ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/23165/15-ц

У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 02 липня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 30 000 доларів США під 12,5 % річних, строком до 03 липня 2028 року. На забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором, 02 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

У зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 20 жовтня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 22 209,47 доларів США та 17 453,57 грн, яка складається із: 19 647 доларів США - тіло кредиту; 2 562,47 доларів США - проценти; 6 307,14 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 11 146,43 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

Вказану заборгованість банк просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу, процентів, нарахованих за договором надання споживчого кредиту від 02 липня 2007 року у розмірі 22 209,47 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів у розмірі 17 453,57 грн.

Суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута солідарно з нього та поручителя у заявленому позивачем розмірі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2016 року - без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та обґрунтовано вважав за можливе задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з огляду на невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що у липні 2015 року банк направив на адресу відповідачів вимоги про усунення порушень умов кредитного договору, чим змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому нарахування процентів і пені після закінчення строку дії кредитного договору є необґрунтованими.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року від АТ «УкрСиббанк» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому банк посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є

ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 30 000 доларів США під 12,5 % річних, строком до 03 липня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за указаним кредитним договором, 02 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.

Відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 20 жовтня 2015 року, утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі

22 209,47 доларів США та 17 453,57 грн, яка складається із: 19 647 доларів США - тіло кредиту; 2 562,47 доларів США - проценти; 6 307,14 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 11 146,43 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

23 липня 2015 року банк направив відповідачам вимоги щодо погашення простроченої заборгованості, разом із повідомленням про те, що у випадку не усунення порушень на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41 календарного дня з дати відправлення цієї вимоги про дострокове повернення кредиту, банк буде вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений такий обов`язок позичальника, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Судами установлено, що кредит надавався позичальнику строком до

03 липня 2028 року.

Використовуючи своє право згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, шляхом направлення 23 липня 2015 року на адресу відповідачів вимоги про погашення усієї суми заборгованості на 32 день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41 календарного дня з дати відправлення цієї вимоги, банк змінив строк виконання зобов`язання з 03 липня 2028 року на 02 вересня 2015 року.

Тобто, ПАТ «УкрСиббанк» використало право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Встановивши строк виконання зобов`язань 02 вересня 2015 року, банк продовжував нараховувати пеню та проценти після цієї дати, про що свідчить розрахунок заборгованості, у якому зазначені платежі нараховувались до 20 жовтня 2015 року, тобто після закінчення строку дії кредитного договору.

У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у даній справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів та пені, однак таких вимог банк не заявляв.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18).

Суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули, не врахували положення пункту 6. 2 кредитного договору, відповідно до яких терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов`язковим до повернення і сплати у повному обсязі з 32-го календарного дня з дати одержання позичальником вимоги про дострокове повернення кредиту, а у випадку неотримання такої вимоги з 41-го дня з дати відправлення вимоги.

Оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позичальником чи поручителем вимоги банку від 23 липня 2015 року про дострокове повернення кредиту, то строк дії кредитного договору сплив 02 вересня

2015 року, тобто з 41-го дня з дати відправлення зазначеної вимоги.

Однак, стягуючи проценти та пеню, суди попередніх інстанцій визначили їх розмір станом на 20 жовтня 2015 року, не врахувавши, що строк дії кредитного договору сплив 02 вересня 2015 року.

Так, відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 02 вересня

2015 року розмір заборгованості позичальника за процентами складав

2 345,21 доларів США, а розмір пені за прострочення сплати кредиту - 4 520,45 грн та пені за прострочення сплати процентів - 7 969,52 грн

(а. с. 24-33).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 як солідарного з позичальником боржникапідлягає стягненню заборгованість у межах строку дії кредитного договору (з 02 липня 2007 року до 02 вересня 2015 року) у розмірі 21 992,21 доларів США та 12 489,97 грн, яка складається із: 19 647 доларів США - тіло кредиту; 2 345,21 доларів США - проценти;

4 520,45 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 7 969,52 грн - пеня за прострочення сплати процентів.

За змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність рішення щодо осіб, які скаргу на таке рішення не подавали. Це відповідає основоположним принципам цивільного процесуального права - диспозитивності й змагальності процесу, тому особи, які беруть участь у справі, самі визначають свою процесуальну поведінку.

Оскільки ОСОБА_1 касаційну скаргу не подавав і матеріали касаційного провадження не містять доказів стосовно надання ним повноважень ОСОБА_2 на представлення її інтересів у суді касаційної інстанції, то судові рішення в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором колегією суддів не переглядаються. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення лише в частині доводів касаційної скарги ОСОБА_2 та стягнення коштів саме з поручителя.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині стягнення з ОСОБА_2 як солідарного з позичальником боржника кредитної заборгованості із визначенням її складових.

З означених міркувань не підлягає задоволенню клопотання заявника про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила 11 195,27 грн, а за подання касаційної скарги - 14 927, 03 грн.

З огляду на зміну розміру стягнутої з неї заборгованості за кредитним договором, з банку на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 501,54 грн (26 122,30 грн х 1,92 %).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду