ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 691/849/20

1. Описова частина

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) в умовних кадастрових гектарах Колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанка» (далі - КСП «Вільшанка») в адміністративних межах смт Вільшана Городищенського району Черкаської області в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , набуте ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина. Майно померлого успадкувала ОСОБА_2 .

За життя ОСОБА_2 склала заповіт, згідно з яким на випадок смерті все своє майно заповіла позивачу. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, внаслідок чого відкрилася спадщина на її майно та майнові права.

Він реалізував право спадкоємця, звернувся з відповідною заявою за місцем відкриття спадщини та 19 грудня 2005 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_2 .

У червні 2020 року позивач дізнався, що ОСОБА_3 , після смерті якого спадкоємцем була ОСОБА_2 , був унесений до списку що доданий до державного акта на право колективної власності на землю КСП «Вільшанка» згідно з рішенням Вільшанської селищної ради народних депутатів від 28 липня 1995 року № 4-22, проте зборами уповноважених КСП «Вільшанка» був виключений через відсутність спадкоємців. Таким чином він як спадкоємець позбавлений права на земельну частку (пай). У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Городищенський районний суд Черкаської області рішенням від 07 червня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки в спірному випадку до спадкоємця ОСОБА_2 не переходить право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 , адже ці права ОСОБА_2 не оформила належним чином.

Черкаський апеляційний суд постановою від 28 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 червня 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 червня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 303/7725/15, від 07 серпня 2019 року у справі № 535/476/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що до ОСОБА_2 не перейшло право на земельну частку (пай) після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

29 грудня 2021 року справа № 691/849/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 27 січня 1997 року, виданим Вільшанською селищною радою.

14 листопада 1997 року ОСОБА_2 подала заяву до Городищенської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті брата ОСОБА_3 .

14 листопада 1997 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого ОСОБА_3 , яке складалося з житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого на АДРЕСА_1 на земельній ділянці державного фонду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , про що 12 листопада 2003 року зроблено запис, внаслідок чого відкрилася спадщина.

Із заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Вільшанської селищної ради 03 листопада 2003 року за реєстровим номер 368 встановлено, що ОСОБА_2 заповіла майно, яке складається із хати, землі та державного акта на право приватної власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) і все її майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті та на що вона за законом матиме право, ОСОБА_1

05 березня 2004 року ОСОБА_1 подав до нотаріуса Городищенської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

З довідки від 05 грудня 2005 року, виданої Вільшанською селищною радою, відомо, що ОСОБА_1 вступив в управління спадковим майном померлої, а саме розпорядився її майном, взяв її особисті речі.

19 грудня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до Городищенської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , а саме на майно у виді приватизованої земельної ділянки, права власності на майновий пай та грошові заощадження з належними відсотками та компенсацією.

Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складалося із земельної ділянки розміром 1,85 га на території Вільшанської селищної ради, яка була передана ОСОБА_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЧР № 158, виданого Вільшанською селищною радою 15 травня 2001 року; права власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства «Вільшанка», належного померлій на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 , виданого Вільшанською селищною радою 24 грудня 2004 року; грошових заощаджень в сумі 20 077,45 грн з належними відсотками та компенсацією по них у ТВБВ № 3278/021 смт Вільшана філії Городищенського відділення № 3278 ВАТ «Ощадбанк» на рахунках № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , що належали ОСОБА_2 на підставі довідки від 05 грудня 2005 року № 847.

З листа відділу у Городищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 14 липня 2020 року відомо, що ОСОБА_3 був включений до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства до державного акта на право колективної власності на землю від 02 листопада 1995 року серії ЧР № 12, виданого КСП «Вільшанка».

Згідно з витягом з протоколу зборів уповноважених КСП «Вільшанка» від 06 лютого 1998 року № 1 виключено зі списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства до державного акта на право колективної власності на землю людей, які померли і в яких немає спадкоємців, в тому числі ОСОБА_3 .

Із листа відділу у Городищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 10 вересня 2020 року видно, що ОСОБА_3 виготовлявся сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП «Вільшанка» від 11 лютого 1997 року серії ЧР № 0179758, р-н 666, але згідно з протоколом зборів уповноважених КСП «Вільшанка» від 06 лютого 1998 року № 1 було прийнято рішення про виключення ОСОБА_3 із зазначеного списку як такого, шо помер і не має спадкоємців. Тобто вказаний сертифікат був анульований.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно з пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснив, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом колективного сільськогосподарського підприємства на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно з пунктами 4, 5, 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції від 16 січня 2003 року ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а після смерті ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування спірного майна.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 527 ЦК Української РСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого при спадкоємстві за законом є спадкоємцями першої черги в рівних частках. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Згідно зі статтями 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або із застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину. Таким чином, для встановлення тієї обставини, чи прийняв спадкоємець спадщину, необхідно встановити, чи фактично такий вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У цій справі суди встановили, що ОСОБА_3 був включений до списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства до державного акта на право колективної власності на землю від 02 листопада 1995 року серії ЧР № 12, виданого КСП «Вільшанка» і на його ім`я був виготовлений сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП «Вільшанка» від 11 лютого 1997 року серії ЧР № 0179758, р-н 666. Тобто ОСОБА_3 за життя набув право на спірну земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , після чого ОСОБА_2 подала заяву про прийняття спадщини на спадкове майно, тобто вступила у спадщину. В свою чергу, ОСОБА_1 в установленому законом порядку прийняв спадщину після ОСОБА_2 .

Водночас виключення зборами уповноважених КСП «Вільшанка», оформленого протоколом від 06 лютого 1998 року № 1 ОСОБА_3 зі списку громадян - членів колективного сільськогосподарського підприємства через відсутність спадкоємців немає правового значення, адже ОСОБА_2 прийняла спадщину після ОСОБА_3 ще у 1997 році.

Оскільки ОСОБА_2 в установленому порядку прийняла спадщину після ОСОБА_3 , помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що в спірному випадку до спадкоємця ОСОБА_2 не перейшло право на земельну частку (пай) ОСОБА_3 .

Таким чином, безпідставними є висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність вимог позову.

В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд враховує і такі обставини.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції селищний голова Вільшанської селищної ради неодноразово подавав заяви, в яких зазначив про визнання позову.

Матеріали справи не містять ухвали суду про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову з наведенням підстав суперечності закону або порушення прав інших осіб, а тому суд, за наявності для того законних підстав, мав би ухвалити рішення про задоволення позову. За таких обставин відмова у задоволенні позову через його недоведеність також є безпідставною.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваних рішень з ухваленням нового про задоволення позову.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду