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 442/6065/20

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А., заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТзОВ «ОТП Факторинг Україна»).

На обґрунтування скарги зазначала, що постановою приватного виконавця від 19 серпня 2020 року відкрито виконавче провадження ВП № 62860023 з примусового виконання виконавчого листа № 2-573/10, виданого 04 квітня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області про стягнення з неї на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості в розмірі 1 859 367,48 грн.

16 серпня 2020 року приватний виконавець виніс постанову про опис та арешт майна боржника, якою накладено арешт на належне їй майно, а саме: нежитлове приміщення магазину загальною площею 113,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру, загальною площею 114,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 .

29 серпня 2020 року ОСОБА_1 надіслала приватному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи, в якій указала, що їй на праві власності належить у тому числі квартира АДРЕСА_3 , яка (як предмет іпотеки) є засобом забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданого в іноземній валюті за договором 11 червня 2008 року № СМ-8МЕ603/016/2008 від; є її місцем постійного проживання, іншого нерухомого житлового майна у власності не має; площа квартири не перевищує 140 кв. м, а тому зазначене нерухоме майно підпадає під дію мораторію на примусове звернення стягнення.

Незважаючи на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VІІ від 03 червня 2014 року (далі - Закон № 1304-VІІ) приватний виконавець 22 вересня 2020 року виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Вважала, що дії приватного виконавця щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання є неправомірними, оскільки на вказане нерухоме майно поширюється дія Закону № 1304-VІІ і воно не може бути відчужене без згоди боржника.

Посилаючись на наведене, просила визнати неправомірною та скасувати постанову ВП від 22 вересня 2020 року № 62860033 про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні для визначення вартості арештованого нерухомого майна: квартири АДРЕСА_4 .

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Пиця А. А. 4 000,00 грн судових витрат.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що постанова приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні з метою визначення вартості майна боржника: квартири АДРЕСА_5 , винесена приватним виконавцем у межах його повноважень, з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження» і не порушує прав заявника, оскільки не призводить до примусового стягнення та відчуження спірного нерухомого майна.

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року, постанову Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, в якій вона просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення її скарги, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

Матеріали справи надійшли до касаційного суду 13 травня 2021 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована посиланням на те, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про правомірність винесення приватним виконавцем постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання в період дії Закону № 1304-VІІ, який забороняє примусове звернення стягнення на майно окремої категорії боржників. Винесення приватним виконавцем оскаржуваної постанови є виконавчою дією і стадією звернення стягнення на майно боржника, а тому суди дійшли помилкового висновку, що, оскільки відчуження належного їй нерухомого майна не відбулося, такі дії приватного виконавця вчинені в межах його повноважень та не порушують її прав. Суди в порушення норм процесуального права не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2016 року у справі №726/1538/16-ц, постановах Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №6- 46цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-57цс15, від 25 листопада 2015 року у справі №6-1249цс15, від 06 липня 2016 року у справі №6-969цс16 та постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №645/987/18, згідно з якими Закон № 1304-VІІ є правовою підставою, що забороняє вживати заходи, спрямовані на примусове виконання рішень стосовно окремої категорії боржників, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

У травні 2021 року від приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року, постанову Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця, доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційний суд надав належну оцінку.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2016 року зупинено виконання ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року, залишеної без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, та додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А., понесених останнім судових витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 6 000,00 грн, до закінчення касаційного розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлені судами фактичні обставини справи

На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А. перебуває виконавче провадження № 62860033 з примусового виконання виконавчого листа № 2-578/2010, виданого 04 квітня 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2008 року № СМ-8МЕ603/016/2008 в розмірі 1 742 626,14 грн та пені в розмірі 116 741,34 грн.

19 серпня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 62860033 з виконання виконавчого листа від 04 квітня 2012 року № 2-578/2010.

26 серпня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. виніс постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 та постанову про опис та арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження ВП № 62860033. Описано нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , а саме: нежиле приміщення, приміщення магазину вбудоване в перший поверх п`ятиповерхового будинку, загальною площею 113,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та квартиру, що складається з чотирьох житлових кімнат та однієї кухні, загальною площею 114,8 кв. м, житловою площею 77,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

29 серпня 2020 року ОСОБА_1 на адресу приватного виконавця надіслала декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи, в якій указала, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_5 , яка є засобом забезпечення виконання зобов`язань за споживчим кредитом, наданого в іноземній валюті за кредитним договором від 11 червня 2008 року № СМ-8МЕ603/016/2008; є її місцем постійного проживання, іншого житлового приміщення у власності не має; площа квартири не перевищує 140 кв. м, а тому вона підпадає під дію мораторію на примусове звернення стягнення згідно із Законом № 1304-VІІ.

22 вересня 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Пиць А. А. виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання ОСОБА_3 для визначення вартості майна боржника - квартири, загальною площею 114,8 кв. м, житловою - 77,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби та приватних виконавців. При цьому, право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення. Виконання судового рішення є прямим обов`язком боржника, а тому у порядку судового контролю за виконанням рішень задоволення скарг на рішення, дії чи бездіяльність виконавців можливе за умови, що права сторони порушено.

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Згідно із частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Для з`ясування та роз`яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання (частина перша статті 20 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із частиною першою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.

Пунктом 1 Закону № 1304-VІІ визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

У постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-483цс15, від 15 квітня 2015 року у справі № 6-46цс15, від 25 травня 2015 року у справі №6-57цс15 сформовані висновки, згідно з якими Закон № 1304-VII є правовою підставою, що не давав змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Встановлений Законом № 1304-VІІ мораторій не передбачав втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняв його примусове стягнення (відчужувати без згоди власника).

Установивши, що належна ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_5 ,відповідно до статті 5 Закону України «Про іпотеку»є засобом забезпечення виконання її зобов`язань за споживчим кредитом, наданого їй в іноземній валюті, є місцем постійного проживання боржника, іншого майна вона немає; загальна площа квартири не перевищує 140 кв. м, суди обґрунтовано визнали, що на неї поширюється положення Закону № 1304- VІІ.

Винесення приватним виконавцем постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання є виконавчою дією щодо примусового виконання рішення суду, однак, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, така виконавча дія не є безпосереднім відчуженням майна заявника, здійснення якої заборонено Законом № 1304-VІІ , а є стадією, яка передує примусовій реалізації.

У постанові Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 620/705/18, зроблений висновок про те, що Закон № 1304-VІІ не встановлює обмежень щодо здійснення опису та накладення арешту на нерухоме майно, а також призначення експерта у виконавчому провадженні, а тому дії приватного виконавця, у тому числі, щодо призначення експерта у виконавчому провадженні є правомірними, оскільки відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» є стадією, яка передує примусовій реалізації майна (його відчуженню).

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-85цс15, постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 911/494/17, від 12 червня 2019 року у справі № 712/9223/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 645/984/18 є неспроможними, оскільки в наведених справах предметом оскарження були електронні торги, за наслідками яких право власності на нерухоме майно, яке підпадало під дію мораторію, вже перейшло до інших осіб, що призвело до порушення прав боржників, власників житлових приміщень,а тому суди досліджували питання дотримання вимог законодавства під час їх проведення, у тому числі дійсність звіту про оцінку майна.

Посилання заявника на неурахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 та від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц є безпідставними, оскільки в наведених справах досліджувалося питання та надавалися висновки щодо юрисдикції спору про оскарження дій виконавця, та оскарження дійсності оцінки вартості нерухомого майна, а тому наведені у зазначеній постанові висновки зроблені за інших встановлених судами фактичних обставин.

Натомість, висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-483цс15, від 15 квітня 2015 року у справі № 6-46цс15, від 25 травня 2015 року у справі № 6-57цс15, які сформовані за результатами вирішення спорів про стягнення заборгованості за кредитними договорами, про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості, у яких зазначено, що мораторій, введений Законом № 1304-VІІ не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів кредиторів під час дії Закону № 1304-VІІ, оскільки він лише відстрочує виконання зобов`язань певної категорії боржників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц, на неурахування якої також посилалася ОСОБА_1 в касаційній скарзі, предметом спору було визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, на яке розповсюджується заборона примусового його відчуження відповідно до Закону № 1304-VІІ , а не дії виконавця щодо передачі майна на реалізацію шляхом проведення електронних торгів, а тому суди правильно не застосовували їх при вирішенні спору у зазначеній справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувана заявником постанова приватного виконавця про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання від 22 вересня 2020 року винесена в межах його повноважень і не порушує права та інтереси ОСОБА_1 з підстав, викладених у її скарзі, оскільки виконавцем не вчинено дій щодо примусового відчуження належної їй на праві власності квартири, що підпадає під дію мораторію, запровадженого Законом № 1304-VІІ , а тому відсутні підстави для задоволення її касаційної скарги.

Щодо поновлення дії судового рішення

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року зупинено виконання ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року, залишеної без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 лютого 2021 року, та додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиця А. А., понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн, до закінчення касаційного розгляду справи, виконання зазначеного судового рішення у цій частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду