ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 352/1021/20

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В. від 17 липня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатом розгляду заяви відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В. від 17 липня 2018 змінено умови обтяження об`єкта нерухомого майна (земельної ділянки з кадастровим номером 2625881101:02:001:0324 площею 0,1411 га, що розташована на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка)), що належить позивачу на праві приватної власності, шляхом заміни іпотекодержателя за договором іпотеки від 06 лютого 2008 року з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Вважає рішення державного реєстратора незаконним. Позивач зазначив, що рішенням Тисменицького районного суду від 01 жовтня 2019 року в справі № 352/1021/19, яке набрало законної сили, визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. щодо іпотеки та записи щодо іпотеки об`єктів нерухомого майна - присадибної земельної ділянки та домоволодіння на АДРЕСА_1 , внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року за №№ 5291130, 5291037; визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року за індексним № 12210573 щодо обтяження (заборони на нерухоме майно) та записи про зміну умов обтяження об`єктів нерухомого майна - присадибної земельної ділянки та домоволодіння за вказаною вище адресою, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року за №№ 5291254, 5291204.

З незаконності рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., на думку позивача, випливає і незаконність рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В. від 17 липня 2018 року як похідної вимоги, а тому позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 19 листопада 2020 року до участі у розгляді справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, залучено приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипову І. В.

Рішенням Тисменицького районного суду від 11 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно пункту 1 частини другої розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 26 листопада 2015 року № 834-VІІІ, який набрав чинності 13 грудня 2015 року, з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна. А тому суд дійшов висновку про необґрунтованість твердження позивача про те, що із незаконності рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року за індексними номерами 12210564 та 12210573, підтвердженої рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2019 року у справі № 352/1021/19, випливає і незаконність рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В. від 17 липня 2018 року.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 11 січня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування. Суд не прийняв до уваги доводи апеляційної скарги про те, що визнання незаконним і скасування рішення від 07 квітня 2014 року державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо іпотеки спірного нерухомого майна на підставі рішення Тисменицького районного суду від 01 жовтня 2019 року, яке набрало законниї сили, тягне за собою недійсність рішення іншого реєстратора - приватного нотаріуса Антипової І. В. від 17 липня 2018 року, оскільки зобов`язання за кредитним договором, який забезпечено іпотекою згідно угоди, укладеної з ОСОБА_1 , не виконано. Іпотечні договори від 06 лютого 2008 року № 13/02/08-СС і № 13/02/І01/08-СС недійсними не визнавались. Договір купівлі-продажу майнових прав від 11 липня 2018 року № 667/К, укладений між правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк» - ПАТ «Дельта Банк» і ТОФ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено з дотриманням встановленого законом порядку.

02 липня 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , засобами електронного зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тисменецького районного суду Івано-Франківської області від 11 січня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм частини першої статті 188 ЦПК України, статей 3, 24 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 210, частини першої статті 510 ЦК України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 червня 2021 року в справі № 693/836/19 (провадження № 61-16661св20).

Зазначає, що рішенням Тисменицького районного суду в справі № 352/1021/19, яке набрало законної сили, визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. щодо іпотеки та записи щодо іпотеки об`єктів нерухомого майна - присадибної земельної ділянки та домоволодіння по АДРЕСА_1 , внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року за № 5291130 та № 5291037; визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року за індексним № 12210573 щодо обтяження (заборони на нерухоме майно) та записи про зміну умов обтяження об`єктів нерухомого майна - присадибної земельної ділянки та домоволодіння за вказаною вище адресою. Відповідно ПАТ «Дельта Банк» не набуло право вимоги за вищезазначеними іпотечними договорами. Вважає, що правочин, укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» щодо відступлення прав вимоги за вказаними іпотечними договорами було вчинено з порушенням вимог статей 24 Закону України «Про іпотеку», частини першою статті 210 ЦК України, відтак ПАТ «Дельта Банк» не стало кредитором у згаданих іпотечних договорах. Таким чином, на думку позивача, ПАТ «Дельта Банк» не ставши кредитором у зобов`язанні, не зміг передати право вимоги ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Тому з незаконності рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., випливає і незаконність рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В. від 17 липня 2018 року як похідної вимоги, що залишилося поза увагою судами попередніх інстанцій.

Зазначає, що висновки апеляційного суду про те, що договір купівлі-продажу прав вимоги, який укладений між ПАТ «Креднтпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк», та договір купівлі-продажу майнових прав від 11 липня 2018 року № 667/К, який укладений між ПАТ «Дельта Банк» і ТОФ «ФК «Довіра та Гарантія», є дійсними (недійсними не визнавались), є помилковими, оскільки ці договори є неукладеними, і суд апеляційної інстанції , як і суд першої інстанції, при вирішенні спору про захист порушеного права, повинні були викласти відповідний висновок про неукладеність цих договорів у мотивувальній частині судового рішення, враховуючи висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі № 693/836/19 (провадження № 61-16661св20).

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тисменецького районного суду Івано-Франківської області.

У жовтні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 06 лютого 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є ПАТ Кредитпромбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06/02/08-СС про надання останньому кредиту в розмірі 802 083,00 грн з кінцевим терміном погашення 05 лютого 2021 року (а. с.109, 110).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 06 лютого 2008 року між сторонами укладено два іпотечних договори, посвідчених приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М., а саме: іпотечний договір № 13/02/І01/08-СС, зареєстрований у реєстрі за № 526, за умовами якого ОСОБА_1 передав у іпотеку банку земельну ділянку площею 0,1411 га з кадастровим номером 2625881101:02:001:0324 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 111-113); іпотечний договір № 13/02/І02/08-СС, зареєстрований у реєстрі за № 524, предметом іпотеки за яким є домоволодіння на АДРЕСА_1 загальною площею 380,1 кв. м (а. с. 114-116).

26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., підписано акт приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року, який також посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., де під порядковим номером 6 зазначено кредитний договір від 06 лютого 2008 року № 06/02/08-СС боржником за яким є позивач. Вказані обставини встановлені постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року та відображені у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 352/1021/19 за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., ПАТ «Дельта Банк» про визнання незаконними і скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно (80зв-89).

11 липня 2018 року між правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк» - ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 667/К, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. за реєстровим № 678 (а. с. 117). Відповідно до додатку № 1 до зазначеного договору право грошової вимоги за укладеними із позивачем кредитним та іпотечними договорами перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а. с. 118-128).

На підставі посвідченого договору купівлі-продажу майнових прав від 11 липня 2018 року № 667/К за заявою представника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» від 12 липня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В. 17 липня 2018 року прийнято два рішення про проведення державної реєстрації іншого речового права, іпотеки за ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а саме: рішення за індексним № 42100038 щодо домоволодіння на АДРЕСА_1 (а. с. 51); рішення за індексним № 42099860 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2625881101:02:001:0324 (а. с. 53), якими внесено записи про зміну іпотекодержателя з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (а. с. 98, 100).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметом оскарження у цій справі є рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В. про державну реєстрацію змін умов обтяження об`єктів нерухомого майна у зв`язку зі зміною іпотекодержателя на підставі договору купівлі-продажу майнових прав.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Законом України «Про іпотеку», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії).

За приписами статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

За змістом статті 19 Закону України «Про іпотеку» зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Тисменицького районного суду від 01 жовтня 2019 року в справі № 352/1021/19, яке набрало законної сили, визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. щодо іпотеки та записи щодо іпотеки об`єктів нерухомого майна - присадибної земельної ділянки та домоволодіння на АДРЕСА_1 , внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року за №№ 5291130, 5291037; визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року за індексним № 12210573 щодо обтяження (заборони на нерухоме майно) та записи про зміну умов обтяження об`єктів нерухомого майна - присадибної земельної ділянки та домоволодіння за вказаною вище адресою, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 квітня 2014 року за №№ 5291254, 5291204. З незаконності рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П., випливає і незаконність рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової І. В. від 17 липня 2018 року як похідної вимоги.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та відомо з Єдиного державного реєсту судових рішень, а саме з рішення суду Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 01 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року, підтриманими постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 352/1021/19, скасовуючи вищезазначені рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С. П. від 07 квітня 2014 року, суди виходили з того, що відповідно до абзацу 4 частини першої статті 16 Закону № 1952-ІVзаява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подається нотаріусу, яким вчинено таку дію. За правилами пункту 5-5 частини першої статті 24 наведеного Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію.Оскільки іпотечні договори від 06 лютого 2008 року № 13/02/101/08-СС та № 13/02/102/08-СС, укладені між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Тисменицького районного нотаріального округу Угорчак Н. М., то у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П. як державного реєстратора були відсутні повноваження щодо прийняття рішень про державну реєстрацію таких прав та їх обтяжень, а саме щодо заміни іпотекодержателя за договорами іпотеки, оскільки такі договори ним не посвідчувався. Тобто судами встановлено порушення правил державної реєстрації речового права на нерухоме майно, вчинене державним реєстратором, який жодної нотаріальної дії з належним позивачу нерухомим майном не вчиняв.

Верховний Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 26 листопада 2015 року № 834-VIII (далі - Закон № 834-VІІІ), який набрав чинності 13 грудня 2015 року, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

У частині другій розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 834-VIII від 26 листопада 2015 року встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом нотаріуси наділяються повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та можуть здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Отже, лише з набранням чинності 13 грудня 2015 року Закону України № 834-VIII від 26 листопада 2015 року нотаріуси наділені повноваженнями державних реєстраторів прав на нерухоме майно та вправі здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальної дії щодо такого майна.

Внесення приватним нотаріусом Антиповою І. В. оспорюваних записів та прийняття ним оспорюваних рішень, після державної реєстрації договору відступлення, відповідає положенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Посилання позивача на те, що визнання незаконними і скасування рішень від 07 квітня 2014 року державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо іпотеки спірного нерухомого майна на підставі рішення Тисменицького районного суду від 01 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили, тягне за собою недійсність рішення іншого реєстратора - приватного нотаріуса Антипової І. В. від 17 липня 2018 року, колегія суддів відхиляє.

Як встановлено судами, зобов`язання за кредитним договором, який забезпечено іпотекою згідно договору, укладеної з ОСОБА_1 , не виконано. Іпотечні договори № 13/02/08-СС та № 13/02/І01/08-СС недійсними не визнавались. Договір купівлі-продаж майнових прав від 11 липня 2018 року № 667/К, укладений між правонаступником ВАТ «Кредитпромбанк» - ПАТ «Дельта Банк» і ТОФ «ФК «Довіра та Гарантія» недійсним в судовому порядку не визнавався.

Отже, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антіпова І. В. 17 липня 2018 року на законних підставах здійснила державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з огляду на вищенаведені норми права державна реєстрація обтяжень речових прав на нерухоме майно та внесення змін до записів щодо таких обтяжень - на спірну земельну ділянку є похідною від договору іпотеки, а відтак законність та чинність такої реєстрації безпосередньо залежить від законності та чинності зазначеного правочину іпотеки та договору купівлі-продаж майнових прав від 11 липня 2018 року № 667/К, які на час ухвалення судами оскаржуваних рішень є чинними. В зв`язку з цим колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ТОФ «ФК «Довіра та Гарантія» не набув прав на предмет іпотеки та не мав права звертатись із заявою про реєстрацію у своїх інтересах будь-яких обтяжень щодо спірної земельної ділянки, а нотаріус, як державний реєстратор, - реєструвати такі зміни.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року в справі № 755/673/19 (провадження № 61-22549св19).

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про безпідставність позовних вимог, у задоволені яких судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі на яку посилається заявник в касаційній скарзі, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з тим, що він такий договір не підписував. Враховуючи фактичні обставини справи, було встановлено, що підпис від імені позивача у договорі оренди землі виконаний не ним, а іншою особою, яка не мала належних повноважень на вчинення такої дії, оспорюваний договір укладений без волевиявлення позивача, який не погоджував істотні умови договору оренди землі. Тобто оспорюваний договір є неукладений.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Тому, враховуючи те, що у справі, яка переглядається, не встановлено що договір купівлі-продажу прав вимоги, який укладений між ПАТ «Креднтпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк», та договір купівлі-продажу майнових прав від 11 липня 2018 року № 667/К, який укладений між ПАТ «Дельта Банк» і ТОФ «ФК «Довіра та Гарантія» є недійсними в силу закону, то суди дійшли правильного висновку, що правовідносини між сторонами існують і не припинились.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, висновків судів не спростовують, на законність рішень не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не допускається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду