ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 753/16525/16-ц

Описова частина

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП «Київблагоустрій»), Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент КМР), Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА), Київської міської ради (далі - КМР), Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП у м. Києві) про стягнення грошової компенсації, відшкодування моральної шкоди, упущеної (втраченої) вигоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником нежитлового приміщення, загальною площею 278,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом 23-26 серпня 2016 року співробітники КП «Київблагоустрій» знищили вказане нежитлове приміщення, відкрито заволоділи конструктивними елементами, обладнанням, будівельними матеріалами, чим завдали йому майнової шкоди. Згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності - товариства з обмеженою відповідальністю «Чіріков Консалт» ринкова вартість нежитлового будинку (приміщення), загальною площею 278,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 26 серпня 2016 року становить 8 821 000,00 грн.

Вчинення співробітниками КП «Київблагоустрій» зазначених протиправних дій стало можливим через недбале ставлення до своїх службових обов`язків співробітників патрульної служби ГУ НП у м. Києві, які не забезпечили збереження нежитлового приміщення, внаслідок чого заподіяли йому моральної шкоди. Крім того, зазначене нерухоме майно він здавав в оренду третім особам, а тому у зв`язку із протиправними діями співробітників КП «Київблагоустрій» йому завдані збитки у вигляді недоотриманих доходів, які він міг би реально отримувати за звичайних обставин.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив суд стягнути солідарно з КП «Київблагоустрій», Департаменту КМР, КМДА, КМР, ГУ НП у м. Києві грошову компенсацію за заподіяну майнову шкоду в розмірі 8 821 000,00 грн, 1 000 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, понесені ним збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 817 000,00 грн (а. с. 18, т. 1).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а. с. 161-167, т. 2).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що припис від 29 липня 2016 року № 1612509 та доручення № 386/08-16 щодо демонтажу стосуються елементів благоустрою, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , а позивач є власником об`єкта нерухомого майна, розташованого за іншою адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позивачем у порушення вимог статей 57, 60 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами той факт, що шкода його майну завдана саме відповідачами внаслідок дій, спрямованих на демонтаж за вказаними приписом та дорученням.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у якості правонаступників ОСОБА_1 залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (а. с. 83, т. 3).

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2017 року скасовано, ухвалено нове судове рішення.

Стягнуто із КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , компенсацію на відшкодування майнової шкоди у розмірі 14 285,71 грн.

Стягнуто із КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , компенсацію на відшкодування майнової шкоди у розмірі 14 285,71 грн.

Стягнуто із КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_4 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , компенсацію на відшкодування майнової шкоди у розмірі 14 285,71 грн.

Стягнуто із КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_6 компенсацію на відшкодування майнової шкоди у розмірі 14 285,71 грн.

Стягнуто із КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_11 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , компенсацію на відшкодування майнової шкоди у розмірі 14 285,71 грн.

Стягнуто із КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_9 компенсацію на відшкодування майнової шкоди у розмірі 14 285,71 грн.

Стягнуто із КП «Київблагоустрій» на користь ОСОБА_10 компенсацію на відшкодування майнової шкоди у розмірі 14 285,71 грн.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а. с. 48-51, т. 4).

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вважаючи недоведеним факт знищення належного позивачу нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не надав оцінки долученим до справи доказам щодо факту його реальної наявності. У справі відсутні докази вручення посадовою особою КП «Київблагоустрій» припису власнику майна, а тому саме з вини відповідальних осіб КП «Київблагоустрій» вчинено дії щодо знищення належного ОСОБА_1 майна. Вартість пошкодженого майна визначається згідно з договорами купівлі-продажу від 27 лютого 2014 року в сумі 100 000,00 грн та підлягає стягненню на користь кожного зі спадкоємців майна покійного по 14 285,71 грн із КП «Київблагоустрій» як винної у заподіянні майнової шкоди особи.

У липні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, у якій просять суд скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що у частині вимог до Департаменту КМР суд апеляційної інстанції не врахував, що саме винесення рішення (доручення) про демонтаж від 17 серпня 2016 року № 386/08-16 призвело до знищення майна та заподіяння шкоди. Апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 753/23331/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18.

У серпні 2020 року КП «Київблагоустрій» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що КП «Київблагоустрій» не може нести відповідальність за заподіяну ОСОБА_1 шкоду, оскільки демонтаж спірного майна здійснювався товариством з обмеженою відповідальністю «Україна Бізнес Груп» (далі - ТОВ «Україна Бізнес Груп»), а рішення про знесення майна приймалося Департаментом КМР. Таким чином, КП «Київблагоустрій» є неналежним відповідачем у справі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до останнього. Апеляційним судом не враховано висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Київблагоустрій».

У вересні 2020 року справу № 753/16525/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

В ухвалі Верховного Суду від 13 серпня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

В ухвалі Верховного Суду від 28 вересня 2020 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга КП «Київблагоустрій» подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

ГУ НП у м. Києві у відзиві на касаційну скаргу позивачів просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що управлінням не приймалося жодного рішення щодо демонтажу спірних споруд, позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які підтверджують розмір відшкодування моральної та майнової шкоди, упущеної вигоди.

Департамент КМР, КМДА, КМР у відзивах на касаційну скаргу позивачів просить касаційну скаргу позивачів залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що у матеріалах справи відсутні докази оскарження припису КП «Київблагоустрій» від 29 липня 2016 року № 1612509 і доручення департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради, у зв`язку із чим вони є чинними, позивачем не доведено, що об`єкт нерухомого майна - споруда за адресою: АДРЕСА_1 , та об`єкт, який перевірявся відповідачами за адресою: АДРЕСА_1 , що зазначений у приписі та дорученні, є одним і тим же об`єктом, не надано доказів на підтвердження присвоєння цим спорудами поштової адреси, а також не надано доказів проведення грошової оцінки спірної земельної ділянки.

КП «Київблагоустрій» у відзиві на касаційну скаргу позивачів просить касаційну скаргу позивачів залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити у силі. КП «Київблагоустрій» зазначає, що заходи із демонтажу споруди здійснювало ТОВ «Українська Бізнес Група», рішення про демонтаж споруди, яка належала позивачу, приймалося Департаментом КМР, матеріали справи не містять будь-яких відомостей, які б підтверджували, що майно позивача є знищеним. Належних та допустимих доказів оцінки вартості знищеного майна до справи не долучено. Позивач не надав суду належних доказів заподіяння йому моральної шкоди у заявленому розмірі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового будинку (приміщення) від 27 лютого 2014 року, укладеного між приватним підприємством «Алемак Плюс» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець продав, а покупець купив належну продавцю на праві приватної власності 1/2 частку нежитлового будинку (приміщення), загальною площею 174,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж 1/2 частки нежитлового будинку (приміщення) здійснено за 50 000,00 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т. А. та зареєстровано в реєстрі за № 866 (а. с. 221-223, т. 3).

Згідно з договором купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового будинку (приміщення) від 27 лютого 2014 року, укладеного між приватним підприємством «Алемак Плюс» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець продав, а покупець купив належну продавцю на праві приватної власності 1/2 частки нежитлового будинку (приміщення), загальною площею 174,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж 1/2 частки нежитлового будинку (приміщення) здійснено за 50 000,00 грн. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скульською Т. А. та зареєстровано в реєстрі за № 864 (а. с. 224-226, т. 3).

ОСОБА_1 був власником нежитлового будинку площею 278,9 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 30 січня 2015 року серії НОМЕР_1 (а. с. 24, т. 1).

Рішенням Київської міської ради від 05 березня 2015 року № 210/1075 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування нежитлового будинку, (магазину), що знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 32, 33, т. 1).

За результатами проведення перевірки правомірності встановлення малих архітектурних форм (тимчасових споруд) на АДРЕСА_1 інспектором КП «Київблагоустрій» встановлено факт порушення правил благоустрою м. Києва, а саме: розміщені елементи благоустрою (тимчасові споруди) за відсутності відповідної проектно-дозвільної документації.

У зв`язку з цим головним спеціалістом КП «Київблагоустрій» Козаком А. В. видано припис від 29 липня 2016 року № 1612509, відповідно до якого запропоновано усунути виявлені порушення у триденний термін шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення вищевказаних споруд та попереджено, що у разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи, передбачені чинним законодавством (а. с. 132, т. 1).

17 серпня 2016 року Департаментом КМР прийнято рішення (доручення) № 386/08-16 про демонтаж самовільно встановлених елементів благоустрою, зокрема, павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , припис від 29 липня 2016 року № 1612509 (а. с.134-135, т. 1)

Протягом 25-27 серпня 2016 року КП «Київблагоустрій» та підрядною організацією проведено демонтаж майна (павільйону), розташованого на АДРЕСА_1 , складено відповідні акти з описом майна (а. с. 136-153, т. 1).

23 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи за фактом знищення належного йому майна, зазначаючи, що 23 серпня 2016 року приблизно о 04:00 год невідомі особи демонтували та пошкодили належне йому торгове приміщення-павільйон за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.112-115, т. 2).

На підставі заяви від 23 серпня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 , 23 серпня 2016 року о 07 год 20 хв оперативною групою Дарницького управління поліції ГУ НП у м. Києві було здійснено виїзд, за наслідками якого встановлено факт пошкодження працівниками КП «Київблагоустрій» належної позивачу малої архітектурної форми, у якій виявлено зламані двері, вибиті вікна, руйнування задньої стінки. Огляд місця події супроводжувався із застосуванням технічних засобів фіксації й долучені фотографії засвідчують факт перебування приміщення в стані руйнації, а також те, що побудовано нежитлове приміщення з полегшених збірно-розбірних конструкцій (а. с.117-124, т. 2).

За фактом знесення працівниками благоустрою належної ОСОБА_1 тимчасової споруди на АДРЕСА_1 порушено кримінальну справу, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21 вересня 2016 року (а. с.126, т. 2).

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (стаття 386 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (стаття 1166 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (стаття 1166 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що 29 липня 2016 року головним спеціалістом КП «Київблагоустрій» Козаком А. В.видано припис № 1612509, відповідно до якого ОСОБА_1 запропоновано усунути виявлені порушення у триденний термін шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення споруд та попереджено, що у разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи, передбачені чинним законодавством (а. с.46,132, т. 1).

ОСОБА_1 не виконав припис, у зв`язку із чим 17 серпня 2016 року Департаментом КМР прийнято рішення (доручення) № 386/08-16 про демонтаж вказаних самовільно встановлених елементів благоустрою (а. с. 134-135, т. 1).

Протягом 25-27 серпня 2016 року КП «Київблагоустрій» та підрядною організацією проведено демонтаж майна (павільйону), розташованого на АДРЕСА_1 , складено відповідні акти з описом майна (а. с. 136-153, т. 1).

Відповідно до положень пункту 13.1.1. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року, порядок розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд визначений Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року, Положенням про розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2008 року, Правилами забудови м. Києва, затвердженими рішенням Київської міської ради від 27 січня 2005 року, правилами (положеннями), встановленими Київською міською радою.

Пунктом 20.2.11. вказаних Правил передбачено, що у разі виявлення силами Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) самовільно встановлених елементів благоустрою, його власнику виноситься припис із вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу у триденний термін.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що припис від 29 липня 2016 року № 1612509 не був вручений ОСОБА_1 , а зроблена на приписі відмітка «від підпису відмовився» носить неконкретний характер, оскільки не містить інформації щодо особи, яка відмовилася ставити підпис на приписі (а. с. 46, 132, т. 1).

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази вручення посадовою особою КП «Київблагоустрій» припису від 29 липня 2016 року № 1612509 саме ОСОБА_1 .

Згідно із частиною другою статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Частинами першою-третьою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру заподіяних збитків ОСОБА_1 надано звіт про незалежну оцінку, складений 26 серпня 2016 року товариством з обмеженою відповідальністю «Чіріков Консалт», станом на 26 серпня 2016 року вартість нежитлового будинку, площею 278,9 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 (літ. «А»), визначено у сумі 8 821 000,00 грн, виходячи з вартості 1 кв. м еквіваленто 1 248,70 дол. США (а. с. 7-47, т. 2).

Оцінивши зазначений звіт, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що він не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки відповідно до його змісту оцінювач не здійснював безпосередній огляд приміщення, як передбачено Положеннями національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», та не враховував його технічні характеристики, що піддає сумніву правильність викладених у ньому висновків, а також визначено ринкову вартість майна з метою продажу, а не його реальну вартість. Крім того, строк дії звіту сплинув 26 лютого 2017 року.

Учасники справи не подавали клопотань про призначення відповідної судової експертизи з метою визначення вартості пошкодженого майна.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначив вартість спірного пошкодженого майна згідно з договорами купівлі-продажу 1/2 часток нежитлового будинку (приміщення) від 27 лютого 2014 року у розмірі 100 000,00 грн (а. с. 221-226, т. 3).

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, встановивши, що демонтаж належного ОСОБА_1 майна (павільйону), розташованого на АДРЕСА_1 , було проведено КП «Київблагоустрій» та підрядною організацією, при цьому винесений службовою особою КП «Київблагоустрій» припис про усунення порушень ОСОБА_1 вручено не було, суд апеляційної інстанції, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, дослідивши усі надані сторонами докази, надавши їм належну правову оцінку за своїм внутрішнім переконанням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що діями КП «Київблагоустрій» ОСОБА_1 було завдано майнову шкоду у визначеному судом розмірі, яка підлягає стягненню на користь позивачів як правонаступників ОСОБА_1 .

Водночас суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив позивачам у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, упущеної вигоди у зв`язку із недоведеністю належними та допустимими доказами факту заподіяння такої шкоди. При цьому судом апеляційної інстанції правильно взято до уваги те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди є такими, що нерозривно пов`язані із особою ОСОБА_1 , правонаступниками якого є позивачі.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги КП «Київблагоустрій» про те, що останнє не може нести відповідальність за заподіяну шкоду, оскільки демонтаж спірного майна здійснювався ТОВ «Україна Бізнес Груп», з огляду на те, що дії щодо знесення майна ОСОБА_1 хоч і вчинялися працівниками ТОВ «Україна Бізнес Груп», але на виконання відповідного договору саме за дорученням КП «Київблагоустрій» у присутності його представника.

Таким чином, доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до неправильного тлумачення заявниками норм матеріального права, необхідності здійснення переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду справи має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду