ПОСТАНОВА
суддів Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк», третя особа - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», правонаступником якого є Акціонерного товариства «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк»), за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.
Позов мотивувала тим, що 12 червня 2008 року Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_2 уклали договір кредиту № 055-2008-2050, згідно з яким позичальнику надано у кредит 104 390,00 дол. США до 10 червня 2033 року під 13,45 % річних, а за користування простроченим кредитом - під 40,35 % річних.
У червні 2008 року позивач та ВАТ «Універсал Банк» уклали договір поруки № 055-2008-2050-Р на забезпечення виконання ОСОБА_2 кредитних зобов`язань перед банком.
Вважає, що її порука за кредитним договором припинена на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України, а тому просила визнати припиненим з 18 квітня 2016 року договір поруки від 12 червня 2008 року № 055-2008-2050-Р, укладений між нею та ВАТ «Універсал Банк».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 13 листопада 2019 року Оболонський районний суд м. Києва у позові відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що строк позовної давності щодо вимог позивача про визнання припиненою поруки за цим договором закінчився 12 червня 2011 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 11 серпня 2020 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково задовольнив.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2019 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково.
Визнав припиненою поруку ОСОБА_1 за договором поруки від 15 червня 2008 року № 055-2008-2050-Р, укладеним між сторонами за виконання ОСОБА_2 кредитного договору від 15 червня 2008 року № 055-2008-2050, за квітень та травень 2015 року.
У решті позову ОСОБА_1 відмовив.
Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що оскільки термін дії договору поруки не встановлено (частина четверта статті 559 ЦК України), умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами, у зв`язку із простроченням сплати яких 23 червня 2016 року банк звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості як із солідарних боржників, то порука є припиненою за щомісячними зобов`язаннями за квітень та травень 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, АТ «Універсал Банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою від 01 жовтня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження АТ «Універсал Банк» зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3078цс16 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні.
АТ «Універсал Банк» мотивувало касаційну скаргу тим, що 13 жовтня 2015 року банк направив на адресу позичальника вимогу про сплату щомісячного платежу та цю вимогу не слід розцінювати, як вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, а вимогу від 01 лютого 2016 року про дострокове погашення заборгованості позичальник отримав 06 лютого 2016 року. Облік шестимісячного строку на пред`явлення вимоги до поручителя розпочався з 06 квітня 2016 року (61-й день з дати отримання вимоги), а позов до Солом`янського районного суду м. Києва про солідарне стягнення заборгованості банк подав 23 червня 2016 року, тобто в межах 6-місячного строку на пред`явлення вимоги;
апеляційний суд необґрунтовано припинив поруку за квітень та травень 2015 року, зважаючи на те, що позичальник не здійснював платежі лише з жовтня 2015 року. Тобто, за квітень та травень 2015 року позичальником було здійснено всі необхідні платежі, а тому підстави для визнання поруки припиненою за квітень та травень 2015 року відсутні.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 12 червня 2008 року ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 уклали договір кредиту № 055-2008-2050, згідно з яким банк позичальнику надав у кредит 104 390,00 дол. США до 10 червня 2033 року під 13,45 % річних, а за користування простроченим кредитом - під 40,35 % річних (а. с. 7-17).
На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 12 червня 2008 року уклали договір поруки № 055-2008-2050-Р (а. с. 18-20).
У серпні 2009 року ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору поруки, відповідно до умов якої позивач ознайомлена з усіма змінами до кредитного договору.
13 жовтня 2015 року банк звернувся до позичальника ОСОБА_2 з вимогою протягом п`яти днів сплатити поточну заборгованість, яка станом на 12 жовтня 2015 року склала 1 351,55 дол. США (а. с. 21).
01 лютого 2016 року банк звернувся до позичальника з вимогою про дострокове погашення простроченої заборгованості та попередження про зміну строку основного зобов`язання на 61 день з моменту отримання цієї вимоги у випадку непогашення простроченої заборгованості (а. с. 37).
Позичальник отримав зазначену вимогу із попередженням про дострокове погашення заборгованості 05 лютого 2016 року (а. с. 38).
У червні 2016 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 .
Ухвалою від 25 квітня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва зупинив провадження у зазначеній справі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржено з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є:
пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.
З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.
У постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16 міститься правовий висновок, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.
Суди встановили, що пунктами 4.1., 4.2. договору поруки передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до моменту повного виконання сторонами всіх зобов`язань за цим договором (а. с.19).
Умовами кредитного договору передбачено повернення кредиту та процентів шляхом сплати щомісячного платежу до 10 числа кожного місяця (пункт 2.4 договору).
Сторонами не заперечується, що з 10 жовтня 2015 року платежі на погашення кредитної заборгованості ні позичальник, ні поручитель не здійснює.
У зв`язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору 23 червня 2016 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 , як солідарних боржників.
Суд апеляційної інстанції встановивши, що термін дії договору поруки не встановлено (частина четверта статті 559 ЦК України), умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами, у зв`язку із простроченням сплати яких 23 червня 2016 року банк звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості із солідарних боржників, дійшов правильного висновку про те, що порука є припиненою за щомісячними зобов`язаннями за квітень та травень 2015 року.
Підставою для відкриття касаційного провадження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3078цс16.
Відповідач не погоджується з висновками у частині того, що у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
Однак, доводи касаційної скарги про необхідність відступлення від зазначених висновків належним чином не обґрунтовані, та зводяться по суті до незгоди із застосування апеляційним судом зазначених правових висновків щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України.
Таким чином підстав для відступлення від указаних висновків щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України колегія суддів не знаходить, зазначені позиції неодноразово висловлювались Верховним Судом та є сталими.
Питання відступу від зазначеного правового висновку вже перебувало на розгляді Верховного Суду.
У постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) Велика Палата Верховного Суду знову погодилася з таким висновком та не вбачала підстав для відступлення від нього.
Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
Доводи касаційної скарги про те, що 13 жовтня 2015 року банк направив на адресу позичальника вимогу про сплату щомісячного платежу та цю вимогу не слід розцінювати, як вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, а вимогу від 01 лютого 2016 року про дострокове погашення заборгованості позичальник отримав 06 лютого 2016 року, облік шестимісячного строку на пред`явлення вимоги до поручителя розпочався з 06 квітня 2016 року (61-й день з дати отримання вимоги), а позов до Солом`янського районного суду м. Києва про солідарне стягнення заборгованості банк подав 23 червня 2016 року, тобто в межах 6-місячного строку на пред`явлення вимоги не знайшли свого підтвердження та були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства є беззмістовними.
Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить визначення вимоги від 13 жовтня 2015 року як вимоги про дострокове погашення кредиту, а обрахунок строку настання виконання зобов`язання, зазначений у касаційній скарзі відповідає порядку, визначеному у постанові суду апеляційної інстанції.
Крім того, зазначення судом апеляційної інстанції про припинення поруки за квітень та травень 2015 року, не вплинуло на результат вирішення справи та не суперечить вимогам закону, оскільки банк сам зазначив про те, що платежі за квітень та травень 2015 року ним від боржника отримані, боржник перестав платити з жовтня 2015 року, а з позовом до позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості банк звернувся у червні 2016 року, тобто поза межами 6-місячного строку.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
