ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 308/10493/14-а

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 30 травня 2011 року його мати - ОСОБА_2 , без її згоди та без згоди будь-кого з родичів помістили до Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний фтизіопульмонологічний лікувально-діагностичний центр» (далі - ОКТМО «Фтизіатрія») на підставі підозри захворювання туберкульоз легенів. У медичній документації ОКТМО «Фтизіатрія» немає жодного підпису ОСОБА_2 та будь-кого з її родичів про згоду на поміщення у лікарню або про згоду на лікування у лікарні. Крім того, у медичній документації за ОСОБА_2 підписи про згоду ставили працівники медичного закладу.

З 30 травня 2011 року до 10 червня 2011 року працівники ОКТМО «Фтизіатрія» вводили в організм ОСОБА_2 багаточисельні хімічні препарати, а у медичній документації за неї підписи про згоду ставили працівники медичного закладу. У медичній документації ОКТМО «Фтизіатрія» немає жодного підпису саме ОСОБА_2 або її родичів про згоду на введення в її організм хімічних препаратів.

Оскільки ОСОБА_2 не надала згоди на лікування у відповідача, не поставила жодного підпису, працівники ОКТМО «Фтизіатрія» 07 червня 2011 року викликали лікаря психіатра з обласної клінічної лікарні ім. А. Новака, який безпідставно поставив їй неправдивий діагноз судинна деменція, тобто слабоумство, та рекомендував направити ОСОБА_2 на лікування у обласну психіатричну лікарню с. Вільшани Хустського району Закарпатської області.

На підставі рекомендації лікаря психіатра з обласної клінічної лікарні ім. А. Новака, не отримавши жодної згоди, працівники відповідача 10 червня 2011 року перевезли ОСОБА_2 з ОКТМО «Фтизіатрія» до обласної психіатричної лікарні с. Вільшани Хустського району Закарпатської області. При цьому працівники медичного закладу не дозволяли ОСОБА_2 подзвонити будь-кому з родичів або її знайомим та повідомити будь-кого про свій переїзд в іншу лікарню, не дозволили поштою відправити повідомлення. Крім того, увечері 08 червня 2011 року мобільний зв`язок з ОСОБА_2 був перерваний у лікарні і жодного разу до настання смерті матері - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ніхто з її родичів та знайомих не зміг додзвонитися на її мобільні телефони.

На переконання ОСОБА_1 , внаслідок незаконного поміщення і лікування ОСОБА_2 з 30 травня 2011 року до 07 серпня 2011 року в ОКТМО «Фтизіатрія» та обласній психіатричній лікарні с. Вільшани Хустського району Закарпатської області без жодної згоди ОСОБА_2 та без згоди її родичів ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати дії відповідача щодо поміщення, лікування та перевезення до обласної психіатричної лікарні с. Вільшани Хустського району Закарпатської області ОСОБА_2 , внаслідок яких остання померла, незаконними та неправомірними.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач діяв згідно з положеннями статей 9, 20 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз», а ОСОБА_2 повідомила, що є самотньою і родичів немає, не давала згоду на введення деяких необхідних їй лікарських препаратів. Суд не є уповноваженим органом для вирішення питання щодо відповідності підпису певній особі чи його підроблення на підставі документів та зразків, наданих позивачем для огляду, а клопотання про призначення судово- почеркознавчої експертизи останнім не заявлялось, тому у суду відсутня можливість встановити підроблення підпису ОСОБА_2 на медичних документах, які ставляться під сумнів ОСОБА_1 , у зв`язку з чим твердження позивача про відсутність згоди ОСОБА_2 на лікування та госпіталізацію є безпідставним та недоведеним, тому відсутні підстави для визнання незаконними і неправомірними дій відповідача.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 березня 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2019 року постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року рішення Ужгородського районного суду від 13 березня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій щодо перевезення ОСОБА_2 з Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний фтизіопульмонологічний лікувально-діагностичний центр» Закарпатської обласної ради в Обласну психіатричну лікарню с. Вільшани Хустського району Закарпатської області, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення зазначеної позовної вимоги. Визнано дії Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний фтизіопульмонологічний лікувально-діагностичний центр» Закарпатської обласної ради щодо перевезення ОСОБА_2 в Обласну психіатричну лікарню с. Вільшани Хустського району Закарпатської області, неправомірними. У решті позовних вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване відсутністю достатніх підстав для госпіталізації ОСОБА_2 до психіатричного закладу, тому відповідні дії ОКТМО «Фтизіатрія» є неправомірними.

У травні 2021 року ОКТМО «Фтизіатрія» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року, додаткову постанову Закарпатського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заявник посилається на те, що суд в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У серпні 2021 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він посилається на необґрунтованість касаційної скарги ОКТМО «Фтизіатрія» та просить залишити її без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Обставини справи та висновки за результатами розгляду справи, зроблені апеляційним судом

30 травня 2011 року ОСОБА_2 була доставлена автомобілем «швидкої допомоги» у ОКТМО «Фтизіатрія», де хвора була дообстежена рентгенологічно і на рентгенограмі виявлені патологічні зміни у вигляді вогнищево-інфільтративних тіней зливного характеру, апікально порожнина розпаду 3,7 см. в діаметрі.

В матеріалах справи наявна добровільна згода при виконанні протоколу по стандартам діагностики і лікування туберкульозу, яка містить підпис від імені ОСОБА_2 30 травня 2011 року. Після чого вона підписала погоджувальний лист на обстеження та лікування у ОКТМО «Фтизіатрія».

Оскільки, хвора декілька разів категорично відмовилася від введення інсуліну, який був для неї життєво необхідний та декількох епізодів необґрунтованої підвищеної дратівливості, неадекватної поведінки до ОСОБА_2 був викликаний на консультацію лікар-психіатр Обласної клінічної лікарні імені А. Новака - Шандор В. Ф. і ним виставлений діагноз: судинна деменція та рекомендоване стаціонарне лікування в протитуберкульозному відділенні в умовах Вільшанської обласної психіатричної лікарні (далі - Вільшанська ОПЛ).

З медичної карти стаціонарного хворого № 275/2011 вбачається, що ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у Вільшанській обласній психіатричній лікарні з 10 червня 2011 року. Діагноз при поступленні: Судинна деменція. Супутній діагноз: ВДТБ (30 травня 2011 року) верхньої частини правої легені (інфільтративний). Дестр. + МБТ - (2011 рік). Цукровий діабет ІІ тип. середнього ступеня важкості, компенсований. Вторинна діабетична кардіопатія СН ІІ В. ІХС Кардіосклероз атеросклеротичний.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 553 від 10 жовтня 2016 року, проведеної на виконання ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 12 липня 2016 року, комунальним закладом Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня м. Львів встановлено зі світлокопії медичної карти стаціонарного хворого 541/2011 ОКТМО «Фтизіатрія», що ОСОБА_2 скерована у дану установу поліклінічним відділення Закарпатського облтубдиспансеру з діагнозом інфільтрований туберкульоз. Поступила на стаціонарне лікування 30 травня 2011 року. У первинному огляді вказано, що хвора проживає останній рік на вокзалі. Швидкою допомогою була доставлена у важкому стані в … (нерозбірливо) вночі. Згідно денника від 30 травня 2011 року … неадекватна, на питання відповідає … (нерозбірливо), від прийому інсуліну відмовляється. Згідно денника від 03 червня 2011 року … хвора неадекватна, відмовляється від інсуліну. Запис 07 червня 2011 року психіатр: на основі скарг, анамнезу, … (нерозбірливо) стану - Діагноз: судинна деменція. Рекомендовано стаціонарне лікування в умовах Вільшанської обласної психіатричній лікарні. Запис 07 червня 2011 року стан хворої попередній, періодично неадекватна, 10 червня 2011 року переведена у Вільшанську обласну психіатричну лікарню.

При цьому у цьому висновку вказано, що наявна у лікарських записах медичної карти стаціонарного хворого №541/2011 ОКТМО «Фтизіатрія» м. Ужгорода інформація є недостатньою для встановлення діагнозу судинна деменція у ОСОБА_2 . Які дані були відомі лікарю психіатру при встановленні діагнозу судинна деменція невідомо, оскільки записи з цього приводу відсутні. Встановити експертним шляхом за наявною інформацією чи дійсно мала хворобу судинна деменція ОСОБА_2 не виявляється можливим. Психічне захворювання судинна деменція відноситься до категорії тяжкого психічного розладу, внаслідок чого особа, як правило, неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Тому, у разі відсутності необхідної опіки поза лікарнею, така особа може бути госпіталізована до психічного закладу у примусовому порядку на підставі статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу». Хворі на судинну деменцію, у залежності від ступеня вираженості деменції, можуть бути здатні зрозуміти інформацію, що надається доступним способом та надати усвідомлену згоду відповідно до ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу».

З медичної карти № 1224/26/97 від 02 - 11 лютого 2011 року щодо лікування ОСОБА_2 , 1935 року народження вбачається, що 11 лютого 2011 року остання виписана із стаціонару з Пульмонологічного відділення Ужгородської ЦМКЛ з діагнозом (основний): ВДТБ (11.02.11) Вогнищевий в/частки правої легені Д(+), МБТ?, М-?, К-?, р-0, г-0, кат. 1, ког-І (2011). Ro-гр. ОГК: (03.02.11). Ознаки інфільтративного туберкульозу справа з розпадом. Фтизіатр: (11.02.11) Д-з вище. Рекомендовано перевід в ОКТМО «Фтизіатрія» для подальшого лікування. 11 лютого 2011 року міститься запис, здійснений медичним працівником наступного змісту: … Категорично заявила, що не буде звертатись в ОКТМО «Фтизіатрія» і лікувати основне захворювання, про що повідомлено фтизіатрів.

Зазначена медична карта доводить ту обставину, що ОСОБА_2 не безпідставно 30 травня 2011 року об 11 год. 30 хв. була доставлена з приймального відділення Ужгородської ЦМКЛ в ОКТМО «Фтизіатрія», так-як потребувала протитуберкульозного лікування. Наведене також підтверджується відповідями ОКТМО «Фтизіатрія» від 05 вересня 2011 року №К-10/17-01-14 та від 09 липня 2012 року №К-5/17-01-14 які надано ОСОБА_1 .

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 посилався на незаконність перевезення його матері - ОСОБА_2 до Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани Хутського району Закарпатської області.

У статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» зазначено, що кожна особа вважається такою, яка не має психологічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим законом та іншими законами України.

Статтею 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа госпіталізується до психіатричного закладу добровільно - на її прохання або за її усвідомленою згодою. Згода на госпіталізацію фіксується у медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

У висновку судово-психіатричного експерта від 10 жовтня 2016 року № 553 зазначено, що інформація у лікарських записах медичної карти стаціонарного хворого №541/2011 ОКТМО «Фтизіатрія» м. Ужгорода є недостатньою для встановлення діагнозу судинна деменція у ОСОБА_2 і які дані були відомі лікарю психіатру при встановленні діагнозу судинна деменція невідомо. Оскільки записи з цього приводу відсутні і встановити експертним шляхом за наявною інформацією чи дійсно ОСОБА_2 мала хворобу судинна деменція не є можливим.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що із матеріалів справи неможливо встановити чи дійсно у ОСОБА_2 був діагноз судинна деменція та чи потребувала вона при цьому госпіталізації до психіатричного закладу, як і не можливо встановити наявність чіткого усвідомлення ОСОБА_2 її госпіталізацію до психіатричної лікарні.

За таких обставин, зважаючи на встановлену статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» презумпцію психічного здоров`я особи, відсутні у колегії суддів підстави стверджувати, що для госпіталізації ОСОБА_2 до психіатричного закладу було достатньо правових підстав, суд апеляційної інстанції встановив, що дії ОКТМО «Фтизіатрія» з переведення останньої до психіатричної лікарні не можуть вважатися правомірними.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судами не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 761/29995/17 (провадження №61-9493св19), є безпідставними, оскільки у цій справі встановлені інші фактичні обставини, а відтак, застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням цих обставин.

Так, у наведеній справі проведення комісійного обстеження позивача відбулось на підставі постанови детективна Національного антикорупційного бюро України, яка не була оскаржена, і лікарі діяли відповідно до цієї постанови.

У справі ж, яка переглядається, таких обставин не встановлено, відсутня відповідна постанова слідчого чи суду, тому висновок, викладений у постанові Верховного Суду, на яку посилається заявник, не може свідчити про порушення апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуючи додаткову постанову апеляційного суду про розподіл судових витрат, заявник взагалі не вказав в чому полягає її незаконність. При цьому, ураховуючи те, що судове рішення апеляційного суду по суті позовних вимог підлягає залишенню без змін, а колегія суддів Верховного Суду не знайшла правових підстав для скасування додаткової постанови суду апеляційної інстанції, останню також слід залишити без змін.

Слід звернути увагу заявника на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд у Верховному Суді не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову та додаткову постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду