ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 335/5529/20

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Запорізькій області про зобов`язання нарахувати страхові виплати та виплатити їх у порядку спадкування.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона є донькою та спадкоємицею за законом ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У встановленому законом порядку вона прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С.

За життя ОСОБА_2 перебувала на обліку у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черновогвадійському районі м. Макіївки Донецької області, де отримувала щомісячні страхові виплати. Оскільки з 2014 року м. Макіївка знаходиться на території, де органи державної влади тимчасового не здійснюють свої повноваження, ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, з 01 грудня 2014 року по 23 липня 2016 року, отримувала щомісячні страхові виплати у Запорізькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.

На адвокатський запит Запорізьке відділення Фонду повідомило, що 27 липня 2016 року нарахування та виплату сум страхових виплат припинено у зв`язку із закінченням строку дії довідки про взяття на облік ОСОБА_2 , як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

11 грудня 2014 року ОСОБА_2 отримала довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

З 24 липня 2015 року термін дії вказаної довідки продовжено до 24 січня 2016 року, а з 25 січня 2016 року - безстроково.

13 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», частиною першою статті 4 якого встановлено безстроковість дії довідок внутрішньо переміщених осіб, що були видані до набрання законної сили вказаним Законом, якщо станом на день набрання ним законної сили, такі довідки були чинними. Станом на 13 січня 2016 року довідка ОСОБА_2 була чинною, а строк її дії продовжено безстроково.

Нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на суму страхових виплат, належних спадкодавцю, у зв`язку із неможливістю встановлення складу спадкового майна, а саме невідома сума страхових виплат. Вважає, що ОСОБА_2 мала право на отримання страхових виплат з 24 липня 2016 року до дня смерті, оскільки її довідка була чинною та в установленим законодавством порядку не скасована. Отже, вона як спадкоємець ОСОБА_2 , на підставі статей 1216, 1220, 1227 ЦК України, має право на отримання не виплачених за життя ОСОБА_2 , сум страхових виплат.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату сум страхових виплат за період 12 січня 2014 року по 03 липня 2019 року, належних спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 сум страхових виплат за період із 24 липня 2016 року по 03 липня 2019 року, належних спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що жодний закон чи нормативний акт не містить такої підстави для припинення соціальних виплат, як закінчення строку дії довідки тимчасово переміщеної особи. Дійсно, постановами Кабінету Міністрів України №№ 531, 637 та 595, встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам. Проте вказані підзаконні акти не є законами за своєю правою природою, відтак не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Сплив строку дії довідки про взяття облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, а так само її відсутність, чи не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про продовження нарахування виплат, не є підставою для припинення нарахування та виплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

Довідка ОСОБА_2 , що була видана їй, як внутрішньо переміщеній особі до 13 січня 2016 року, але була дійсною на момент набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», і надалі була чинною та діяла безстроково. Це додатково свідчить про те, що Запорізьке відділення Фонду не мало достатніх правових підстав для припинення виплат ОСОБА_2 після 23 червня 2016 року і до дня її смерті.

Спадкодавець ОСОБА_2 мала право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території та надання чи не надання нової довідки внутрішньо переміщеної особи, а тому спадкоємець ОСОБА_1 , відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом. Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду України, який викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 642/6946/18 (провадження № 61-12734св19).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 липня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сплив строку дії довідки про взяття облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, а так само її відсутність, чи не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про продовження нарахування виплат, не є підставою для припинення нарахування та виплати страхових платежів, оскільки таке право закріплене за особою положеннями Закону № 1105-ХІV (з 01 січня 2015 року в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ), і може бути обмежене лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України.

У серпні 2021 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 липня 2021 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18).

У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу у якому зазначила, що спір між сторонами не є публічно-правовим та підлягає розгляду у судах загальної юрисдикції. Жодних рішень щодо скасування довідки внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 не приймалось, а отже, така довідка залишалась чинною.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1

09 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С. із заявою про прийняття спадщини за законом, у зв`язку з чим заведено спадкову справу № 190/2019р.

З 18 лютого 2004 року ОСОБА_2 перебувала на обліку у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Черновогвадійському районі м. Макіївки Донецької області.

Згідно з листом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 04 травня 2020 року № 01-04/15-861, ОСОБА_2 , як внутрішньо переміщена особа, перебувала на обліку та отримувала щомісячні страхові виплати з 01 грудня 2014 року по 23 липня 2016 року у Запорізькому відділені Фонду. У грудні 2015 року Відділенням виплачено заборгованість за період із 01 червня 2014 року по 30 листопада 2014 року. З 24 липня 2016 року до дня смерті ОСОБА_2 не набула статусу внутрішньо переміщеної особи та не зверталася із заявою для продовження щомісячних страхових виплат до будь-яких відділень управлінь.

За змістом листа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області від 31 березня 2020 року № 03-09/1539, наданого на запит нотаріуса, у січні 2015 року Запорізьким відділенням проведено перерахунок щомісячної страхової виплати ОСОБА_2 . З 01 березня 2014 року доплату до перерахунку за 2014 рік виплачено в повному обсязі. У грудні 2015 року на підставі довідки про суми нарахованих страхових виплат, наданої Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Червоногвардійському районі м. Маківки Донецької області, виплачено заборгованість з червня 2014 року по листопад 2014 року. Проведення виплат ОСОБА_2 припинено з 24 липня 2016 року у зв`язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Запорізьким відділенням Фонду винесено постанову від 27 травня 2016 року № 0809/21153.2/21153.2/10 про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати особі, яка має на це право у разі смерті потерпілого, з 01 березня по 23 липня 2016 включно.

Після 23 липня 2016 року страхові виплати ОСОБА_2 не нараховувалися.

ОСОБА_2 перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 11 грудня 2014 року № 2302003884 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої увійшли у тому числі не отримана в зв`язку зі смертю пенсія у сумі 132 872,38 грн, суми вкладу з належними відсотками у розмірі 11 234,07 грн, а також земельна ділянка.

13 березня 2020 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію, що складає 132 872,38 грн, та належала ОСОБА_2 , а також свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку.

25 травня 2020 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на суми вкладу з належними відсотками у розмірі 11 234,07 грн, що знаходяться на відкритому рахунку у ТБВВ № 10007/0197 філії Запорізьке обласне управління АТ «Ощадбанк», які належали померлій ОСОБА_2 .

За змістом вказаних свідоцтв, спадкоємцем майна ОСОБА_2 є її донька ОСОБА_1 .

Поставною приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С. від 11 липня 2020 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на страхові виплати, після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з неможливістю встановлення складу спадкового майна, а саме суми страхових виплат, а не відсутність документів на підтвердження родинних зав`язків між спадкодавцем та позивачем.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що:

- цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VII та має назву «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.

Згідно зі статтею 28 зазначеного Закону № 1105-XIV грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку, є страховими виплатами. Зазначені грошові суми складаються, зокрема, із страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.

Статтею 40 вказаного Закону (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18) вказано, що «підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України».

Тому припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 , оскільки припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, атому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.

Аналогічні висновки викладені у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).

У касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 405/5366/17 (провадження № 11-876апп18) сформульовано висновок про те, що аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема й компетенцію Фонду та його робочих органів, дає підстави для висновку, що у відносинах, пов`язаних із виплатою страхувальником у передбачених законодавством випадках компенсаційних виплат відповідно до Порядку виплати, ці органи не виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин, а здійснюють владні управлінські функції, спрямовані на забезпечення державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав. Спори, пов`язані з перерахунком розміру компенсаційних виплат - грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, підлягають розгляду відповідно до правил КАС- судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що ця справа не підсудна судам загальної юрисдикції, оскільки між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 286/3516/16-ц (провадження № 14-95цс19) та від 03 квітня 2019 року в справі № 808/1346/18 (провадження № 11-1499апп18).

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду