ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 3 червня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040350002264, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Прийнято рішення щодо цивільного позову, процесуальних витрат та речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 2 листопада 2018 року приблизно о 21:30, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 2108», державний номерний знак ц НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Мотуза у м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області зі сторони вул. Шевченко у напрямку вул. Степова, неподалік будинку № 85 порушив вимоги п. 10.4 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, виконуючи маневр повороту, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки для інших учасників дорожнього руху, допустив зіткнення з моторолером марки «YamahaAprio», без реєстраційного номеру, під керуванням ОСОБА_8 , котрий рухався в напрямку вул. Шевченко у м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області, на якому в якості пасажира перебував ОСОБА_9 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир моторолера марки «YamahaAprio» отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 3 червня 2021 року вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 змінено в частині вирішення цивільного позову. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, просить судові рішення щодо нього змінити, зменшивши йому розмір основного та додаткового покарань. Крім того, зазначає, що з огляду на всі обставини, які пом`якшують покарання та дані про особу винного, своє виправлення вважає можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75 КК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу останнього та просили її задовольнити, а судові рішення відносно ОСОБА_7 змінити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 , вважав його доводи безпідставними та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, в якій не заперечується винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК.
Разом із тим, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 щодо неправильного застосування місцевим та апеляційним судами закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого через суворість, та можливості звільнення його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
У ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, які наділяють суд правом вибору між однією із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, кожна з яких є законною. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально - вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дотримався вказаних вимог матеріального права.
Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286КК. Санкція вказаної норми передбачає покарання у виді позбавлення волі від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Обираючи ОСОБА_7 покарання, місцевий суд врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким, дані про особу винного, котрий раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем роботи та місцем проживання характеризується позитивно, частково відшкодував шкоду, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та правильно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, що є наближеним до мінімального у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Однак суд, взявши до уваги конкретні обставини вчиненого злочину та його наслідки, а саме те, що ОСОБА_7 допустив порушення Правил дорожнього руху, що призвело до отримання неповнолітнім потерпілим ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких останній отримав інвалідність, крім того вину у ДТП не визнав, а намагався її перекласти на іншого учасника, також зваживши на відсутність обставин, що пом`якшують покарання, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, дійшов вмотивованого висновку про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.
На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає..
Підстав для застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, про що засуджений порушив питання у своїй касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
При цьому доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 про визнання ним своєї вини є необґрунтованими, оскільки спростовуються звукозаписами судових засідань місцевого та апеляційного судів під час розгляду кримінального провадження відносно останнього.
Інших переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки місцевого і апеляційного судів і доводили би необхідність зміни судових рішень, в касаційній скарзі засудженого відсутні.
За таких обставин, касаційна скарга засудженого ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд