ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 120/923/20-а

В березні 2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідачів, що полягає у нездійсненні координації і контролю за вжиттям додаткових заходів індивідуального характеру при виконанні Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "ОСОБА_1 та інші проти України" № 25663/02 від 17.07.2014 року в частині виконання рішень Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001 року та від 01.03.2004 року, що стосується сплати залишку непогашеного боргу повного розрахунку, а також видачі належного наказу зі зміненою датою звільнення та дублікату трудової книжки з відповідними записами. Окрім того, позивач вважає, що допущені з боку відповідачів порушення його прав на мирне володіння коштами та виконання додаткових заходів індивідуального характеру завдали йому моральної шкоди, яку останній просить відшкодувати солідарно по 1350000 грн. з кожного відповідача.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, заяву Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про залишення адміністративного позову без розгляду задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що за загальним правилом обчислення строків звернення до суду здійснюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Суд вказав, що спірні обставини стосуються порядку видання ДАК «Укрресурси» наказу від 06.09.2017 № 06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 , та зміни дати звільнення у його трудовій книжці, які, як вважає позивач, здійснено неправильно і на виконання зовсім іншого рішення суду, що ні Уповноважений ні Мінекономіки не проконтролювали, в чому, на думку позивача, і полягає їхня бездіяльність яка є предметом судового оскарження. Як зазначає сам позивач у позовній заяві, про даний факт він дізнався коли отримав трудову книжку з відповідними записами у ній - 19.07.2017, а отже суд визнав, що саме цією датою і слід відліковувати період, протягом якого позивач мав можливість оскаржувати відповідні дії/бездіяльність відповідачів протягом визначеного процесуальним законом строку (6 місяців). Однак до суду з цим позовом позивач звернувся лише в березні 2020 року, тобто з пропуском визначеного ч. 2 ст. 122 КАС України строку.

Щодо тієї частини позовних вимог, яка стосується оскарження бездіяльності відповідачів з підстав нездійснення належної координації і контролю щодо визначення суми та сплати залишку непогашеного боргу повного розрахунку згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004, то суд врахував, що оскільки така вимога пов`язується позивачем у взаємозв`язку із обставинами видачі наказу про його звільнення та внесення правильних записів у його трудову книжку і її видачі йому на руки, тому вочевидь могла бути заявлена у ті ж самі строки, що й попередня, тобто з дати коли позивач отримав трудову книжку - 19.07.2017.

Суд також урахував, що обставини, які зазначені позивачем у даній адміністративній справі в якості підстав заявленого позову, були частково відображені ним у іншій позовній заяві по справі № 120/1132/19, мотиви, якими керувався позивач у тій справі є тотожними даному адміністративному позову, та зводились до того, що для погашення боргу повного розрахунку боржнику слід сплатити йому суму 1767474,23 грн., як різницю між 3667621,26 грн. і сумою 1900147,03 грн, фактично сплаченою Міністерством юстиції України раніше за борги ДАК «Укрресурси».

Наведене, на думку суду, вказує не лише на часткову тотожність обставин та вимог, заявлених у даній справі та справі №120/1132/19-а, а й свідчить про те, що принаймні станом на лютий 2019 року позивач був обізнаний з усіма фактами, визначеними і підрахованими сумами грошових коштів, та обставинами, які, на його переконання, дозволяли йому звернутися з відповідним позовом до суду за участю цих же відповідачів набагато раніше, тобто з дотриманням шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.

Отже, суд дійшов висновку, що визначений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду в даному випадку позивачем був пропущений. При цьому суд врахував, що оскільки решта позовних вимог зобов`язального характеру та вимога про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів, тому такі позовні вимоги також вважаються заявленими з пропуском строку звернення.

Твердження позивача про те, що оскільки даний позов стосується виплати коштів, які відносяться до структури заробітної плати, а тому строки звернення до суду в цьому випадку не застосовуються, суд визнав безпідставними, оскільки заявлені у цій справі позовні вимоги не є вимогами про стягнення заробітної плати, а стосуються вирішення публічно-правового спору пов`язаного із оскарженням бездіяльності відповідачів щодо нездійснення належних заходів контролю та координації за процедурою виконання рішення ЄСПЛ, в межах якого не вирішується питання про стягнення заробітної плати позивача.

Щодо існуючої в матеріалах справи заяви позивача про поновлення строку звернення до суду суд вказав, що позивачем не наведено жодних обґрунтувань, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду, а його єдиний мотив про те, що даний спір є спором про стягнення заробітної плати, є безпідставним.

29 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що суди помилково застосували до спірних правовідносин приписи ч. 5 ст.122 КАС України, оскільки позивач не перебував на публічній службі, а мав трудові відносини з суб`єктом господарювання, яким є Компанія. Крім того, зазначав, що порушення його прав з боку відповідачів мало триваючий характер. На думку позивача, рішення ЄСПЛ залишається невиконаним.

Представником Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України до Суду надано відзив на касаційну скаргу, на обґрунтування якого вказано про безпідставність викладених в ній доводів. Вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Також вказує на порушення правил підсудності при зверненні позивача до суду першої інстанції, оскільки вказану справу віднесено до юрисдикції господарських судів (з моменту порушення стосовно боржника - ДАК «Укрресурси» справи про банкрутство). Крім того, посилається на невірно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, адже він є кредитором у справі про банкрутство ДАК «Укрресурси» і заборгованість йому повинна погашатись згідно з вимогами Кодексу України з процедур банкрутства. Посилається на відсутність обставин допущення Мінекономіки будь-якої бездіяльності, оскільки у Мінекономіки відсутні повноваження щодо виконання позовних вимог ОСОБА_1 , адже такі вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Ураховуючи викладене, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги в частині вимог до Мінекономіки.

Представником Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України до Суду також подано відзив на касаційну скаргу. В поданому відзиві вказано на правильність та законність постановлених судами попередніх інстанцій судових рішень. Зазначає, що тотожні позовні вимоги до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України ОСОБА_1 було заявлено у справах №№802/840/16-а, 802/141/17-а та ін. Вважає, що позивач в різні способи намагається досягти повторного розгляду тих позовних вимог, в задоволенні яких йому вже було відмовлено. Просив відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Позивачем до Суду подано заперечення на відзив представника Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України, в якому вказано на помилковість висновків судів попередніх інстанцій стосовно віднесення цього спору до публічно-правового. Посилається на обставини невиконання рішень національних судів. Просив подану касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на абз.2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 25 січня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в межах даного позову позивач оскаржує бездіяльність двох відповідачів: Уповноваженого у справах Європейського Суду з прав людини Міністерства юстиції України та Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України з питань виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 у справі №25663/02 "ОСОБА_1 та інші проти України".

Зокрема, до першого відповідача позивачем пред`явлено вимогу про визнання протиправною його бездіяльності при здійсненні координації і контролю, що передбачені ст.ст. 10-12 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", за вжиттям відповідальними за виконання додаткових заходів індивідуального характеру та забезпечення відновлення його прав в частині сплати залишку непогашеного боргу повного розрахунку згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 і видачу наказу та дубліката трудової книжки і записів в ньому, згідно рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001 та законодавства.

До другого відповідача позивач заявляє вимогу про визнання протиправної його бездіяльності у відсутності контролю за вжиттям ДАК "Укрресурси" додаткових заходів індивідуального характеру при виконанні Рішення ЄСПЛ, в невиконаній частині рішень Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 і від 25.01.2001, що стосується визначення суми непогашеного боргу повного розрахунку перед позивачем та видачі належного наказу зі зміненою датою його звільнення, виписки та видачі дублікату трудової книжки з відповідними записами як про зарахування на посаду так і про звільнення у відповідності до ст. 47 КЗпП України та у порядку і способу виконання рішення районних судів та надання належної інформації про вжиті заходи до Уповноваженого та Міністерства юстиції.

Також позивач до даних відповідачів заявляє і вимоги зобов`язального характеру та ставить питання щодо відшкодування з них моральної шкоди, які по своїй суті є похідними від основних вимог щодо оскарження протиправної бездіяльності.

Судом встановлено, що спірні правовідносини, які окреслюються межами даного позову, пов`язані із виданням ДАК "Укрресурси" наказу від 06.09.2017 №06/09/17-1Б про звільнення ОСОБА_1 та зміни дати звільнення і вчинення про це записів у його трудовій книжці, яка отримана позивачем 19.09.2017.

На переконання позивача, такі дії ДАК "Укрресурси" були вчинені без дотримання відповідної процедури і порядку, які передбачені нормами трудового законодавства та порядку виконання рішення місцевого суду від 01.03.2004, та без належного контролю, координації і вжиття мір виконання з боку обох Відповідачів.

Тобто, оскаржувана позивачем протиправність бездіяльності Уповноваженого та Мінекономіки у цій частині пов`язана з обставинами видання ДАК "Укрресурси" наказу від 06.09.2017 та вчинення записів у його трудову книжку, яку позивач отримав 19.09.2017.

Як зазначає сам позивач у позовній заяві, про даний факт він дізнався коли отримав трудову книжку з відповідними записами у ній 19.07.2017.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом ОСОБА_1 звернувся в березні 2020 року.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 КАС України).

Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 3, 4 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Скаржник в поданій ним касаційній скарзі посилається на обставини помилкового застосування судами до спірних правовідносин приписів ч. 5 ст.122 КАС України, оскільки позивач не перебував на публічній службі, а мав трудові відносини з суб`єктом господарювання, яким є Компанія.

В розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суд зазначає, що в межах цього спору ОСОБА_1 заявлено вимоги щодо визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії до двох суб`єктів владних повноважень, що відповідно до приписів КАС України характеризує даний спір як публічно-правовий.

Пов`язаність заявлених позивачем позовних вимог з трудовим спором, в якому ОСОБА_1 виступав позивачем, не може слугувати критерієм віднесення цього спору до цивільної юрисдикції.

Суд також критично оцінює посилання скаржника на те, що порушення його прав з боку відповідачів має триваючий характер, з огляду на таке.

Як з позовної заяви, апеляційної скарги, так і з поданої ОСОБА_1 касаційної скарги вбачається, що оскаржувана позивачем протиправність бездіяльності Уповноваженого та Мінекономіки зводиться до обставин видання ДАК "Укрресурси" наказу від 06.09.2017 та вчинення записів у його трудовій книжці, яку позивач отримав 19.09.2017.

В той же час, як вказує сам позивач у позовній заяві про даний факт він дізнався коли отримав трудову книжку з відповідними записами у ній 19.07.2017. Тобто, суди дійшли правильного висновку, що саме з цієї дати і слід відліковувати період, протягом якого позивач мав можливість оскаржувати відповідні дії/бездіяльність відповідачів протягом визначеного процесуальним законом строку.

Крім того, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів в частині невжиття заходів контролю та координації щодо забезпечення йому належної виплати всієї суми заборгованості та завершення виконання рішення ЄСПЛ в невиконаній частині що стосується рішення місцевого суду від 01.03.2004.

Як установлено судами попередніх інстанцій, згідно з Додатком до рішення Європейського суду з прав людини за заявою ОСОБА_1 підлягало виконанню в тому числі і рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004.

Зокрема, це рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 01.03.2004 по справі №2-200/2004 стосувалось зобов`язання ДАК "Укрресурси" змінити дату наказу №25-а-к від 07.03.2002 про звільнення ОСОБА_1 , виданого на виконання рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 25.01.2001, та провести з ним повний розрахунок.

Як випливає із обставин справи, рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_1 та інші проти України" виконувалось в примусовому порядку в межах виконавчого провадження ВП №44360795, відкритого за постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Медведєва О.В. від 13.08.2014.

Суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що обставини, які зазначені позивачем у даній адміністративній справі в якості підстав заявленого позову, були частково відображені ним у іншій позовній заяві по справі №120/1132/19-а. За результатом розгляду справи №120/1132/19-а за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Ліщини Івана Юрійовича про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у відсутності з 01 лютого 2019 року його належної координації і контролю за вжиттям відповідальними органами додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення порушених прав позивача по належному виконанню мір зобов`язального характеру та сплати непогашеного боргу повного розрахунку, який встановлений Компанією (Державна акціонерна компанія «Укрресурси»), що на сьогодні залишається невиконаним, та зобов`язання шляхом надання запитів Компанії та іншим відповідальним органам здійснити координацію дій і контроль за вжиттям і виконання ними додаткових заходів індивідуального характеру і відновленню порушених прав та належному виконанню мір зобов`язального характеру та сплаті залишку непогашеного боргу повного розрахунку, що встановлений Компанією, в частині, які на сьогодні залишаються невиконаними - ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №120/1132/19-а вказав, що на час звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, виконавче провадження ВП №44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_1 та інші проти України" завершене. Питанню щодо повноти виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року №25663/02 в справі «ОСОБА_1 та інші проти України» у частині, що стосується позивача, була надана оцінка в справах №802/1462/16-а та 802/840/16-а, рішення по яким набрали законної сили. Отже правові підстави для вчинення за межами виконавчого провадження ВП №44360795 будь-яких дій щодо контролю і координації дій по виконанню судового рішення відсутні.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що про обставини, покладені позивачем на обґрунтування заявлених ним в цьому позові (№120/923/20-а) позовних вимог, ОСОБА_1 було відомо станом на лютий 2019 року.

Отже, позивач був обізнаний з усіма фактами, визначеними і підрахованими сумами грошових коштів, та обставинами, які, на його переконання, дозволяли йому звернутися з відповідним позовом до суду за участю цих же відповідачів більше, ніж за рік до його звернення до суду з цим позовом.

Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Зважаючи на те, що про порушення своїх прав, за захистом яких він звернувся до суду із цим позовом, позивач був обізнаний починаючи з 19.09.2017, коли отримав трудову книжку із внесеними у ній записами, які на його думку здійснені з порушенням вимог закону, а щодо обставин, пов`язаних зі здійсненням повного розрахунку, - з лютого 2019 року, суди дійшли правильних висновків про порушення позивачем передбаченого КАС України строку звернення до суду з цим позовом.

При цьому, Суд не вбачає у спірних правовідносинах триваючої бездіяльності відповідачів, яку б можна було визнати протиправною в судовому порядку, адже позивачу з інших судових рішень, що набрали законної сили, було достеменно відомо про обставини відсутності обов`язку вчинення відповідачами будь-яких дій щодо контролю і координації дій по виконанню судового рішення за умов закінчення виконавчого провадження №44360795 з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 17 липня 2014 року у справі №25663/02.

Підсумовуючи наведене, оскільки позивачем не було наведено жодних обґрунтувань, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду, а його єдиний мотив про те, що даний спір є спором про стягнення заробітної плати є безпідставним, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для залишення вказаного позову без розгляду.

Щодо доводів одного з відповідачів про порушення правил підсудності при зверненні позивача до суду першої інстанції, оскільки вказану справу, на його думку, віднесено до юрисдикції господарських судів (з моменту порушення стосовно боржника - ДАК «Укрресурси» справи про банкрутство), Суд вважає їх безпідставними і необґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем в даному спорі є не ДАК «Укрресурси», щодо якого порушено справу про банкрутство, а суб`єкти владних повноважень - Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України та Мінекономіки, що відносить вказану справу до адміністративних.

Посилання відповідача на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права, адже він є кредитором у справі про банкрутство ДАК «Укрресурси» і заборгованість йому повинна погашатись згідно з вимогами Кодексу України з процедур банкрутства, та відсутність обставин допущення Мінекономіки будь-якої бездіяльності колегія суддів оцінює критично, адже такі стосуються розгляду цієї справи по суті, проте вказана справа судом першої інстанції по суті не розглядалась з огляду на обставини пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом та залишення його позовної заяви без розгляду.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -