ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 759/24326/19

Описова частина

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, в якому просив: визнати бездіяльність Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - Святошинська РДА в м. Києві) протиправною та зобов`язати її провести процедуру перереєстрації за результатами якої видати довідку про перебування позивача на квартирному обліку.

Позовна заява мотивована тим, що 05 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відділу обліку та розподілу житлової площі Святошинської РДА в м. Києві з проханням надати довідку про перебування на квартирному обліку, надавши паспорт громадянина України та пенсійне посвідчення. Однак йому було відмовлено, оскільки він не надав підтвердження права перебування в списках позачергового одержання житла та причину звільнення з підприємства, куди був направлений на роботу після закінчення навчального закладу. Позивач вважає такі дії посадових осіб відповідача незаконними, оскільки ним було надано довідку про реєстрацію місця проживання особи на кожного члена сім`ї, що перебувають на обліку та довідку від 28 грудня 2017 року № 780 квартирного відділу, та зазначено у заяві, що усі інші необхідні документи, в тому числі, які свідчать про наявність права на позачергове отримання житла містяться в його обліковій справі № 28145А. Оскарживши такі дії до Голови Святошинської РДА в м. Києві, позивач 10 грудня 2018 року отримав аналогічну відповідь, яка на його думку є неправомірною.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог. Відповідач, відмовляючи у наданні адміністративної послуги позивачу, діяв у межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Позивачем при зверненні не було виконано вимоги пункту 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21 листопада 2000 року № 2075 «Про упорядкування квартирного обліку громадян м. Києва, які потребують поліпшення житлових умов» та вимог Положення про розподіл і використання в народному господарстві випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, в частині надання відповідних документів.

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.

У касаційній скарзі він просив скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Підставами касаційного оскарження рішення Святошинського районного суду міста Києва від 02 червня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Судами попередніх інстанцій належним чином не було встановлено всі фактичні обставини спору, не досліджено доказів і не надано їм об`єктивну оцінку, та як наслідок - ухвалено протиправні рішення. Підставою касаційного оскарження вказано пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України.

У 1981 році позивач, після закінчення навчання у вищому навчальному закладі, був направлений у порядку розподілу на роботу на Київське ДНВП «Електронмаш» та взятий на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов за місцем роботи і включений до списку позачергового отримання житла як «молодий спеціаліст».

За розпорядженням Ленінградської районної державної адміністрації м.Києва від 27 березня 2000 року № 376 ОСОБА_1 був переведений на квартирний облік за місцем проживання у зв`язку з ліквідацією квартирного обліку за місцем роботи, зі збереженням попереднього часу перебування на обліку та у списку (пільга - «молодий спеціаліст») у складі сім`ї з шести осіб на одержання житла з 18 листопада 1981 року.

Відповідно до наказу ДНВП «Електронмаш» від 04 червня 2002 року № 86 про припинення трудового договору, ОСОБА_1 був звільнений за згодою сторін з 04 червня 2002 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року в справі № 826/12436/14 визнано протиправними дії Святошинської РДА в м. Києві та скасовано розпорядження Святошинської РДА в м. Києві «Про квартирний облік громадян, які проживають в Святошинському районі м. Києва» від 15 грудня 2008 року № 1825 в частині виключення ОСОБА_1 з облікової справи № 28145А та переоформлення облікової справи № 28145А.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 жовтня 2015 року в справі № 826/12023/15 визнано дії Святошинської РДА в м. Києві неправомірними щодо внесення змін розпорядженням від 31 травня 2006 року № 862 до облікової справи ОСОБА_1 ; визнано протиправним і скасовано підпункт 4.83 пункту 4 розпорядження Святошинської РДА в м. Києві від 31 травня 2006 року № 862 в частині змін в категорію облікової справи та виду забезпечення житлом облікової справи ОСОБА_1 № 28145А.

Згідно із довідкою від 28 грудня 2017 року № 780, виданою відділом обліку та розподілу житлової площі Святошинської РДА в м. Києві, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 18 листопада 1981 року у складі сім`ї з 8 осіб; категорія обліку - молоді спеціалісти; дата встановлення категорії - 18 листопада 1981 року; порядок забезпечення житлом - позачерговий; облікова справа № 28145А.

На звернення ОСОБА_1 від 05 листопада 2018 року щодо видачі довідки про перебування на квартирному обліку, листом від 09 листопада 2018 року № 23/149В Святошинська РДА в м. Києві надала йому відповідь, що для проведення щорічної перереєстрації громадян, які перебувають на квартирному обліку позивачу необхідно підтвердити право перебування в списках позачергового одержання житла (документ, який підтверджує таке право) та причину звільнення з підприємства, куди він був направлений на роботу після закінчення навчального закладу; після цього йому буде надано довідку про перебування на квартирному обліку.

Листом від 10 грудня 2018 року №107-107/Г-53/4-5367 Святошинська РДА у м. Києві надала відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо отримання довідки про перебування на квартирному обліку за списком позачергового надання житла, зазначивши наступне. Згідно із пунктом 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21 листопада 2000 року № 2075 «Про упорядкування квартирного обліку громадян м. Києва, які потребують поліпшення житлових умов», питання про поліпшення житлових умов громадян, розглядається за умови проведення їх перереєстрації (квартирне питання громадян, які не пройшли обов`язкову щорічну перереєстрацію, не розглядається).

При проходженні в 2018 році перереєстрації громадян, які перебувають на обліку за списком громадян, які мають право на позачергове отримання житла позивач не надав до відділу обліку та розподілу житлової площі Святошинської РДА в м. Києві документ, який підтверджує право позивача далі перебувати в списках громадян, які мають право на позачергове одержання житла для молодих спеціалістів, яке позивач одержав у відповідності до вимог Положення про розподіл і використання в народному господарстві випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, затвердженого Держосвітою СРСР, Держпланом СРСР, Держкомпрацею СРСР, Міністерством фінансів СРСР, Міністерством юстиції СРСР і погоджено з ВЦСПС 01 серпня 1988 року.

Враховуючи вимоги пункту 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21 листопада 2000 року № 2075 «Про упорядкування квартирного обліку громадян м. Києва, які потребують поліпшення житлових умов» та вимог Положення, довідка про перебування позивача та його родини на квартирному обліку буде видана позивачу після перереєстрації на квартирному обліку родини позивача в повному обсязі, в результаті чого буде підтверджено підстави перебування на квартирному обліку та у списках громадян, які мають право на позачергове отримання житла.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як вбачається із касаційної скарги, рішення судів попередніх інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

У пункті 25 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській PCP, затверджених спільною постановою Ради Міністрів Української PCP і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, зазначено, що виконавчі комітети місцевих Рад (районні державні адміністрації) щороку в період з 01 жовтня до 31 грудня проводять перереєстрацію громадян, які перебувають на квартирному обліку, у ході якої перевіряють їх облікові дані, усі документи, які свідчать про зміни у складі сім`ї, житлових умов, про наявність права на пільгове одержання житла. За результатами перереєстрації районна державна адміністрація приймає рішення про подальше перебування громадянина на квартирному обліку та в списках громадян, які мають право на пільгове одержання житла.

Згідно із пунктом 3 Положення про розподіл і використання в народному господарстві випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, випускник вищого і середнього спеціального навчального закладу, який закінчив повний курс навчання і який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени і направлений на роботу комісією по персональному розподілу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох років з дня укладення ним трудового договору з адміністрацією підприємства, установи, організації куди молодий фахівець був направлений на роботу по розподілу після закінчення навчального закладу.

Якщо випускники з яких-небудь причин не були забезпечені при приїзді погодженою в посвідченні про направлення на роботу жилою площею і продовжують працювати на тих же підприємствах в установах, організаціях, зберігається право на її одержання поза чергою, незалежно від строку роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Особи з числа випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, які перейшли на інше підприємство, в установу, організацію (незалежно від причин переходу) або звільнились з роботи з підприємства, установи, організації, куди були направлені на роботу при розподілі - право на житлові пільги втрачають (пункт 44 Положення про розподіл і використання в народному господарстві випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів).

За пунктом 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21 листопада 2000 року № 2075 «Про упорядкування квартирного обліку громадян м. Києва, які потребують поліпшення житлових умов», питання про поліпшення житлових умов громадян розглядається за умови проведення їх перереєстрації (квартирне питання громадян, які не пройшли обов`язкову щорічну перереєстрацію не розглядається).

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не було виконано пункт 3 розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21 листопада 2000 року № 2075 «Про упорядкування квартирного обліку громадян м. Києва, які потребують поліпшення житлових умов» та вимог Положення про розподіл і використання в народному господарстві випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, та не надано відповідні документи відповідачу, що свідчить про те, що Святошинська РДА в м. Києві, відмовляючи в наданні адміністративної послуги ОСОБА_1 , діяла в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

З підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами наявних в матеріалах справи доказів не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Проаналізувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України»). Судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Разом із касаційною скаргою ОСОБА_1 подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на частини п`яту статті 403 ЦПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Однак, доводи клопотання не свідчать про наявність належним чином мотивованих підстав для його задоволення. Крім цього, Верховним Судом установлено законність оскаржуваних рішень у даній справі при її розгляді у передньому судовому засіданні та відсутності підстав для призначення її до судового розгляду згідно статті 401 ЦПК України. Тому зазначене клопотання ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами попередніх інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду