ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 643/21899/19

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Харківської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна сестра ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 .

08 вересня 2017 року вона звернулась до приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу та висловила свій намір оформити спадщину після смерті двоюрідної сестри, однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з відсутністю доказів, що підтверджують її родинні відносини зі спадкодавцем, роз`яснивши право звернення до суду з відповідним позовом.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2019 року у справі № 643/11724/19 встановлено факт родинних відносин між позивачем та померлою ОСОБА_3

09 грудня 2019 року позивач через свого представника повторно звернулась до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав після смерті

ОСОБА_3 , однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що вона пропустила передбачений законом строк прийняття спадщини.

Позивач вважала, що встановлений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини вона пропустила з поважних причин, які були зумовлені необхідністю встановлення в судовому порядку факту родинних відносин між нею та спадкодавцем.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її двоюрідної сестри ОСОБА_3 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2021 року, позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 додатковий строк в два місяці для подачі заяви про прийняття спадщини після померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебувала за межами України на час смерті спадкодавця та нею були вчинені дії, що свідчили про наявність волі на прийняття спадщини.

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 липня 2021 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 лютого 2021 року залишено без змін.

Врахувавши, що ОСОБА_1 вперше звернулась до нотаріуса у межах визначеного частиною першою статті 1270 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України) шестимісячного строку для прийняття спадщини і на цей час рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня

2019 року у справі № 643/11724/19 усунуто невизначеність обставин, що стали підставою для відмови нотаріуса у заведенні спадкової справи і видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_3 , колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

В касаційній скарзі на рішення Московського районного суду міста Харкова від 16 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 липня 2021 року Харківська міська рада,посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20 серпня 2021 року Харківська міська рада подала касаційну скаргу на рішення Московського районного суду міста Харкова від 16 лютого

2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 липня

2021 року у цивільній справі № 643/21899/20.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 листопада

2020 року у справі № 554/5866/18, від 16 вересня 2020 року у справі

№ 683/2804/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 703/1560/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15.

Заявник наголошує на тому, що не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна чи заповіту, похилий вік чи непрацездатність спадкоємця, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі позовні умови.

Заявник звертає увагу касаційного суду, що ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду з вимогами про визнання за нею права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , однак в задоволенні відповідних позовів (заяв) ОСОБА_1 судами було відмовлено. При цьому відмову приватного нотаріусу Луніної Т. А. у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 позивач не оскаржувала.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Листом № б/н від 08 вересня 2017 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Луніна Т. А.повідомила ОСОБА_1 про неможливість відкриття і реєстрації спадкові справи щодо майна померлої ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_1 , оскільки заповіту померла

ОСОБА_3 не залишила, а з наданих ОСОБА_1 документів неможливо встановити її родинні зв`язки з померлою. Роз`яснено, що в разі доведення обставин, що померла ОСОБА_3 є двоюрідною сестрою ОСОБА_1 , остання може входити до кола спадкоємців п`ятої черги. Повідомлено, що для захисту спадкових прав ОСОБА_1 необхідно звернутися до Московського районного суду м. Харкова з відповідною позовною заявою.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2018 року у справі № 643/16079/17 задоволено позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 32, 4 кв. м, житловою площею 16, 6 кв. м, в порядку спадкування за законом після смерті двоюрідної сестри ОСОБА_3 , померлої

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року у справі № 643/16079/17 рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 документально не підтверджено факт родинних відносин з ОСОБА_3 .

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року у справі № 643/16079/17 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови цього ж суду від 22 листопада 2018 року відмовлено, зазначене судове рішення залишено в силі.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2019 року у справі № 643/11724/19, яке набрало законної сили, встановлено юридичний факт того, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 була двоюрідною сестрою громадянки держави Ізраїль – ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

Постановою державного нотаріуса П`ятої Харківської міської державної нотаріальної контори Литвиненко Ю. № 5814/02-31 від 09 грудня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з тієї підстави, що заява про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 у встановлений законом строк не надходила. Згідно інформаційної довідки з реєстру територіальної громади м. Харкова про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за адресою:

АДРЕСА_1 , станом на 14 липня 2017 року ОСОБА_3 за вказаною адресою була зареєстрована одна.

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини

(статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Таким чином, за загальним правилом, закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України дозволяє сформулювати правило, відповідно до якого надання судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можливо у разі: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави та 2) ці обставини визнані судом поважними. Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. У такому разі, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Встановивши, що ОСОБА_1 вперше звернулася до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав в межах, встановленого статтею 1270 ЦК України шестимісячного строку для прийняття спадщини, отримала відмову нотаріуса у заведенні спадкової справи та в подальшому діяла з урахуванням роз`яснень,наданих нотаріусом, та висновків апеляційного суду в справі № 643/16079/17, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову та визначення

ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Згідно з пунктом 2.1 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5, тут і надалі по тексту в редакції чинній на час первинного звернення ОСОБА_1 до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини), спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини на підставі поданої (або такої, що надійшла поштою) першою заяви (повідомлення, телеграми) про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини, про відмову від спадщини, заяви про відкликання заяви про прийняття спадщини або про відмову від спадщини, заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, заяви спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), заяви про видачу свідоцтва виконавцю заповіту, заяви виконавця заповіту про відмову від здійснення своїх повноважень, заяви другого з подружжя про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, заяви про вжиття заходів до охорони спадкового майна, претензії кредиторів.

При цьому, згідно вимог Порядку № 296/5 відсутність доказів родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, однак не може бути підставою для відмови в заведенні спадкової справи.

Наявність судового рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно з підстав недоведеності факту родинних відносин між нею та спадкодавцем ОСОБА_3 , за обставин встановлення такого факту іншим судовим рішенням, яке набрало законної сили, не впливає на обсяг спадкових прав позивача та не може бути перешкодою для оформлення цих прав в порядку, передбаченому законом.

Крім того, саме за апеляційною скаргою Харківської міської ради постановою Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року було скасовано рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2018 року у справі № 643/16079/17, яким було визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті двоюрідної сестри ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам,викладеним у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі

№ 554/5866/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 683/2804/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 703/1560/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, на які посилався заявник в касаційній скарзі.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення справи, а переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Європейський суд з прав людини, неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права, що, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржена постанова апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду