ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 450/2737/16-ц

1. Описова частина

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 звернулися до суду з позовом до Пустомитівської районної державної адміністрації Львівської області, Головного управління Деоржгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Деоржгеокадастру у Львівській області), ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , треті особи: Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу Віблий Л. З., про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що вони є мешканцями села Басівка Пустомитівського району Львівської області та безперервно з 1996 року використовують для сільськогосподарських потреб земельні ділянки загальною площею 2 га під кадастровим номером 4623682000:000:04:0234 в урочищі «Липа».

Актом обстеження земельних ділянок від 01 липня 2016 року, складеним комісією у складі: голови Годовицько-Басівської сільської ради, працівників сільської ради та її депутатів, встановлено, що кожен з них користується частиною земельної ділянки під вищевказаним кадастровим номером, яка є землею колишнього державного підприємства дослідного господарства (далі - ДПДГ) «Оброшино» інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН та рішеннями від 22 червня 2006 року та 28 грудня 2006 року було передано, відповідно, 35 га, 130 га Годовицько-Басівській сільській раді. Розпорядженням Голови Пустомитівської райдержадміністрації від 11 лютого 2010 року вказані землі передано до земель запасу Годовицько-Басівської сільської ради за межами населеного пункту.

Ці земельні ділянки були виділені їм у 1996 році, як мешканцям с. Басівка, враховуючи їх потреби, для ведення особистого селянського господарства без оформлення будь-якої документації.

З інформації ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 14 червня 2016 року № 18-13-05-10559/2-16 стало відомо, що Наказом ГУ Держземагенства у Львівській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га під кадастровим номером 4623682000:04:000:0234 надано дозвіл на розробку відповідного проекту фізичній особі - ОСОБА_14 . Після надходження відповідної документації ГУ Держземагенства у Львівській області видано наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної ділянки та видано наказ про надання у власність.

В інформації щодо вказаної земельної ділянки, наданій відділом Держземагенства у Пустомитівському районі Львівської області від 20 листопада 2013 року, вказана земельна ділянка визначена як така, що не перебуває у користуванні третіх осіб.

Вказували, що спірна земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_13 , яку йому відчужила на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_14 .

Зазначали, що на момент видачі наказів ГУ Держземагенства у Львівській області і подальшого оформлення права власності та видачі свідоцтва, спірна земельна ділянка не була вільною, а перебувала в постійному користуванні мешканців села Басівка Пустомитівського району Львівської області, а саме у них та членів їхніх сімей.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 просили суд: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держемагенства у Львівській області від 22 листопада 2013 року № ЛВ/4623682000:04:000/00000535 про надання дозволу ОСОБА_14 на розроблення документів із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Годовицько-Басівської сільської ради кадастровий № 462368200:04:000:0234 та наказ від 31 грудня 2013 року № ЛВ/4623682000:04:000/00001278 про затвердження документації землеустрою та передачі ОСОБА_14 у власність земельної ділянки під кадастровим № 462368200:04:000:0234; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 03 лютого2014 року № 17250734 на нерухоме майно, а саме земельну ділянку кадастровий № 462368200:04:000:0234; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки 462368200:04:000:0234 від 15 грудня 2014 року, зареєстрований за № 1636, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 ; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий № 462368200:04:000:0234, а саме рішення про державну реєстрацію права та її обтяжень від 15 грудня 2014 року індексний № 17992569.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2020 року у складі судді Кукси Д. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка набута у власність із числа земельних ділянок, які були вилучені із землекористування ДПДГ Оброшине» та передані сільській раді для ведення особистого селянського господарства та враховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що позивачі мають право землекористування саме спірною земельною ділянкою, а також належних доказів того, що земельні ділянки (городи), якими користуються позивачі, розташовані на спірній земельній ділянці, позивачами не доведено порушення їх прав та того, що такі права підлягають захисту чи відновленню.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року апеляційну скаргу Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, правонаступником якої є Сокільницька сільська рада Львівського району Львівської області, задоволено.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 задоволено.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагенства у Львівській області від 22 листопада 2013 року № ЛВ/4623682000:04:000/00000535 про надання дозволу ОСОБА_14 на розроблення документів із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Годовицько-Басівської сільської ради з кадастровим номером 462368200:04:000:0234.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держземагенства у Львівській області від 31 грудня 2013 року № ЛВ/4623682000:04:000/00001278 про затвердження документації землеустрою та передачі ОСОБА_14 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4623682000:04:000:0234.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 03 лютого 2014 року № 17250734 на земельну ділянку з кадастровим номером 462368200:04:000:0234.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 462368200:04:000:0234 від 15 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , зареєстрований за реєстровим номером 1636.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 462368200:04:000:0234, а саме: рішення про державну реєстрацію прав та її обтяжень від 15 грудня 2014 року з індексним номером 17992569.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачі мали легітимні сподівання та очікування на правомірну діяльність органів держави, виконання ними конституційних обов`язків та забезпечення прав громадян з дотриманням принципів верховенства права, належного урядування та юридичної визначеності, про необхідність застосування яких у демократичному суспільстві неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини при розгляді справ щодо порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у справі «Рисовський проти України».

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачі для реалізації своїх прав щодо отримання у користування та власність земельних ділянок для використання їх за цільовим призначенням, у визначений законом спосіб порушували це питання з 1996 року. Однак вони отримували необґрунтовані відмови. Разом з тим необґрунтована перевага у передачі у власність земельної ділянки значної площі надана ОСОБА_14 , яка, після безоплатного одержання у власність цієї земельної ділянки, у короткий термін відчужила її.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_13 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 січня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, не врахувавши практику Верховного Суду у аналогічних справах.

Вказує, що жодних прав та законних інтересів позивачів щодо спірної земельної ділянки порушено не було, а вони є неналежними позивачами у цій справі.

Крім того, апеляційним судом взагалі не висловлено жодних висновків на його доводи про добросовісність набуття права власності на земельну ділянку.

У січні 2022 року Пустомитівська районна державна адміністрація Львівської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, тому просить залишити його в силі, а касаційну скаргу ОСОБА_13 - без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

14 січня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з витягу із протоколу № 10 засідання президії Української академії аграрних наук від 22 червня 2006 року «Про вилучення землі із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Оброшино» Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН» Президією було дано згоду на вилучення із землекористування вказаного дослідного господарства земельної ділянки площею 35 га і передачу її Годовицько- Басівській сільській раді Пустомитівського району для надання жителям під ведення особистого селянського господарства.

Постановою Президії Української академії аграрних наук (протокол № 19) від 28 грудня 2006 року дано згоду на вилучення із землекористування Державного підприємства дослідного господарства «Оброшино» інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН земельних ділянок загальною площею 130 га (рілля) і передачу їх Годовицько-Басівській сільській раді Пустомитівського району Львівської області для ведення особистих селянських господарств.

19 листопада 2013 року ОСОБА_14 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га на території Годовицько-Басівської сільської ради.

За результатами розгляду вказаного клопотання, 22 листопада 2013 року Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області було видано наказ № ЛВ/4623682000:04:000/00000535 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», згідно з яким надано дозвіл ОСОБА_14 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність, розташованої на території Годовицько-Басівської сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району.

31 грудня 2013 року Головним управлінням Держземагенства у Львівській області видано наказ № ЛВ/4623682000:04:000/00001278 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі земельної ділянки ОСОБА_14 у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га на території Годовицько-Басівської сільської ради (за межами населених пунктів) Пустомитівського району, кадастровий номер 4623682000:04:000:0234».

03 лютого 2014 року Реєстраційною службою Пустомитівського районного управління юстиції у Львівській області видано свідоцтво про право власності серія НОМЕР_1 , індексний № 17250734, ОСОБА_14 на земельну ділянку, кадастровий номер 4623682000:04:000:0234, площею 2 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Годовицько-Басівська сільська рада та здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_14 на земельну ділянку кадастровий номер 4623682000:04:000:0234, площею 2 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, Годовицько-Басівська сільська рада.

За договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 15 грудня 2014 року приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Віблим Л. З., ОСОБА_14 , продала, а ОСОБА_13 , купив земельну ділянку площею 2 га, яка розташована на території Годовицько-Басівської сільської ради, Пустомитівського району, Львівської області та передана для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623682000:04:000:0234.

15 грудня 2014 року ОСОБА_13 зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 2 га, яка розташована та території Годовицько-Басівської сільської ради, Пустомитівського району, Львівської області та передана для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4623682000:04:000:0234.

2. Мотивувальна частина

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення ОСОБА_13 вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц (провадження № 17779св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 450/2738/16-ц, від 22 січня 2020 року у справі № 450/2646/16-ц, від 31 травня 2021 року у справі № 450/3693/18 (провадження № 61-17933св20), від 23 червня 2021 року у справі № 372/3517/17 (провадження № 9176св19, від 22 липня 2021 року у справі № 450/2666/16-ц (провадження № 61-5701св21) та від 04 серпня 2021 року у справі № 450/3693/18 (провадження № 61-4944св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_13 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Частиною першою статті 4, частиною другою статті 5 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами першою-третьою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, шляхом одержання громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектар (стаття 121 ЗК України).

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб передають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Стаття 118 ЗК України визначає, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Цей орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Не можуть передаватися у власність земельні ділянки, які уже перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб. Такі земельні ділянки можуть бути передані у власність лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законодавством.

За правилами статті 22 ЗК України у редакції 1992 року, який був чинний на стверджуваний час набуття позивачами спірної земельної ділянки у користування, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, у тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, заборонялось.

Вирішуючи спори про право власності на земельну ділянку, суди мають виходити з того, що з 01 січня 2002 року відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 02 травня 2009 року відповідно до Закону України від 05 березня 2009 року № 1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об`єднання земельних ділянок» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку, що позивачами не подано жодних належних та допустимих доказів надання їм земельних ділянок для користування, як і не надано доказів, що земельні ділянки (городи) позивачів розташовані саме на спірній земельній ділянці. Жодних документів, які б посвідчували право землекористування спірною земельною ділянкою стороною позивачів суду не надано, тому їх позовні вимоги не доведені, що було їх процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачі для реалізації своїх прав щодо отримання у користування та власність земельних ділянок для використання їх за цільовим призначенням, у визначений законом спосіб порушували це питання з 1996 року, однак вони отримували необґрунтовані відмови та необґрунтована перевага у передачі у власність земельної ділянки значної площі була надана ОСОБА_14 .

Проте, з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки відмови позивачам в отриманні у користування та власність земельних ділянок не були предметом розгляду в цій справі.

Щодо необґрунтованого надання переваги ОСОБА_14 , колегія суддів зазначає, що у позивачів право користування земельними ділянками в порядку, визначеному земельним законодавством, не виникло, оскільки земельна ділянка, за захистом права на яку вони звернулись до суду, не була сформована, відповідно відсутній об`єкт, права на який підлягали б захисту.

З урахуванням наведено, обґрунтованим є висновок про відсутність порушених прав позивачів, оскільки ними не надано судам жодного доказу про те, що спірна земельна ділянка передана їм у користування у встановленому законом порядку. Тривале фактичне користування земельними ділянками, які не передавались особам у встановленому законом порядку, не надає жодних переваг при вирішенні питання про їх передачу у власність.

Встановивши такі обставини, та з урахуванням відсутності порушень ГУ Держземагентства порядку передачі спірної земельної ділянки у власність, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачі не довели порушення їх прав прийняттям оскаржуваних наказів та видачею ОСОБА_14 свідоцтва про право власності на землю.

Визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держземагентства про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_14 , прийнятих у встановленому законом порядку, та в примусовому порядку скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_13 , є порушенням його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України.

Та обставина, що ОСОБА_14 не є мешканкою сіл Басівка та Годовиця Пустомитівського району Львівської області, у той час як члени територіальної громади цих сіл мають переважне право на отримання спірної земельної ділянки у власність, не є підставою вважати незаконною передачу спірної земельної ділянки відповідачу, оскільки одержання у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, що розташовані поза межами населених пунктів, у межах норм безоплатної приватизації, здійснюється незалежно від місця проживання особи, яка звернулася із відповідним клопотанням.

Подібні правові висновки Верховний Суд неодноразово викладав в аналогічних справах, зокрема, у постановах: від 09 жовтня 2019 року у справі № 450/2738/16, від 22 січня 2020 року у справі 450/2646/16, від 22 липня 2021 року у справі № 450/2666/16-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У порушення вказаної норми процесуального права, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не врахував наведених правових висновків Верховного Суду.

При цьому, посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) про те, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу, є помилковим, оскільки в даному випадку позивачі не довели таких обставин, зокрема те, що вони раніше зверталися про надання їм у власність саме тієї земельної ділянки, яку було надано ОСОБА_14 .

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивачів про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_13 було сплачено 4 942 грн судового збору, що підтверджується відповідною квитанцією, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на його користь в рівних частинах, а саме по 411,83 грн з кожного, оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення апеляційного суду та залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,