ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 754/11664/15-ц

Описова частина

У серпні 2015 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , 2002 року народження, та ОСОБА_3 , 2002 року народження, звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4 про встановлення факту батьківства.

Позов мотивувала тим, що в період з 2001 року по 2012 рік вона перебувала у відносинах з ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилося дві дочки: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Оскільки шлюб між ОСОБА_6 та нею зареєстровано не було, то в свідоцтвах про народження дітей батьком зазначений ОСОБА_9 , тобто запис про батька проведено за прізвищем матері у відповідності до частини другої статті 55 КпШС України в редакції, чинній на момент народження дітей. Указувала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, у зв`язку з чим відкрилася спадщина і нею в інтересах дітей подано заяву про прийняття спадщини, тому виникла необхідність встановити факт батьківства ОСОБА_6 відносно дітей. Зазначала, що в період з 2001 року по 2012 рік вона з ОСОБА_6 періодично проживали разом за місцем його проживання в АДРЕСА_1 , вели спільне господарство та виховували дітей. Вказувала, що ОСОБА_6 визнавав своє батьківство щодо доньок, з 2008 року сплачував аліменти на дітей, що підтверджується розписками, а також показаннями свідків.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким установити факт батьківства ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно дочок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; внести зміни до актового запису про народження обох дітей, вказавши ОСОБА_6 їх батьком, та змінити прізвище дітей з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_11 ».

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 29 серпня 2018 року,позов задоволено:

- встановлено факт батьківства ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- внесено зміни до актового запису № 04, вчиненого 26 лютого 2002 року виконавчим комітетом Заворицької сільської ради Броварського району Київської області, про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , вказавши, що батьком є ОСОБА_6 , а прізвище дитини « ОСОБА_10 » змінено на прізвище « ОСОБА_11 »;

- внесено зміни до актового запису № 05, вчиненого 26 лютого 2002 року виконавчим комітетом Заворицької сільської ради Броварського району Київської області, про народження ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , вказавши, що батьком є ОСОБА_6 , а прізвище дитини « ОСОБА_10 » змінено на прізвище « ОСОБА_11 ».

Судові рішення мотивовані тим, що показаннями свідків, а також фотокартками, зробленими в різні періоди життя дітей, підтверджено визнання ОСОБА_6 за життя свого батьківства по відношенню до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 29 серпня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір, суди не надали оцінку усім доказам у справі у їх сукупності, не навели мотивів відхилення доказів, на які посилалась відповідачка, не з`ясували, чи не пов`язане встановлення факту батьківства з вирішенням у майбутньому спору про право на майно померлого, про який зазначала відповідачка; суд першої інстанції не уточнив позовних вимог позивачки, з чим вона пов`язує встановлення такого факту і чи не заявляє у зв`язку з цим вимоги щодо права її дітей на майно померлого, та необхідності залучення до участі у справі усіх осіб, яких може стосуватись вирішення питання про право на спадкове майно померлого, про встановлення батьківства якого щодо її дітей вона заявила такі вимоги у позовному провадженні. Колегія суддів також зазначила, що суди не дали оцінку доводам відповідачки про те, що встановлення факту батьківства померлої особи у позовному провадженні, без вимоги щодо спору про право, суперечить змісту позовного провадження, а також не визначилися з колом осіб, прав та інтересів яких стосується встановлення такого факту.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили з того, що належним способом встановлення батьківства ОСОБА_6 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства за правилами частини першої статті 130 СК України в порядку окремого провадження. Суди також зазначили, що звертаючись до суду з позовом до дочки померлого ОСОБА_6 про визнання батьківства, позивачка не вказала, за захистом яких порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів вона спрямувала вимоги до вказаного відповідача. Суди вважали, що спірні правовідносини виникли з особистих немайнових відносин батька та дітей, правонаступництво у яких не допускається. З огляду на викладене суди зробили висновок, що ОСОБА_1 помилково пред`явила позов про визнання батьківства до дочки померлого ОСОБА_6 , оскільки між сторонами не виникло цивільно-правового спору, який би підлягав вирішенню у порядку позовного провадження.

Надавши оцінку наявним у справі доказам, поданим сторонами, суди зробили висновок про відсутність підтверджених і достовірних даних як про визнання батьківства померлим ОСОБА_6 відносно дітей за його життя, так і про спільне проживання й ведення спільного господарства останнім та матір`ю дітей до їх народження. Суд першої інстанції зазначив, що показання свідків зі сторони позивачки жодним чином не підтверджують факт постійного спільного проживання позивачки з ОСОБА_6 , а також той факт, що останній є біологічним батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; вказані показання свідків є суперечливими та різняться між собою. При цьому показання свідків зі сторони відповідачки є логічними, послідовними, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому прийняті судом до уваги. Дослідивши подані сторонами письмові докази, суд уважав, що наявні в матеріалах справи документи спростовують доводи позивачки про те, що вона разом з дочками проживала з ОСОБА_6 та вели спільне господарство, а також не підтверджують факт біологічного батьківства ОСОБА_6 щодо дітей.

Аргументи учасників справи

05 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення й просила їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка не визнає батьківство ОСОБА_6 щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що свідчить про наявність спору про право між сторонами. Вказує, що не заявляла будь-яких позовних вимог щодо спадкового майна, оскільки з урахуванням своєчасно поданої заяви до нотаріуса про прийняття спадщини від імені дітей, в разі задоволення цього позову діти набудуть право на отримання спадщини без додаткового закріплення цього права в судовому рішенні. Посилається на те, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази, зокрема, показання свідків, які підтверджують факт батьківства ОСОБА_6 щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому позивачка погоджувалася на проведення судово-медичної експертизи, яка б підтверджувала спірний факт, однак відповідачка проти проведення експертизи на предмет її споріднення з доньками позивачки категорично заперечує.

У вересні 2021 року від ОСОБА_4 надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на те, що позивачка на підтвердження позовних вимог надає суду штучно створені нею документи, які виготовлені без участі ОСОБА_6 та не можуть підтверджувати будь-які обставини. Зазначає, що доводи позивачки зводяться до переоцінки наданих сторонами доказів та встановлених судами обставин про те, що на момент народження дітей ОСОБА_6 не міг проживати разом з позивачкою та вести спільне господарство за адресою, вказаною у позовній заяві. Відповідач також погоджується з висновком судів про те, що питання встановлення факту батьківства підлягає вирішенню в порядку окремого, а не позовного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 серпня 2021 рокузазначено, що заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи про неврахування судами висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18, від 26 серпня 2020 року в справі № 756/4973/18, від 02 грудня 2019 року в справі № 345/1867/18, від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 754/3558/16-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивачки ОСОБА_1 народилося двоє дітей: дочки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до даних у свідоцтвах про народження дітей матір`ю дітей вказана ОСОБА_1 , а батьком - ОСОБА_9 . Запис про батька дітей вчинений за вказівкою матері дітей на підставі статті 55 КпШС України.

Відповідачка ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_13 . Батьки відповідачки перебували у зареєстрованому шлюбі до 17 грудня 1987 року.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно довідки Заворицької сільської ради Броварського району Київської області ОСОБА_1 організувала та проводила похорони померлого цивільного чоловіка ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрито спадкову справу. Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулись ОСОБА_4 , а також ОСОБА_1 від імені неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки начальника ЖЕКу ОСОБА_6 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 з 1991 року і до дня смерті.

Згідно відповіді ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» та копії наказу про звільнення ОСОБА_6 останній безперервно з 1974 року по 27 червня 2013 року працював на підприємстві, що розташовано у м. Києві, та був звільнений у 2013 році в зв`язку з виходом на пенсію.

Щодо звернення ОСОБА_1 до суду в порядку позовного провадження та зазначення ОСОБА_4 відповідачкою в справі

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Частиною першою статті 315 ЦПК України визначено перелік фактів, що мають юридичне значення та які можуть бути встановлені в порядку окремого провадження, серед яких у пункті першому зазначено, що встановленню підлягає факт родинних відносин між фізичними особами.

В порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Справи, у яких наявний спір про право, підлягають розгляду за правилами позовного провадження.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала необхідність встановлення юридичного факту батьківства ОСОБА_6 відносно дітей тим, що після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, для отримання якої необхідно встановлення родинних зв`язків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі спадкодавцем. Указувала, що своєчасно звернулася до нотаріуса в інтересах дітей з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , заперечує проти встановлення факту батьківства ОСОБА_6 щодо дітей позивачки, що свідчить про наявність спору про право між сторонами.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2021 року в справі № 715/2537/19 (провадження № 61-16191св20) вказано, що: «колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неналежний спосіб захисту прав, обраний позивачем, відсутність постанови нотаріуса про вчинення нотаріальної дії щодо оформлення спадщини та відсутність спору про право, оскільки встановлення факту батьківства ОСОБА_3 зачіпає інтереси його спадкоємців, зокрема його матері ОСОБА_2, яка заперечує батьківство сина щодо дитини позивача, а отже справа правильно розглянута судами в порядку позовного провадження. Апеляційний суд правильно виходив з того, що за умов установлення спорідненості дитини із спадкодавцем, спадкування за законом може відбутися в позасудовий спосіб, в порядку статті 1269 ЦК України».

У справі, що переглядається, суди встановили, що:

- відповідачка, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , заперечує проти встановлення факту батьківства спадкодавця щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 2002 року народження;

- ОСОБА_1 в інтересах дітей у встановлений законом строк також подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .

За таких обставин, у разі встановлення факту батьківства ОСОБА_6 щодо дітей позивачки пред`явлення окремих позовних вимог щодо спадкового майна не вимагається, а спадкування відбуватиметься у позасудовий спосіб, у зв`язку з чим ОСОБА_1 правильно звернулася до суду в порядку позовного провадження, пред`явивши позовні вимоги до ОСОБА_4 як до іншої спадкоємиці померлого, яка прийняла спадщину, тобто особи, прав та інтересів якої безпосередньо стосується цей спір.

Щодо суті позовних вимог

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року в справі № 6-20цс15, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок про те, що: «оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини. При розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до ІНФОРМАЦІЯ_4 , необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема частини другої статті 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства».

Відповідно до статті 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Законодавством не визначено вичерпний перелік доказів, які можуть підтверджувати факт батьківства особи щодо дитини. При цьому суд може прийняти як доказ письмові документи, показання свідків, пояснення сторін тощо, якщо вони можуть достовірно підтвердити або спростувати:

- спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і можливим батьком до народження дитини;

- спільне виховання чи утримання ними дитини;

- визнання особою свого батьківства за життя.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2019 рокув справі № 562/1155/18(провадження № 61-11709св19) зроблено висновок, що: «частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу. Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. […] Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги».

Подібні за змістом висновки щодо застосування положень статті 53 КпШС України містяться у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 225/6301/15-ц, від 28 серпня 2019 року в справі № 754/3558/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п`ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).

Згідно частини першої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).

У справі, що переглядається, на підтвердження та спростування позовних вимог кожна зі сторін надала письмові докази. Крім того, за клопотаннями сторін суд заслухав показання свідків.

На підтвердження позовних вимог позивачка надала суду:

- довідку лабораторії «Євролаб» про те, що ОСОБА_6 за життя в 2007 році намагався встановити біологічне споріднення (у вигляді батьківства) з ОСОБА_1 , яку суд першої інстанції до уваги не прийняв, оскільки вказаний документ жодним чином не підтверджує той факт, що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або визнавав указаний факт за свого життя;

- розписки ОСОБА_1 про отримання від ОСОБА_6 аліментів на утримання двох доньок, які суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, зазначивши, що такі розписки написані власноручно позивачкою та не містять будь-яких доказів того, що про їх написання був обізнаний ОСОБА_6 , а також, що він здійснював сплату аліментів та вимагав написання вказаних розписок;

- фотокартки із зображенням ОСОБА_6 та дітей позивачки, які суд відхилив як такі, що не оформлені належним чином, та такі, що не можуть самі по собі підтверджувати той факт, що ОСОБА_6 визнавав батьківство відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На спростування пред`явлених позовних вимог ОСОБА_4 надала суду:

- довідку начальника ЖЕКу, за змістом якої ОСОБА_6 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2 з 1991 року і до дня смерті, що спростовує доводи позивачки про спільне проживання ОСОБА_6 разом з нею у с. Заворичі Броварського району Київської області;

- відповідь ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій № 1» та копію наказу про звільнення ОСОБА_6 , за змістом яких останній безперервно з 1974 року по 27 червня 2013 року працював на підприємстві, що розташовано у м. Києві, та був звільнений у 2013 році у зв`язку з виходом на пенсію;

- анкети для бажаючих прийняти участь у лотереї ГРІНКАРТ 2005 року, що були заповнені усіма членами сім`ї ОСОБА_11 , оскільки сім`я усім складом збиралася емігрувати до Америки та, незважаючи на формальне розлучення, підтримувала фактичні сімейні стосунки станом на 2005 рік;

- запрошення сестри померлого ОСОБА_6 , адресоване його дружині ОСОБА_13 та усім членам його сім`ї у листопаді 2003 року, що підтверджує наявність спільного проживання померлого ОСОБА_6 у 2003 році разом із своєю сім`єю.

Надавши оцінку вказаним письмовим доказам, суд першої інстанції зробив наступні висновки:

подані позивачкою документи не підтверджують факт її спільного з ОСОБА_6 утримання та виховання дітей, а також не свідчать про визнання ОСОБА_6 за свого життя факту батьківства щодо дітей позивачки;

надані відповідачкою документи спростовують доводи позивачки про її спільне проживання та побут з ОСОБА_6 на момент народження дітей за вказаною нею у позовній заяві адресою.

Крім того, заслухавши свідків як зі сторони позивачки, так і відповідачки, суд першої інстанції зазначив, що показання свідків зі сторони позивачки жодним чином не підтверджують факт її постійного спільного проживання з ОСОБА_6 , є суперечливими та різняться між собою, у той час як показання свідків зі сторони відповідачки є логічними, послідовними, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому прийняті судом до уваги як належний та допустимий доказ у справі.

Установлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку правовим підставам заявленого позову та зібраним у справі доказам із урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивачка зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, у зв`язку з чим зробили правильний висновок про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту батьківства ОСОБА_6 відносно дітей позивачки.

З огляду на викладене в задоволенні позову ОСОБА_1 слід було відмовити саме в зв`язку з недоведеністю позовних вимог. Разом із тим, зробивши правильний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди відмовили в його задоволенні з кількох взаємовиключних підстав: недоведеність позовних вимог, пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність спору між сторонами. За таких обставин оскаржені судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює судові рішення, але виключно у частині мотивів їх прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,