ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 290/1022/20

У вересні 2020 року Публічне акціонерне товариство «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» (далі - ПАТ ЧБРР) звернулося до суду із позовом до Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради та Департаменту реєстрації Житомирської міської ради про зобов`язання вчинити дію.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 30 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого останній надано кредитні кошти у розмірі 840 000,00 грн, строком до 29 серпня 2016 року. В забезпечення належного виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 передала в іпотеку банку магазин-кафе на АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку, площею 0,1063 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за вказаною адресою.

16 лютого 2007 року між ПАТ «ЧБРР» та ОСОБА_1 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого банк у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання набуває право задовольнити свої вимоги шляхом передачі йому права власності на іпотечне майно у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

На підставі вказаного договору 21 серпня 2007 року за банком зареєстроване право власності на приміщення магазину-кафе, переданого в іпотеку. Проте право власності за банком на земельну ділянку, яка була предметом договору іпотеки, не зареєстровано, оскільки у Державному земельному кадастрі міститься інформація про те, що її власником є ОСОБА_2 . У Державному реєстрі прав власності взагалі відсутня будь-яка інформація про власника цієї земельної ділянки.

ОСОБА_1 , придбавши цю земельну ділянку у ОСОБА_2 , не зареєструвала за собою право власності на це нерухоме майно, внаслідок чого іпотекодержатель позбавлений можливості звернути стягнення на цю земельну ділянку у порядку, передбаченому договором про задоволення вимог.

З метою реалізації прав іпотекодержателя банк звернувся до державного реєстратора Виконавчого комітету Житомирської міської ради із заявою про здійснення державної реєстрації права власності ПАТ «ЧБРР» на вказану земельну ділянку, але рішенням від 17 грудня 2019 року йому відмовлено у вчиненні такої реєстраційної дії з тих підстав, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру України власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_2 .

Перехід права власності на вказану земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , а також від останньої до банку відбувся у передбачений законодавством спосіб та підтверджений належними доказами. Банк, набувши право власності на нерухоме майно, яке було передане в іпотеку, вправі ставити питання про визнання за ним права власності на земельну ділянку, на якій розташоване це майно.

З урахуванням викладеного вимог, позивач просив зобов`язати Центр надання адміністративних послуг Житомирської міської ради здійснити державну реєстрацію права власності ПАТ «ЧБРР» на земельну ділянку, площею 0,1063 га, кадастровий номер 1821455100:05:015:0062, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і розташована на АДРЕСА_1 .

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2021 року у задоволенні позову ПАТ «ЧБРР» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що дії державного реєстратора відповідають вимогам закону, оскільки подані ПАТ «ЧБРР» документи для здійснення реєстраційних дій не дають змоги встановити факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно - земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у спірних правовідносинах право власності на передану в іпотеку земельну ділянку у Державному земельному кадастрі зареєстроване за ОСОБА_2 , що виключає можливість проведення державної реєстрації права власності на це майно за позивачем, який є іпотекодержателем. Державний реєстратор у межах наданих йому повноважень позбавлений можливості самостійно усунути суперечність між заявленим та зареєстрованим у ДЗК правом власності.

Та обставина, що право власності у Державному земельному кадастрі зареєстроване за особою, яка не є іпотекодавцем, не свідчить про недотримання формальної процедури оформлення речового права, а вказує на наявність спору про право власності на це майно. У такому випадку права іпотекодержателя можуть бути захищені шляхом звернення стягнення на іпотечне майно у спосіб, передбачений Законом України «Про іпотеку», із залученням до участі у справі осіб, права яких можуть бути порушені при вирішенні цього питання.

Та обставина, що при вирішенні спору суд послався на положення статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункт 81-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у редакціях, які набули чинності після прийняття державним реєстратором спірного рішення, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

У січні 2022 року ПАТ «ЧБРР» подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 грудня 2021року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2008 року у справі № 21-1169во08.

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України(якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: місцевий суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України), а саме, про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, приватного нотаріуса.

У своїй касаційній скарзі ПАТ «ЧБРР» просить розгляд касаційної скарги здійснювати у судовому засіданні за участю представника банку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право особи бути присутньою під час розгляду справи може бути реалізовано у разі розгляду такої справи у відкритому судовому засіданні, у всіх інших випадках присутність інших осіб при розгляді справи у порядку письмового провадження чинним ЦПК Українине передбачено.

Сторона позивача реалізувала свої процесуальні права, які відповідають принципу змагальності на стадії касаційного перегляду справи, шляхом викладення своєї позиції у касаційній скарзі. Клопотання про розгляд справи судом касаційної інстанції за участю позивача не містить обґрунтувань того, які ще важливі для справи пояснення може надати представник банку лише особисто в суді, окрім тих, які викладені письмово.

Верховний Суд, враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, оцінивши характер спору та суть правового питання, яке підлягає вирішенню у розглядуваній справі, вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, тобто за наявними у ній матеріалами.

Верховний Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Ураховуючи викладене та зважаючи на відсутність необхідності виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ПАТ «ЧБРР».

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

30 серпня 2006 року між ПАТ «ЧБРР» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав останній кредитні кошти у розмірі 840 000,00 грн, строком до 29 серпня 2016 року. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору цього ж дня між ними укладеного договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належне їй нерухоме майно: магазин-кафе на АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку, площею 0,1063 га, кадастровий номер 1821455100:05:015:0062, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і розташована за тією ж адресою.

Долучена до матеріалів справи копія договору купівлі-продажу від 30 серпня 2006 року свідчить про те, що попереднім власником вказаного приміщення магазину-кафе була ОСОБА_2

16 лютого 2007 року між ПАТ «ЧБРР» та ОСОБА_1 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов кредитного договору банк набуває право власності на іпотечне майно у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». На підставі вказаного договору 21 серпня 2007 року за позивачем зареєстровано право власності на нерухоме майно - магазин-кафе на АДРЕСА_1 .

Витяг з Державного земельного кадастру містить інформацію про те, що власником земельної ділянки, площею 0,1063 га, кадастровий номер 1821455100:05:015:0062, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована на АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

Рішенням державного реєстратора Виконавчого комітету Житомирської міської ради Русецького І. В. від 17 грудня 2019 року ПАТ «ЧБРР» відмовлено у державній реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, оскільки відповідно до отриманих відомостей з Державного земельного кадастру від 11 грудня 2019 року № 15899145 право власності на вказану земельну ділянку зареєстроване за іншою особою на підставі державного акта від 19 липня 2004 року ЖТ №164790.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, без додаткових (повторних) звернень до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведені висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

У справі, що переглядається, суди установили, що зверненню банку до суду із цим позовом передувала відмова державного реєстратора Виконавчого комітету Житомирської міської ради у здійсненні державної реєстрації права власності ПАТ «ЧБРР» на земельну ділянку, передану ОСОБА_1 в іпотеку, у зв`язку з тим, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру України власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_2

ПАТ «ЧБРР» звернувся до суду із позовом до Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради та Департаменту реєстрації Житомирської міської ради із вимогою про зобов`язання Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради здійснити державну реєстрацію права власності ПАТ «ЧБРР» на земельну ділянку, площею 0,1063 га, кадастровий номер 1821455100:05:015:0062, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і розташована на АДРЕСА_1 .

Так, ПАТ «ЧБРР» вже звертався із адміністративним позовом до Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради про зобов`язання вчинити дію.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, у справі № 320/4818/20 ПАТ «ЧБРР» відмовлено у відкритті адміністративного провадження.

Відмовляючи у відкритті адміністративного провадження, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що метою звернення ПАТ «ЧБРР» до суду із цим адміністративним позовом є захист права власності на земельну ділянку. ПАТ «ЧБРР» хоч і вказує на прийняття рішення від 17 грудня 2019 року № 50258256 про відмову в державній реєстрації права власності на земельну ділянку з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проте адміністративний позов спрямований не на забезпечення дотримання публічно-правового порядку проведення державної реєстрації, а на захист майнового права позивача.

Адміністративний позов містить вимогу про зобов`язання провести державну реєстрацію права власності ПАТ «ЧБРР» на земельну ділянку. Під час розгляду і вирішення такої вимоги перед судом обов`язково постане питання про законність набуття ПАТ «ЧБРР» права власності на земельну ділянку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 16 лютого 2007 року незалежно від того, чи оскаржений такий договорів іншими учасниками спірних правовідносин. Такий договір укладений між ПАТ «ЧБРР» та ОСОБА_1 , у той час як право власності на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 .

Між ПАТ «ЧБРР» та державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого органу Житомирської міської ради Житомирської області дійсно виникли адміністративні правовідносини, а рішення від 17 грудня 2019 року № 50258256 винесене внаслідок реалізації владних управлінських функцій. Разом з тим земельна ділянка є об`єктом цивільних прав, право власності на неї зареєстроване за фізичною особою - ОСОБА_2 . Здійснення реєстрації права власності на вказану земельну ділянку за ПАТ «ЧБРР» неможливе без припинення права власності на таку земельну ділянку в ОСОБА_2 . У цьому випадку захист права власності ПАТ «ЧБРР» на земельну ділянку є неможливим без припинення такого ж права ОСОБА_2 . Відповідно, спір повинен розглядатися за участі зазначеної особи як відповідача.

Незважаючи на те, що передумовою для звернення до суду стало рішення державного реєстратора саме про відмову в державній реєстрації права власності, результати вирішення цього спору вплинуть на майнові права осіб, які не є учасниками справи - ОСОБА_2 (особи, за якою зареєстроване право власності на земельну ділянку) та ОСОБА_1 (особи, з якою позивач уклав цивільно-правові договори, на підставі яких банк просить здійснити державну реєстрацію права власності).

Незважаючи на висновки судів адміністративної юрисдикції, ПАТ «ЧБРР» звернулося до суду із позовом у порядку цивільного судочинства лише до Центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради та Департаменту реєстрації Житомирської міської ради, які не оспорюють права ПАТ «ЧБРР» на земельну ділянку.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою позивача.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Оскільки позов ПАТ «ЧБРР» спрямовано на захист права власності на земельну ділянку, передану банку в іпотеку, Верховний Суд погоджується з висновками про те, що банк пред`явив позов не до тих осіб, оскільки цей спір стосується прав та інтересів, зокрема, ОСОБА_2 (особи, за якою зареєстроване право власності на земельну ділянку) та ОСОБА_1 (особи, з якою позивач уклав цивільно-правові договори, на підставі яких просить здійснити державну реєстрацію права власності).

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановіВерховного Суду України від 02 грудня 2008 року у справі № 21-1169во08.

Проте такі доводи заявника є безпідставними, оскільки прикладами неоднакового застосування судом норм матеріального права є лише постанови Верховного Суду України, які ухвалені після 01 листопада 2010 року, коли Верховний Суд України мав статус суду касаційної інстанції, тобто після набрання чинності у відповідній частині Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень доводи заявника про те, що суд за клопотанням ПАТ «ЧБРР» не залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, приватного нотаріуса, оскільки залучення нотаріуса до участі у розгляді справи не впливає на результат вирішення цього спору.

Отже, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду