ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 161/17653/19

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 309 КК України.

Розглянувши це кримінальне провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень та призначив відповідне покарання.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України захисник у касаційній скарзі не оспорює, при цьому стверджує про необґрунтованість засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК України.

Однак свої висновки щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, суд першої інстанції обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_9 , даними протоколів слідчих дій, висновками судових експертиз та іншими доказами.

Зокрема, з аудіозапису судового засідання місцевого суду від 13 березня 2020 року вбачається, що потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що в ніч на 23 червня 2019 року він припаркував автомобіль «Audi 80» у дворі будинку № 17 на вул. Кравчука в м. Луцьку, а близько 07:00 наступного дня виявив відсутність вказаного транспортного засобу, після чого одразу ж викликав працівників поліції. Після їх приїзду та закінчення формальностей з оформлення факту крадіжки автомобіля того ж дня йому зателефонували працівники поліції, попросили прибути до будинку, біля якого було викрадено автомобіль, де вже перебував ОСОБА_6 з речами потерпілого. Вказаний автомобіль потерпілий знайшов неподалік від зазначеного будинку майже через місяць після викрадення, а саме коли розмістив пост у соціальній мережі «Facebook» з проханням допомогти знайти транспортний засіб. На його повідомлення відгукнувся чоловік, який зазначив, що автомобіль «Audi 80» вже близько місяця припаркований біля будинку АДРЕСА_5 , про що потерпілий одразу сповістив працівників поліції (т. 1, а.п. 95, 96), які надалі провели огляд транспортного засобу.

Згідно з дослідженим судом першої інстанції протоколом огляду місця події від 23 червня 2019 року було оглянуто прибудинкову територію будинку АДРЕСА_3 , де 22 червня 2019 року ОСОБА_9 залишив автомобіль «Audi 80», а вранці наступного дня виявив його відсутність (т. 2, а.п. 99–101), а відповідно до протоколу огляду від 25 липня 2019 року біля будинку АДРЕСА_5 оглянуто автомобіль «Audi 80», р.н.з. НОМЕР_2 , в салоні якого біля замка запалювання, бардачка та магнітоли виявлені сліди пальців рук (т. 2, а.п. 102–105), два з яких (відкопійованих із замка запалювання та на панелі біля магнітоли) за висновком експерта від 28 серпня 2019 року № 295 належать ОСОБА_6 (т. 2, а.п. 111–120).

Дослідивши зазначені докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

В касаційній скарзі захисник не зазначив, які конкретно докази зібрані з порушенням норм кримінального процесуального закону України, для яких слідчих дій необхідно було отримати дозвіл слідчого та в чому полягало порушення права на захистОСОБА_6 .

Так, право особи на захист у кримінальному провадженні передбачено положеннями національного законодавства, зокрема ч. 3 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України та п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК України. Стаття 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного. Забезпечення права на захист відповідно до ст. 7 КПК України є однією із засад кримінального провадження, зміст якої розкривається в ч. 1 ст. 20 КПК України, зокрема, підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом. Також право на захист забезпечується іншими нормами КПК України, зокрема статтями 49, 52, 54, 87, 338, 339, п. 4 ч. 2 ст. 412.

Необґрунтованими є твердження захисника в судовому засіданні Верховного Суду про те, що ОСОБА_6 не мав захисника та був позбавлений права на захист у кримінальному провадженні № 12019030010002210 за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України до його об`єднання з кримінальним провадженням № 12019030010004253 за ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки у кримінальному провадженні № 12019030010002210 підозрюваному тричі роз`яснювалося право на захист, а саме 14 серпня, 20, 30 вересня 2019 року (т. 1, а.п. 16), а тому він не був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання або подавати скарги з приводу незабезпечення йому права на захист.

Автомобіль «Audi 80», р.н.з. НОМЕР_2 , відповідно до вимог ст. 237 КПК України був оглянутий за згодою потерпілого ОСОБА_9 , тому отримання дозволу слідчого судді для проведення указаної слідчої дії, згідно положень КПК України, також не вимагалося. Таким чином доводи захисника і в цій частині не можна вважати слушними.

Також всупереч доводам захисника перевіркою матеріалів провадження не підтвердилось і те, що в ОСОБА_6 відбирались будь-які пояснення, з урахуванням яких надалі йому було повідомлено про підозру.

Водночас матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вирок суду належним чином умотивований і відповідає вимогам ст. 374 КПК України. У ньому вказано формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень, диспозиції статей (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачають відповідальність за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких засудженого визнано винуватим, та об`єктивні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК України, оскільки врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушення, одне з яких є проступком, а два – нетяжким і тяжким злочинами, дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має непогашені судимості, скоїв нові злочини невдовзі після відбуття покарання за попередньою судимістю, а також відомості про стан його здоров`я. Врахував суд і кількість злочинних епізодів, позицію потерпілих щодо призначення обвинуваченому покарання, а також те, що їм частково повернуто викрадене майно. Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції зазначив визнання ним вини та щире каяття у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України, активне сприяння у їх розкритті. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд не встановив.

Врахувавши вищезгадані обставини, місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання згідно із санкціями ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 309 КК України, обравши принцип поглинення під час призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

З висновками місцевого суду в частині призначення покарання погодився й апеляційний суд.

Погоджується з такими висновками судів і колегія суддів касаційного суду, вважаючи, що призначене ОСОБА_6 покарання є справедливим і таким, що відповідає принципу індивідуалізації призначеного покарання, достатнім та необхідним для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Вказані вимоги закону дотримано апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні.

Так, згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо.

Зазначена засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, та сформувати повне й об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

За змістом ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі, а також під час апеляційного розгляду клопотань про повторне дослідження доказів сторона захисту не заявляла, а тому суд апеляційної інстанції, враховуючи принцип змагальності сторін кримінального провадження, зберігаючи об`єктивність та неупередженість,створюючи необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, не мав підстав для повторного дослідження доказів за відсутності відповідного клопотання.

Таким чином, апеляційний суд, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, іншої оцінки доказам, яких безпосередньо не досліджував, не давав.

За результатом апеляційного розгляду цього кримінального провадження апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Мотиви суду, з яких доводи обвинуваченого було визнано безпідставними, є обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судових засіданнях доказам.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам обвинуваченого, які є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, та обґрунтовано визнав їх неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Інші доводи в касаційній скарзі висновків судів першої та апеляційної інстанцій також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд