ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 727/6144/16-ц

1. Описова частина

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Чернівецька міська рада, про визнання права власності на частину земельної ділянки як співвласника житлового будинку та поділ земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона з відповідачем ОСОБА_3 знаходилась у зареєстрованому шлюбі з 24 листопада 2000 року. 08 вересня 1999 року між нею та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 . 31 листопада 2000 року вони з відповідачем уклали шлюбний контракт, згідно з яким будинок АДРЕСА_1 визнано спільним майном.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2003 року за ОСОБА_2 (колишньою дружиною ОСОБА_3 ) визнано право власності на 31 % незакінченого будівництвом жилого будинку

АДРЕСА_1 (готовність 62 %).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня

2008 року (справа № 2-434/08) за нею визнано право власності на 22,5 % незакінченого будівництвом жилого будинку

АДРЕСА_1 (на час ухвалення рішення готовність будинковолодіння складала вже 76 %). Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 10 вересня 2008 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2008 року в частині визнання за нею права власності на 22,5 % незакінченого будівництвом жилого будинку

АДРЕСА_1 скасовано, в задоволенні її позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 27 травня 2009 року рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 10 вересня 2008 року в частині відмови в позові про визнання права власності на частину житлового будинку скасовано і в цій частині залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня 2008 року.

Також посилалася на те, що 16 грудня 2008 року ОСОБА_3 , незважаючи на наявність права власності на 22,5/100 частки будинку, уклав договір дарування на користь свого сина ОСОБА_5 на увесь незавершений будівництвом жилий будинок

АДРЕСА_2 , порушивши її право власності. На підставі вказаного договору дарування до ОСОБА_5 перейшло право власності на земельну ділянку загальною площею 0,05 га, кадастровий номер 7310136300:16:002:1040.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, правонаступником є його мати ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня

2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 12 травня 2015 року, частково задоволено її позов про визнання договору дарування частково недійсним, визнання частково недійсним права на спадкове майно, виділення частки будинковолодіння, витребування частки майна.

Зокрема, визнано частково недійсним договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 готовністю 76 %, укладений 16 грудня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , у частині 25 % незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 готовністю 76 %. Визнано частково недійсним право ОСОБА_2 на спадкове майно - незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 готовністю 76 % в частині 25,0 % незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 готовністю 76 %. Поділено між нею та ОСОБА_2 будинок АДРЕСА_1 шляхом виділення на її користь та у її власність частини будинку за варіантом № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 листопада 2014 року № 378 (табл. 4, 5, 6): 25/100 частини будинку

АДРЕСА_2 вартістю

116 425,00 грн, які складаються з: кімнати площею 9,8 кв. м, сходової клітки площею 5,2 кв. м, тамбура площею 1,7 кв. м, коридору площею 10,3 кв. м, комори площею 2,5 кв. м, кімнати площею 15,7 кв. м, кімнати площею

15,6 кв. м, а всього площею 60,8 кв. м, вартістю 106 768,00 грн, а також підвал літ. ХІ площею 4,2 кв. м, підвал літ. ХІІ площею 12,9 кв. м, а всього площею 17,1 кв. м, вартістю 9 656,00 грн. Запропоновано провести певні роботи для відокремлення приміщень будинку АДРЕСА_2 між співвласниками.

ЇЇ право власності зареєстровано 07 грудня 2015 року.

Отже, вказаний житловий будинок перебуває у спільній власності її та відповідачки ОСОБА_2 , однак з вини відповідачки вона не може зайти до своєї частини будинку та виконувати будь-які будівельно-ремонтні роботи, оскільки земельна ділянка за зазначеною адресою огороджена, вхідна хвіртка зачинена та не вирішено питання щодо її права на земельну ділянку та поділу її в натурі.

Вважала, що оскільки за нею рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня 2015 року визнано право власності на 25/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , вона має право і на 25/100 частини земельної ділянки, яку передавалася у власність саме для обслуговування та будівництва житлового будинку та господарських будівель та споруд.

Вказувала, що загальна площа земельної ділянки на

АДРЕСА_1 становить 0,1123 га, в тому числі: 0,05 га передано у власність

ОСОБА_3 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 0,0623 га (0,0383 га + 0,0240 га) передано у тимчасове користування ОСОБА_3 .

Зазначала, що відповідно до висновку судової інженерно-технічної експертизи № 231, складеного 30 квітня - 19 червня 2020 року, експерт запропонував два можливі варіанти поділу (виділу 25/100 та 75/100) земельної ділянки.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_4 просила суд:

- визнати за нею право власності на 25/100 частки земельної ділянки

АДРЕСА_1 , як власниці 25/100 частки житлового будинку (державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 024877, кадастровий номер 7310136300:16:002:1040);

- поділити земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,1123 га між співвласниками житлового будинку шляхом виділення у її власність, користування та розпорядження частку зазначеної земельної ділянки відповідно до висновку судової інженерно-технічної експертизи

№ 231, проведеної СП «Західно-Український експертно-консультативний центр» 30 квітня - 19 червня 2020 року, за другим варіантом виділу:

залишити у спільній сумісній власності співвласників житлового будинку, її та ОСОБА_2 , земельну ділянку під житловим будинком та на відстані

1,0 м від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку площею

S-0,0188 га, з такими розмірами по периметру: 9,20 мп; 12,67 мп;

5,01 мп; 1,49 мп; 4,68 мп; 1,47 мп; 3,61 мп; 0,75мп; 2,04 мп; 0,50 мп; 0,38 мп; 1,28 мп; 6,28 мп; 1,33 мп; 0,55 мп; 0,26 мп; 2,53 мп; 4,39 мп;

у приватну власність її як власника 25/100 частки будинку

АДРЕСА_1 , виділити в натурі земельну ділянку площею S-0,0078 га з такими розмірами по периметру: 4,55 мп; 4,39 мп;

2,53 мп; 0,26 мп; 0,55 мп; 1,33 мп; 6,28 мп; 1,28 мп; 0,38 мп; 0,50 мп; 2,04 мп; 4,00 мп; 15,95 мп; 2,70 мп; 3,84 мп; 3,80 мп;

у приватну власність власнику 75/100 частки будинку

АДРЕСА_1 ОСОБА_2 виділити в натурі земельну ділянку площею S-0,0234 га з такими розмірами по периметру: 10,00 мп; 25,74 мп; 18,65 мп; 10,53 мп; 4,00 мп; 0,75 мп; 3,61 мп; 1,47 мп; 4,68 мп;

1,49 мп; 5,01 мп; 12,67 мп; 9,20 мп; 4,55 мп;

у користування її як власника 25/100 частки будинку

АДРЕСА_1 виділити земельну ділянку площею S-0,0148 га з розмірами по периметру: 15,95 мп; 8,67 мп; 15,50 мп; 2,51мп; 5,29 мп; 2,50 мп, а також площею S-0,0008 га з розмірами по периметру: 1,34 мп;

5,79 мп; 1,50 мп; 5,75 мп;

у користування власника 75/100 частки будинку

АДРЕСА_1 ОСОБА_2 виділити земельну ділянку площею S-0,0092 га з розмірами по периметру: 8,67 мп; 10,53 мп; 8,70 мп; 9,21 мп; 1,01 мп;

0,39 мп, а також площею S-0,0375 га з розмірами по периметру: 6,92 мп;

5,75 мп; 1,50 мп; 5,79 мп; 6,93 мп; 24,75 мп; 15,19 мп; 25,74 мп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 січня 2021 року у складі судді Смотрицького В. Г. у задоволенні позову

ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом спору є земельна ділянка на АДРЕСА_1 , 0,0500 га якої належить відповідачці ОСОБА_2 та частина якої площею 0,0623 га перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_3 та належить Чернівецькій міській раді, однак відповідачами у справі зазначено лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Отже, позов пред`явлено не до всіх належних відповідачів, позивачка в судовому засіданні не заявляла клопотання про залучення інших співвідповідачів, а суд позбавлений можливості за власною ініціативою проводити вказані дії.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 січня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа -Чернівецька міська рада, щодо поділу (виділу) земельної ділянки площею 0,05 га відповідно до часток житлового будинку, скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов у цій частині задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 25/100 частки земельної ділянки АДРЕСА_1 , як власниці 25/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 (державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 024877, кадастровий номер 7310136300:16:002:1040).

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 75/100 частки земельної ділянки АДРЕСА_1 , як власниці 75/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136300:16:002:1040).

Поділено земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,050 га, кадастровий номер 7310136300:16:002:1040, між співвласниками житлового будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 шляхом виділення відповідно до другого варіанту поділу висновку судової інженерно-технічної експертизи № 231, проведеної 30 квітня - 19 червня 2020 року, а саме:

- виділено у власність ОСОБА_4 частину земельної ділянки площею 0,0078 га, на якій розташований житловий будинок на АДРЕСА_1 , із земельної ділянки площею 0,05 га, з такими розмірами по периметру: 4,55 мп; 4,39 мп; 2,53 мп; 0,26 мп; 0,55 мп; 1,33 мп; 6,28 мп;

1,28 мп; 0,38 мп; 0,50 мп; 2,04 мп; 4,00 мп; 15,95 мп; 2,70 мп; 3,84 мп; 3,80 мп;

- виділено у власність ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 0,0234 га, на якій розташований житловий будинок на АДРЕСА_1 , із земельної ділянки площею 0,05 га, з такими розмірами по периметру: 10,00 мп; 25,74 мп; 18,65 мп; 10,53 мп; 4,00 мп; 0,75 мп; 3,61 мп; 1,47 мп.

Залишено у спільній власності співвласників житлового будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 земельну ділянку під житловим будинком та на відстані 1,0 м від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку площею 0,0188 га, з такими розмірами по периметру: 9,20 мп; 12,67 мп; 5,01 мп;

1,49 мп; 4,68 мп; 1,47 мп; 3,61 мп; 0,75 мп; 2,04 мп; 0,50 мп; 0,38 мп; 1,28 мп; 6,28 мп; 1,33 мп; 0,55 мп; 0,26 мп; 2,53 мп; 4,39 мп.

У решті рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 щодо поділу (виділу) земельної ділянки площею 0,05 га, відповідно до часток житлового будинку, слід скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог. Враховуючи те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня 2015 року у власність ОСОБА_4 виділено 25/100 частки будинку

АДРЕСА_1 , позивачці слід виділити частину земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок із земельною ділянкою площею 0,05 га відповідно до другого варіанту висновку судової інженерно-технічної експертизи № 231.

При цьому апеляційний суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_4 щодо виділення у користування частини земельної ділянки із земельної ділянки площею 0,0623 га задоволенню не підлягають. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 площею 0,0623 га перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_3 та належить Чернівецькій міській раді, однак відповідачами у справі зазначено лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а Чернівецька міська рада співвідповідачем до розгляду справи не залучена. Оскільки спірна частина земельної ділянки, яка є предметом позову, належить Чернівецькій міській раді, яка є третьою особою у цій справі, і наслідки вирішення цієї справи безпосередньо впливають на її права, то позовні вимоги в частині поділу земельної ділянки площею

0,0623 га задоволенню не підлягають. Вирішення справи без залучення Чернівецької міської ради, яка має бути відповідачем у справі, є порушенням вимог цивільного процесуального законодавства України, оскільки в такому випадку суд вирішує питання про права і обов`язки осіб, які не беруть участі у справі.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині виділення ОСОБА_4 земельної ділянки скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В іншій частині рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не встановив фактичних обставин справи, не надав належної оцінки доказам, які містяться у справі.

Зазначає, що ОСОБА_4 було виділено частину земельної ділянки для встановлення окремого для неї входу та в`їзду на територію земельної ділянки, але ОСОБА_4 їх так і не зробила, а вирішила вилучити її вхід та в`їзд на територію земельної ділянки на свою користь, завдавши їй матеріальних та моральних збитків, повністю порушуючи її права.

Зазначає, що враховуючи розташування будинковолодіння, яке належить їй на праві власності в значно більшій частині, не має реальної можливості для виділення у власність ОСОБА_4 окремої частини земельної ділянки для обслуговування виділеної їй частини будинку без порушення прав іншої сторони.

Вказує, що таким поділом (виділом) земельної ділянки їй заблоковано вхід до підвалу та заїзд до гаража.

Вказує, що вона не була належним чином повідомлена про перше судове засідання у суді апеляційної інстанції, копії апеляційної скарги не отримувала.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20).

У жовтні 2021 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

08 вересня 1999 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку

АДРЕСА_1 , процент готовності якого складав 62 % (а.с. 169, т. 1).

З 24 листопада 2000 року ОСОБА_4 з ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 лютого 2004 року розірвано (а.с. 166, т. 1).

31 листопада 2000 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено шлюбний контракт, згідно з яким будинок

АДРЕСА_1 визнавався спільним майном.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 01 жовтня 2003 року будинок був розділений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 31/100 частки від 62 % від незавершеного будівництвом будинку

АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня

2008 року (справа № 2-434/08) за ОСОБА_4 визнано право власності на 22,5/100 частки незавершеного будівництвом жилого будинку

АДРЕСА_1 (на час ухвалення рішення готовність будинковолодіння складала 76 %).

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 10 вересня 2008 року рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня

2008 року в частині визнання за позивачкою права власності на 22,5/100 частки незавершеного будівництвом житлового будинку

АДРЕСА_1 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

16 грудня 2008 року ОСОБА_3 , незважаючи на наявність права власності лише на 22,5/100 частки в будинку, уклав договір дарування та подарував своєму сину ОСОБА_5 увесь незавершений будівництвом будинок АДРЕСА_1 , порушивши права власності на частки в ньому ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду України від 27 травня 2009 року рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 10 вересня 2008 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину житлового будинку скасовано і в цій частині залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 червня

2008 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, правонаступником є його мати - відповідачка ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня

2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 12 травня 2015 року, визнано частково недійсним договір дарування незавершеного будівництвом житлового будинку

АДРЕСА_1 готовністю 76 %, укладений 16 грудня

2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , у частині 25,0 % незавершеного будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 готовністю 76 %.

Визнано частково недійсним право ОСОБА_2 на спадкове майно - незавершений будівництвом житловий будинок

АДРЕСА_1 готовністю 76 % в частині 25,0 % незавершеного будівництвом житлового будинку.

Поділено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 будинок

АДРЕСА_1 шляхом виділення на користь ОСОБА_4 та у власність ОСОБА_4 частини будинку за варіантом № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14 листопада 2014 року № 378 (табл. 4, 5, 6): 25/100 частини будинку

АДРЕСА_2 вартістю 1164 25,00 грн. Запропоновано провести певні роботи для відокремлення приміщень будинку між співвласниками.

Відповідно до державного акта про право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 024877, відповідачу ОСОБА_3 на підставі рішення Чернівецького міськвиконкому ради народних депутатів від 18 квітня

2000 року № 308/8 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га на АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель. У тимчасовому користуванні

ОСОБА_3 перебуває земельна ділянка на

АДРЕСА_1 площею 0,0623 га (0,0383 га + 0,0240 га). Загальна площа земельної ділянки згідно з фактичним користуванням становить 0,1123 га (0,05 га + 0,0623 га) (а.с. 57, т. 1).

На підставі договору дарування незавершеного будівництвом житлового будинку від 16 грудня 2008 року до ОСОБА_5 перейшло право власності на земельну ділянку загальною площею 0,05 га, кадастровий номер 7310136300:16:002:1040, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених державним актом про право приватної власності на землю серії І-ЧВ № 024877.

Відповідно до висновку № 231 за результатами проведеної судової інженерно-технічної експертизи, складеної 30 квітня - 19 червня 2020 року, судовим експертом Ощипко О. О. запропоновано два можливі варіанти поділу (виділу 25/100 та 75/100) земельних ділянок.

Відповідно до ситуаційного плану взаємного розташування земельних ділянок у користуванні та у власності на АДРЕСА_1 , житлові будинки та господарські будівлі розташовані на території земельних ділянок, зокрема кам`яні житлові (2КЖ) та частина кам`яних нежитлових (КН) на території земельної ділянки площею 0,0500 га, яка за договором дарування належала ОСОБА_5 (правонаступником якого є відповідачка ОСОБА_2 ). Також частина кам`яних нежитлових (КН) та вигрібна яма розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_3 (а.с. 162, т. 2)

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) вказано про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження

№ 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі

№ 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня

2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження

№ 14-20цс19).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_4 посилалася на те, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває у спільній власності її та ОСОБА_2 , однак з вини відповідачки вона не може зайти до своєї частини будинку та виконувати будь-які будівельно-ремонтні роботи, оскільки земельна ділянка за зазначеною адресою огороджена, вхідна хвіртка зачинена та не вирішено питання щодо її права на земельну ділянку та поділу її в натурі. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня 2015 року за нею визнано право власності на 25/100 частини житлового будинку на

АДРЕСА_1 , тому вона має право і на 25/100 частини земельної ділянки, яка передавалася у власність саме для обслуговування та будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Судом встановлено, що предметом спору є земельна ділянка на АДРЕСА_1 , 0,0500 га якої належить відповідачці ОСОБА_2 , а частина якої, 0,0623 га (0,0383 га + 0,0240 га), перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_3 та належить Чернівецькій міській раді.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, посилався на те, що оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня 2015 року у власність ОСОБА_4 виділено 25/100 частки будинку АДРЕСА_1 , то відповідно до норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України позивач набула право власності і на частину земельної ділянки, яка знаходиться під житловим будинком та необхідна для його обслуговування. Тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що позивачці слід виділити частину земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, із земельної ділянки площею 0,05 га відповідно до другого варіанту висновку судової інженерно-технічної експертизи № 231, а саме, земельну ділянку площею 0,0078 га.

Апеляційний суд не врахував того, що предметом дослідження судової інженерно-технічної експертизи № 231 від 30 квітня - 19 червня 2020 року була земельна ділянка на АДРЕСА_1 розміром 0,1123 га, при цьому у власності відповідача перебувала земельна ділянка площею 0,0500 га, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, серія І-ЧВ № 024877, що 08 липня 2001 року передана у власність ОСОБА_6 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, та 0,0623 га (0,0383 + 0,0240 га) перебували у тимчасовому користуванні ОСОБА_3 . Питання щодо встановлення, хто є власником досліджуваної земельної ділянки, виходить за межі компетенції експерта (а.с. 151, т. 2). Тобто експертом також врахована частина земельної ділянки власником якої є Чернівецька міська рада.

Натомість суд першої інстанції, встановивши, що предметом спору є земельна ділянка на АДРЕСА_1 , 0,0500 га якої належить відповідачці ОСОБА_2 та частина якої площею 0,0623 га перебуває у користуванні відповідача ОСОБА_3 та належить Чернівецькій міській раді, однак відповідачами у справі зазначено лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов пред`явлено не до всіх належних відповідачів. Позивачка в судовому засіданні не заявляла клопотання про залучення інших співвідповідачів, а суд позбавлений можливості за власною ініціативою проводити вказані дії.

При цьому позивач не позбавлена права звернутися до суду із позовом до належних відповідачів.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував рішення суду, яке є правильним по суті спору.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду