ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 489/3425/19

1. Описова частина

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» (далі - ТОВ «Ніконджитбудсервіс») про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та стягнення майнової шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником кімнат

АДРЕСА_1 , які вона придбала на публічних торгах.

ОСОБА_2 була заселена у гуртожиток у жовтні 1980 року, як працівник цеху № 15 Миколаївського заводу конденсаторів на ліжко-місце у кімнату № 503.

У вересні 1984 року ОСОБА_2 виселилась з гуртожитку, виписалася за адресою: АДРЕСА_2 та не мешкала у гуртожитку до 2004 року.

17 березня 2004 року ОСОБА_2 знов вселилась у гуртожиток на АДРЕСА_3 , але вже на підставі договору найму з ТОВ «Ніконджитбудсервіс», та на цій підставі зареєстрована в спірних приміщеннях, а саме кімнатах 612-613 разом зі своєю родиною, яка складається з 3-х осіб.

Посилаючись на відсутність правових підстав для проживання відповідачів у належних їй на праві власності кімнатах, позивач просила усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зі спірних житлових приміщень. Крім того, просила стягнути з відповідачів матеріальну шкоду, яка полягає у неотриманні нею платежів за оренду кімнат у сумі 16 000,00 грн та експлуатаційні витрати у розмірі

910,00 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року провадження в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з кімнат №

АДРЕСА_1 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування експлуатаційних витрат за користування житлом 910,00 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2021 року ухвалу та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2014 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 1 грудня 2014 року, ухвалено рішення у спорі між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, суди дійшли висновку, що не є підставою для виселення осіб сам факт переходу права власності на майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. ОСОБА_2 та члени її сім`ї набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право на мирне володіння майном.

Крім того, що під час придбання спірних кімнат з прилюдних торгів позивач мала можливість виявити, що відповідачі проживають та зареєстровані у кімнатах № № 612-613 гуртожитку, тобто мала реальну можливість дізнатися про обтяження житлових приміщень у вигляді права користування ними відповідачами і таким чином ОСОБА_1 могла передбачити характер та вагу обтяження її майбутньої нерухомості, однак не здійснила достатньої належної обачності при придбанні спірних кімнат з прилюдних торгів.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів збитків у розмірі 16 000,00 грн не підлягають задоволенню за недоведеністю. Водночас, враховуючи доведеність факту, що в період з листопада 2018 року по 30 квітня 2019 року та за червень 2019 року позивач несла експлуатаційні витрати власника за кімнати № 612-613 гуртожитку, якими фактично не користувалась, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг та договором № 612, 613/6, а тому вимоги про відшкодування їй цих витрат підлягають задоволенню та стягненню з відповідачів в солідарному порядку у розмірі 910,00 грн (130,00 грн х 7 місяців).

Узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні кімнатами, шляхом виселення відповідачів та у стягнення 16 000,00 грн майнової шкоди скасувати та ухвалити нове рішення у цій частині про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що у 2004 році ОСОБА_2 вселилась у спірні кімнати на підставі договору найму, а не як працівника певного підприємства. Вказані приміщення взагалі втратили статус гуртожитку, оскільки стали належати позивачу на праві приватної власності, факт проживання у цих приміщеннях відповідачів позбавляє позивача можливості вільно розпоряджатись власністю.

Також посилається на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 331/5545/17.

Судові рішення оскаржено в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у користуванні кімнатами, шляхом виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та у стягнення 16 000,00 грн майнової шкоди, а тому з урахуванням вимог статті 400 ЦПК України оскаржувані рішення в частині стягнення з відповідачів у солідарному порядку експлуатаційних витрат у розмірі 910,00 грн не є предметом касаційного перегляду.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 489/3425/19, витребувано її з Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 належить на праві власності майно, що складається з житлових приміщень блоку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 була заселена до гуртожитку у жовтні 1980 року у зв`язку з роботою на підприємстві Миколаївського заводу конденсаторів, а 17 березня 2004 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Ніконджитбудсервіс» укладено договір користування площею житлових кімнат, згідно якого ОСОБА_2 та її родині надані кімнати № НОМЕР_1 вказаного гуртожитку.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 29 жовтня 2014 року, що набрало законної сили 01 грудня 2014 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні житловою площею шляхом виселення. Вказане рішення мотивовано тим, що відповідач вселилася в гуртожиток у зв`язку з трудовими відносинами та по теперішній час проживає в ньому, а тому в силу положень статті 125 ЖК України не може бути виселена без надання їй іншого жилого приміщення.

Згідно з копіями паспортів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 14 жовтня 1993 року, а ОСОБА_4 з 05 липня 2001 року зареєстровані в кімнаті АДРЕСА_4 , а після укладення договору від 17 березня 2004 року, а саме з 18 березня 2004 року в кімнатах № 612-613 за цією ж адресою.

2. Мотивувальна частина

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 770 ЦК України визначено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Відповідно до статті 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення 16 000,00 грн майнової шкоди, оскільки правовідносини, які виникають між мешканцем гуртожитку і його власником (володільцем), є договірними і відносяться до правовідносин з договору найму жилого приміщення у поєднанні з договором про надання послуг з обслуговування приміщення та його утримання (комунальних послуг).

З урахуванням того, що позивач не надала доказів обґрунтованості вимог щодо неотримання нею орендної плати за фактичне користування спірними кімнатами відповідачами в зазначеному розмірі, з урахуванням того, що будь-які договірні відносини між сторонами відсутні, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів збитків у розмірі

16 000,00 грн не підлягають задоволенню за недоведеністю.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

у постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 331/5545/17.

до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду