ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/2784/15-ц

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 06 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір

№ 056-2008-530, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі

80 983,00 доларів США та зобов`язувався належним чином використати та повернути банку отриманий кредит у строк до 01 березня 2038 року, а також сплатити проценти за користування кредитом (базова процентна ставка) у розмірі 12,45 % річних шляхом сплати щомісячних платежів у порядку і на умовах, визначених договором.

На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором кредиту між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 06 березня 2008 року

№ 056-2008-530-Р, за умовами якого поручитель зобов`язалась солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов`язань, що виникли на підставі договору кредиту від 06 березня 2008 року № 056-2008-530.

Зазначав, що відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконували, на досудові вимоги банку не реагували, внаслідок чого у них виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 17 січня 2015 року становить 70 213,87 доларів США, та складається з: простроченої заборгованості - 1 799,60 доларів США; непогашеного кредиту (залишок) - 62 537,10 доларів США; несплачених процентів за користування кредитом - 5 701,50 доларів США, а також підвищених процентів - 175,67 доларів США.

Уточнивши позовні вимоги, ПАТ «Універсал Банк» остаточно просило солідарно стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 70 213,87 доларів США.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до

ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про розірвання кредитного договору від 06 березня 2008 року № 056-2008-530, який обґрунтовував тим, що після підписання кредитного договору банк не надав йому суму позики, а тільки відкрив поточний рахунок № НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2 ), який він періодично поповнював.

Зазначав, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на цей час, є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 ЦК України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, оскільки їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору.

У січні 2019 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ПАТ «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_1 , про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що поряд зі встановленням строку дії кредитного договору сторони зобов`язання встановили і строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Зазначала, що у зв`язку з виникненням заборгованості за щомісячними платежами за кредитом, банк 28 липня 2014 року направив на її адресу вимогу про дострокове повернення кредиту, а тому її зобов`язання з дострокового виконання договору настали 11 серпня 2014 року. Оскільки банк (кредитор) відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, тому зобов`язаний був пред`явити до поручителя позов протягом 6 (шести) місяців із дня настання цього строку. З позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за договором кредиту банк звернувся до суду лише у березні

2015 року, тобто більш ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов`язання, а тому, відповідно до вимог частини четвертої статті 559

ЦК України, зобов`язання ОСОБА_2 за договором поруки припинилось.

Крім того, із 15 липня 2008 року банк підвищив проценту ставку до 40,35 % річних, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_2 , як поручителя, проте письмової згоди на зміну умов основного договору вона не надавала, додаткової угоди до договору поруки з банком не підписувала, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК України є підставою для припинення поруки.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 056-2008-530 у розмірі 70 213,87 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору, тому встановивши, що основне зобов`язання за кредитними договорами не виконано, з відповідачів підлягає стягненню у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 70 213,87 доларів США. Зустрічний позов

ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки відсутні правові підстави для визнання зобов`язання за договором поруки від 06 березня 2008 року

№ 056-2008-530-Р припиненими.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 лютого

2021 року відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Додаткове рішення мотивоване тим, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що після підписання кредитного договору банк не надав ОСОБА_1 кредитних коштів, а останній не сплачував за кредитом, лише періодично поповнював поточний рахунок, відкритий у цьому банку.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ПАТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 056-2008-530 у розмірі 63 921,73 доларів США. В іншій частині вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 056-2008-530 відмовлено. Зустрічний позов

ОСОБА_2 задоволено. Визнано поруку за договором поруки від 06 березня 2008 року № 056-2008-530-Р, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та

ОСОБА_2 , припиненою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд частково задовольняючи позов ПАТ «Універсал Банк» мотивував своє рішення тим, що кредитор, направивши 28 липня 2014 року повідомлення (вимоги) позичальнику та поручителю про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, змінив на власний розсуд умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тому у банку відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, пеню після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов`язання), тобто після 28 серпня 2014 року, і такі вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що банком в односторонньому порядку підвищено процентну ставку за користування кредитом без згоди поручителя, що є підставою для припинення поруки за частиною першою статті 559 ЦК України у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя без її згоди, а отже, і відмови кредиторові у позові в частині вимог до поручителя про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Водночас вимоги ОСОБА_2 про припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки строк пред`явлення позову банку до поручителя розпочався з 28 серпня 2014 року, а банк звернувся до суду з позовом 27 лютого 2015 року, тобто у межах встановленого законом шестимісячного строку від дати зміни строку виконання основного зобов`язання, тому порука ОСОБА_2 на цій підставі не припинилася. Крім того, до моменту набуття чинності Законом України № 2478-VIII, кредитором підвищено в односторонньому порядку процентну ставку за користування кредитом без згоди поручителя, що призвело до збільшення з 15 липня 2008 року відповідальності поручителя за основним зобов`язанням та припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України, а тому цей Закон не може бути застосований до врегулювання спірних правовідносин.

У вересні 2021 року АТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України у редакції Закону України № 2478-VIII від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» стосовно того, на які ж відносини поруки поширюється дія частини першої статті 559 ЦК України, яка була мета законодавця, який визначив поширення дії закону на відносини, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію.

У грудні 2021 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до суду відзиви на касаційну скаргуАТ «Універсал Банк», у яких зазначив, що доводи наведені у касаційній скарзі АТ «Універсал Банк» щодо незастосування апеляційним судом Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VІІІ, яким внесено зміни до частини першої статті 559 ЦК України, а саме: що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання; у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання, є незаконними та не відповідають законодавству України, оскільки пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону передбачено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, проте у цій справі порука припинилася 15 липня 2008 року у зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя за основним зобов`язанням без її письмової згоди.

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

06 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 056-2008-530, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 80 983,00 доларів США та зобов`язувався належним чином використати та повернути банку у строк до 01 березня 2038 року суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом шляхом сплати щомісячних платежів у порядку і на умовах, визначених договором (т. 1, а. с. 9-20).

У пункті 1.1 вказаного кредитного договору визначена базова процентна ставка за користування кредитом, яка становить 12,45 % річних.

За користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) встановлена процентна ставка у розмірі 37,35 % річних (підвищена процентна ставка). Розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу позичальника. Під терміном «прострочена сума основного боргу» сторони розуміють суму кредиту, що надана позичальнику за договором та станом на певну дату не повернена останнім кредитору у терміни її погашення згідно з умовами договору - підпункт 1.1.1 пункту 1.1 кредитного договору.

Сторони договору також погодили умови, за яких розмір процентної ставки, що визначена у пункті 1.1 договору, може змінюватись згідно з умовами цього договору.

За змістом пункту 2.12 кредитного договору про зміну процентної ставки кредитор має повідомити позичальника письмово. Письмова форма повідомлення кредитором позичальника про зміну розміру процентної ставки за користування кредитом передбачає направлення кредитором відповідного письмового повідомлення позичальнику поштою/або шляхом розміщення відповідних повідомлень на дошках оголошення у приміщеннях установ кредитора та/або іншим засобом.

У розділі 2 «Порядок і умови видачі та погашення кредиту» сторони договору визначили, що для здійснення розрахунково-касового обслуговування операцій позичальника з надання та погашення кредиту позичальником у кредитора відкривається поточний рахунок № НОМЕР_1 (№ НОМЕР_2 ) - підпункт 2.1.3 пункту 2.1.

Позичальник зобов`язується здійснювати погашення щомісячних платежів, які складаються із частини погашення основної суми кредиту та процентів, нарахованих за користування кредитом за попередній платіжний період, на поточний рахунок, відкритий згідно з умовами пункту 2.1.3 цього договору. Позичальник доручає кредитору самостійно направляти кошти на погашення заборгованості позичальника у порядку та черговості, визначених пунктом 2.8 цього договору Під терміном погашення щомісячних платежів сторони розуміють останній робочий день, що передує «01» числу кожного місяця (пункт 2.4).

Сторони договору погодили виконання грошового зобов`язання у наступній черговості: сплата комісійної винагороди в разі дострокового погашення кредиту у випадку, визначеному у підпункті 4.1.1 цього договору; сплата процентів за користування кредитом понад встановлений строк кредитування або терміни повернення суми кредиту згідно з умовами графіку погашення (процентів за підвищеною процентною ставкою); сплата нарахованих строкових процентів за користування кредитом (процентів за базовою процентною ставкою); сплата простроченої заборгованості за кредитом (якщо прострочення буде мати місце); сплата строкової заборгованості за кредитом; штрафні санкції (пункт 2.8).

У підпункті 5.2.5 кредитного договору сторони зобов`язання передбачили, що у випадку настання будь-якої з обставин, вказаних нижче, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом

30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищевказаного повідомлення (вимоги) позичальнику, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.

Перелік обставин для зміни терміну погашення кредиту, які сторони домовились вважати істотним порушенням умов договору, є, зокрема, прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом понад

2 (двох) місяців.

На забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором кредиту між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки від 06 березня 2008 року

№ 056-2008-530-Р, за умовами якого поручитель зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов`язання, що виникли на підставі договору кредиту від 06 березня 2008 року № 056-2008-530

(т. 1, а. с. 21-23).

Як передбачено пунктом 1.2 договору поруки, поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови вищезазначеного основного договору і він погоджується з ними, зокрема: сума основного договору - 80 983,00 доларів США; 12,45 % річних - розмір процентної ставки за користування кредитом без порушення термінів сплати платежів; 37,35 % річних - розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені строки/терміни сплати платежів; термін повного виконання зобов`язань боржника не пізніше 01 березня 2038 року, якщо згідно з умовами основного договору не буде застосовано інший термін виконання таких зобов`язань; інші умови основного зобов`язання.

Сторони договору поруки погодили, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного зобов`язання шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою та/або отримання письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін (пункт 2.1 договору).

Пунктами 4.1, 4.2 договору поруки визначено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами; порука припиняється із припиненням всіх зобов`язань боржника за основним договором, що забезпечуються такою порукою.

Листом, що надісланий на ім`я ОСОБА_1 , ПАТ «Універсал Банк» повідомив позичальника про зміну процентної ставки, яка з 15 липня 2008 року буде нараховуватись за наступних умов: базова процентна ставка у розмірі 13,45 % річних, підвищена процентна ставка (у разі прострочення платежу) - 40,35 % річних

(т. 2, а. с. 55).

Банк виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику кредитні кошти у повному обсязі, які прийняті ОСОБА_1 .

У зв`язку з невиконання позичальником ОСОБА_1 належним чином зобов`язань за кредитним договором, кредитор ПАТ «Універсал Банк» 28 липня

2014 року направив позичальнику та поручителю - ОСОБА_2 окремо досудову вимогу про погашення заборгованості у сумі 66 529,60 доларів США, а у випадку невиконання цієї вимоги визнав строк повного виконання зобов`язання таким, що настав (т. 1, а. с. 35, 37, 39, 42, 45).

Досудова вимога, одержана ОСОБА_1 31 липня 2014 року, залишилась без виконання, що стало підставою для подання кредитором 27 лютого 2015 року позову до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з розрахунком заборгованості позивача, доданим до заяви про збільшення позовних вимог, борг позичальника перед кредитором за кредитним договором від 06 березня 2008 року № 056-2008-530 становить 70 213,87 доларів США та складається із: заборгованості за кредитом (залишок тіла кредиту) у розмірі

64 336,70 доларів США; заборгованості зі сплати процентів (базової ставки) за користування кредитом у розмірі 5 701,50 доларів США, а також підвищених процентів - 175,67 доларів США (т. 2, а. с. 130-150).

Висновком експертів за результатом проведення судово-почеркознавчої експертизи від 20 листопада 2019 року № 30786-30788/19-32 в рамках розгляду цієї справи підтверджується, що підписи від імені ОСОБА_1 у заяві на видачу готівки

№ 056В501080660009 виконано ОСОБА_1 (т. 3, а. с. 16-26).

Апеляційним судом досліджено розрахунок заборгованості та встановлено, що на виконання умов кредитного договору від 06 березня 2008 року № 056-2008-530 позичальником за період з 06 березня 2008 року по 28 серпня 2014 року, з продовженням сплати позичальником платежів після спливу строку виконання кредитного зобов`язання у повному обсязі в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, сплачено та зараховано банком 16 646,30 доларів США.

Залишок суми боргу за кредитним договором від 06 березня 2008 року

№ 056-2008-530 станом на 17 січня 2015 року за тілом кредиту становить

64 336,70 доларів США (80 983,00 доларів США доларів США - 16 646,30 доларів США).

В частині щомісячних процентів за користування кредитом у межах строку кредитування за базовою ставкою 12,45 % річних, із 15 липня 2008 року - 13,45 % річних за період із 06 березня 2008 року по 28 серпня 2014 року загальна сума нарахованих банком чергових платежів складає 62 739,87 доларів США, які за вказаний період сплачені позичальником частково у розмірі 59 603,00 доларів США. Заборгованість за цією складовою станом на 28 серпня 2014 року становила

3 136,87 доларів США.

У частині процентів за ставкою 40,35 % річних в межах строку кредитування загальна сума нарахованих банком підвищених процентів за період із 01 березня 2013 року по 28 серпня 2014 року складає 179,19 доларів США, які за вказаний період сплачені позичальником частково у розмірі 115,30 доларів США. Заборгованість за цією складовою станом на 28 серпня 2014 року становила 63,89 доларів США.

Із дослідженої апеляційним судом виписки по особовому рахунку позичальника за період із 03 березня 2008 року по 05 квітня 2019 року встановлено, що після зміни строку кредитування позичальник продовжував сплачувати платежі на виконання кредитного зобов`язання, останній платіж на погашення заборгованості внесено

04 січня 2017 року (т. 2, а. с. 136-150).

Внесені позичальником платежі на виконання кредитного зобов`язання в сумі

685,73 доларів США зараховані банком на погашення заборгованості за базовою процентною ставкою за період, що виходить за межі строку кредитування, із 29 серпня 2014 року по 17 січня 2015 року, що підтверджуються розрахунком заборгованості.

Згідно з випискою по особовому рахунку позичальника, починаючи із 29 січня

2015 року по 04 січня 2017 року, позичальником сплачено та банком зараховано на погашення заборгованості за кредитним договором від 06 березня 2008 року

№ 056-2008-530 грошові кошти у сумі 2 831,00 доларів США.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Щодо припинення поруки

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. (Редакція статті до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, який набрав чинності 04 листопада 2018 року).

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

Відповідно до статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення, розстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки та періоду її нарахування, навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або за відсутності відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі

№ 755/18438/16 (провадження № 14-275цс19).

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами. У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

За таких обставин, апеляційний суд правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника заборгованості за користування кредитом та процентамиу межах строку дії договору, тобто по 28 серпня 2014 року. Оскільки банк пред`явивши вимогу позичальнику про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, чим відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання, тому зі спливом строку кредитування втратив право нараховувати проценти та неустойку за користування кредитними ресурсами на підставі умов договору.

Крім того, апеляційний суд правомірно застосував положення частини першої статті 559 ЦПК України та відмовив у стягненні заборгованості з поручителя

ОСОБА_2 , оскільки пунктом 2.1 договору поруки передбачалось, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, тому збільшення процентної ставки за кредитом навіть за згодою боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав для покладення на останню відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком у більшому розмірі. Водночас, відсутні підстави для припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки відлік строку пред`явлення позову банком до поручителя розпочався із 28 серпня 2014 року, а з позовом кредитор звернувся

27 лютого 2015 року, тобто в межах встановленого законом шестимісячного строку від дати зміни строку виконання основного зобов`язання.

Передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстава касаційного оскарження спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

У касаційній скарзі заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини першої статті 559 ЦК України у редакції Закону України № 2478-VIII від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» стосовно того, на які ж відносини поруки поширюється дія частини першої статті 559 ЦК України.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року № 2478-VIII у статтю 559 ЦК України внесено такі зміни:

- частину першу викладено у такій редакції:

«1. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання»;

- частину четверту викладено у такій редакції:

«4. Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання».

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним принципом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, апеляційним судом правильно застосована частина перша статті 559 ЦК України в редакції, на час підвищення банком відсоткової ставки без згоди поручителя.

Щодо застосування частини першої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Верховний Суд неодноразово викладав висновок з цього питання, зокрема, у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц, Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 335/4642/17, від 28 листопада 2019 року у справі

№ 130/1351/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 127/6574/15-ц, від 24 травня 2018 року у справі № 752/539/16-ц, від 16 травня 2018 у справі № 317/503/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 761/2817/16-ц.

Частина четверта статті 559 ЦК України в редакції Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 04 листопада 2018 року, та введений в дію із 04 лютого 2019 року (строк чинності поруки - шість місяців), не може бути застосований до спірних правовідносин, оскільки за встановленими у справі обставинами порука ОСОБА_2 припинилася 15 липня 2008 року, а позов про стягнення заборгованості з поручителя пред`явлено у липні 2015 року.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду