ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 201/9682/18

У вересні 2018 року ОСОБА_1 , що діє також в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законним представником яких є ОСОБА_7 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мельника О. І., ОСОБА_8 , третя особа - Орган опіки та піклування Соборної районної у місті Дніпрі ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини квартири та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона та її неповнолітні діти відповідно до рішення Мирового цивільного суду міста Кемер Турецької республіки від 06 лютого 2017 року та доповненого рішення Мирового цивільного суду міста Кемер Турецької республіки від 30 березня 2018 року є спадкоємцями ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Турецької республіки, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та якому належить 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

17 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Крастотою Т. О., на підставі її заяв відкрита спадкова справа за номером 60810038. Згодом вони дізналися, що 1/3 частини квартири, яка належала ОСОБА_10 та яка входить до складу спадщини, є предметом договору купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І., зареєстрованого в реєстрі за номером 719, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , яка діяла в інтересах своїх малолітніх дітей, у свою чергу ОСОБА_8 діяла на підставі довіреності, виданої на її ім`я ОСОБА_7 , яка в свою чергу діяла на підставі довіреності, яку отримала від ОСОБА_11 та яка є недійсною в силу положень пункту 6 частини першої статті 248 ЦК України.

Недійсність довіреності тягне за собою недійсність правочину - договору купівлі-продажу 1/3 частини квартири у праві спільної часткової власності від 26 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І., а отже, і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І., підлягає скасуванню.

Посилаючись на викладене, позивач, із урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсною довіреність від 24 жовтня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. за реєстровим № 715, якою ОСОБА_7 , діючи в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності від 21 листопада 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В., за реєстровими №№ 11350, 11351, уповноважила ОСОБА_8 представляти інтереси ОСОБА_4 щодо користування та розпорядження належної йому 1/3 частини у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири; скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Мельника О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 жовтня 2017 року на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , індексний номер 37789711.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 , яка діє також в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , задоволено. Визнано недійсною довіреність від 24 жовтня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. за реєстровим № 715. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/3 частини у праві спільної часткової власності, посвідчений 26 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. за реєстровим № 719 із моменту його посвідчення. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , індексний номер 37789711 від 26 жовтня 2017 року, прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. та зобов`язано суб`єкта державної реєстрації внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, поновивши за ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином Турецької Республіки, право приватної власності на 1/3 частини у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що повноваження ОСОБА_7 , як представника ОСОБА_4 припинилися з моменту смерті ОСОБА_4 , тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже, здійснення нею передоручення на підставі довіреності та договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири належної ОСОБА_13 , суперечить вимогам закону.

ОСОБА_8 , як представник ОСОБА_4 , вчиняла правочин без необхідного обсягу повноважень, а тому оскаржуваний договір купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності вчинений без додержання вимог статей 203, 215, 238 ЦК України та підлягає визнанню недійсним.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що хоча позивачі і не є стороною оспорюваного правочину купівлі-продажу спірної частки квартири, проте є законними спадкоємцями спадкодавця ОСОБА_4 , якому належала 1/3 частини квартири, а тому незаконне її відчуження порушує їхні права на спадкове майно, які підлягають захисту. Обраний позивачами спосіб захисту відповідає змісту порушеного права та за умови добросовісних дій сторін, забезпечує його відновлення.

Відповідачем не надано доказів того, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири було невідкладною справою, при цьому вказаний правочин порушує права позивачів - дітей померлого, які є його спадкоємцями.

У липні 2021 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законним представником яких є ОСОБА_7 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 639/6295/16-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18.

Також як на підставу оскарження судових рішень ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законним представником яких є ОСОБА_7 , посилаються на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначають, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України).

У липні 2021 року представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В уточненій касаційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Турецької Республіки, був власником 1/3 частини у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 21 листопада 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 11327, 11328, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3486749.

ОСОБА_14 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про підтверджується свідоцтвом про смерть.

Після смерті ОСОБА_4 , на підставі рішення Мирового цивільного суду міста Кемер Турецької Республіки від 06 лютого 2017 року, визнано спадкоємцями: дружину ОСОБА_1 (громадянку Республіки Білорусь); сина - ОСОБА_2 (громадянин Турецької Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_3 ); дочку - ОСОБА_15 (громадянка Турецької Республіки, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та доповнене рішенням Мирового цивільного суду міста Кемер Турецької Республіки від 30 березня 2018 року, сина - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянина Турецької Республіки), зачатого за життя спадкодавця та народжений після його смерті.

17 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Крастотою Т. О. відкрита спадкова справа за номером 60810038, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 48114982, 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , увійшла до складу спадщини.

Із змісту Інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 18 квітня 2018 року № 121075406 позивачам та їхньому представнику, стало відомо про те, що 1/3 частини у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала покійному ОСОБА_10 перейшла у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 26 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. та зареєстровано в реєстрі за № 719.

Так, 21 листопада 2013 року ОСОБА_14 видав довіреність на ім`я ОСОБА_7 , яку уповноважив представляти його інтереси щодо користування та розпорядження належним йому на праві приватної власності нерухомим майном, зокрема і 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Крючковою Т. В. та зареєстрована в реєстрі за №№11350, 11351.

За змістом довіреності, вона видана з правом повного або часткового передоручення повноважень третім особам і зберігає свою чинність до 21 листопада 2023 року, якщо її дія не буде припинена раніше цього строку.

ІНФОРМАЦІЯ_6 , тобто після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , яка діяла в інтересах ОСОБА_16 на підставі довіреності від 21 листопада 2013 року, уповноважила ОСОБА_8 представляти інтереси ОСОБА_4 щодо користування та розпорядження належної йому 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

26 жовтня 2017 року між ОСОБА_8 , яка діяла в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності та ОСОБА_7 , яка діяла в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , укладений договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , у праві спільної часткової власності, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельником О. І. та зареєстрований у реєстрі за № 719.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Отже, під час розгляду справи суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані чи оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог чи про відмову в їх задоволенні.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У статті 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК Українипредставництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Стаття 244 ЦК Українипередбачає, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК Україниформа довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

У пункті 6 частини першої статті 248 ЦК Українивизначено, що представництво за довіреністю припиняється у разі смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків.

Відповідно до частин другої та третьої статті 248 ЦК України з припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов`язаний негайно повернути довіреність.

Установивши, що внаслідок смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , його цивільні права та обов`язки припинено, відповідно припинилася дія довіреності, виданої ним на ім`я ОСОБА_7 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсною довіреність від 24 жовтня 2017 року, якою ОСОБА_7 у порядку передоручення уповноважила ОСОБА_8 представляти інтереси покійного ОСОБА_4 , та недійсним договору купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_8 як представником ОСОБА_4 та малолітніми ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , від імені яких як законний представник діяла ОСОБА_7 .

Оскільки договір купівлі-продажу від 26 жовтня 2017 року 1/3 частини квартири укладено на підставі довіреності, представництво інтересів за якою припинилося зі смертю особи, яка її видала, то довіреність про передоручення на представництво ОСОБА_4 та сам договір купівлі-продажу є недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України.

ОСОБА_8 , яка у порядку передоручення уклала договір купівлі-продажу від імені особи дієздатність та правоздатність якої припинилася у зв`язку зі смертю, вчиняла правочин без необхідного обсягу повноважень.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , законним представником яких є ОСОБА_7 , вказує на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 639/6295/16-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18.

У постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 639/6295/16-ц, від 14 липня 2020 року у справі № 686/23977/18, від 08 липня 2020 року у справі № 612/808/18 сформульовано висновки про те, що, встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Так, зокрема, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_7 , вказують на те, що ОСОБА_7 є безпосереднім учасником спірних правовідносин, оскільки саме вона видавала довіреність, яка оспорюється позивачами, а тому повинна бути залучена до участі у справі як самостійний відповідач. Статус ОСОБА_7 як законного представника в справі, де є стороною неповнолітні особи, не с тотожним статусу відповідача - фізичної особи ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах.

Верховний Суд відхиляє вказані доводи заявника, оскільки дійсно ОСОБА_7 у частині вимог позивачів про визнання недійсною довіреності від 24 жовтня 2017 року, якою ОСОБА_7 у порядку передоручення уповноважила ОСОБА_8 представляти інтереси покійного ОСОБА_4 , мала бути залучена до участі у розгляді справи як самостійний співвідповідач, тоді як у справі відповідачем є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , як сторона договору купівлі-продажу, інтереси яких представляє законний представник ОСОБА_7 .

Разом з тим з огляду на те, що ОСОБА_7 як особа, яка не брала участі у розгляді цієї справи, до суду із касаційною скаргою не зверталася, відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень за касаційними скаргами інших учасників процесу, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_7 , оскільки незалучення ОСОБА_7 до участі у розгляді справи як самостійного відповідача не порушує їхніх прав.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що 17 жовтня 2019 року позивачем до суду першої інстанції було подано клопотання про залучення до участі у розгляді справи співвідповідачів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (т. 2 а. с. 16-зв). Проте суд першої інстанції ухвалою від 17 листопада 2020 року залучив до участі у розгляді справи лише ОСОБА_8 . Питання залучення до участі у розгляді справи як самостійного відповідача ОСОБА_7 суд першої інстанції не вирішив.

Оскільки за обставинами справи суд першої інстанції у порушення норм процесуального права при розгляді клопотання про залучення ОСОБА_7 до участі у справі не визначив її процесуальний статус як співвідповідача, але ОСОБА_7 фактично брала участь у розгляді справи, як законний представник своїх дітей, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень лише у зв`язку з таким процесуальним порушенням.

У постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 201/16327/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 сформульовано висновки про те, що у справах за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним таких односторонніх правочинів як видача довіреності, належним відповідачем є особа, яка видавала довіреність, а не нотаріус чи нотаріальна контора. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності нотаріуса при реалізації ним функцій державного реєстратора, якщо позовні вимоги спрямовані на захист приватного (майнового) права, заснованого на приписах цивільного законодавства, нотаріус має залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У справі приватний нотаріус залучений до участі у розгляді справи як відповідач, проте Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень лише з цих підстав, оскільки нотаріус рішення судів не оскаржує, тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

В уточненій касаційній скарзі представник ОСОБА_8 - ОСОБА_9 як на підставу оскарження судових рішень зазначає, що справу у суді першої інстанції розглянуто за відсутності ОСОБА_8 , належним чином не повідомленої про дату, час і місце судового засідання.

Верховний Суд відхиляє вказані доводи заявника, оскільки ОСОБА_8 брала участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, а отже, її право на участь у розгляді справи реалізовано, що свідчить про забезпечення їй права на справедливий суд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд зробив висновок, що доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду