ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 363/4124/15-ц

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_3 з позовом, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила зобов`язати ОСОБА_3 відновити стан належної їй земельної ділянки, площею

0,0987 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221882201:21:023:0113, який існував до порушення її прав щодо володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, шляхом приведення її у придатний для використання стан, включаючи знесення споруди - паркану, від поворотної точки межі паркану - літери «Б» на північний захід до точки «В» - довжиною 6 м, від поворотної точки межі паркану - літери «Б» на південний схід до точки «А» - довжиною 11,5 м з викорчовуванням фундаментних опорних стовпів паркану та повернути їй, як власнику, 4,9 кв. м спірної землі.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона є власником земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221882201:21:023:0113.

Восени 2006 року або навесні 2007 року її сусід ОСОБА_3 самочинно встановив паркан, зайнявши 4,9 кв. м її землі.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила пред`явлений нею позов задовольнити.

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_1 із зустрічним позовом, у якому просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 4,44 кв. м, яка знаходиться на

АДРЕСА_1 , та зобов`язати ОСОБА_1 звільнити вказану частину земельної ділянки.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 мотивована тим, що під час проведення землевпорядних робіт Товариством з обмеженою відповідальністю «Земюрконсалтинг» (далі - ТОВ «Земюрконсалтинг») встановлено, що частину його земельної ділянки захопила ОСОБА_1 .

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просив заявлені ним позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року (у складі судді Чіркова Г. Є.) відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 мотивоване тим, що обставини, вказані у позові про порушення її прав, є доведеними. Сторона відповідача не заперечувала обставин позову ОСОБА_1 щодо зведення металевого паркану, який частково знаходиться на земельній ділянці позивача, однак ОСОБА_1 пропустила встановлений законом строк позовної давності, оскільки про порушене право вона довідалася не пізніше вересня 2007 року, а з позовом до суду звернулася у вересні 2015 року, тобто після спливу трирічної позовної давності, про застосування наслідків спливу якої було заявлено стороною відповідача, що згідно з положеннями частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції вказав про те, що доводи ОСОБА_3 відносно того, що межові знаки (дві точки) знаходяться за парканом (який зведено самим відповідачем) про порушення його прав ОСОБА_1 свідчити не можуть.

ОСОБА_1 оскаржила в апеляційному порядку рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні пред`явленого нею позову.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки не оскаржувалось, тому в цій частині не переглядалось апеляційним судом.

Постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 15 травня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у частині вирішення позовних вимог

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до Київського апеляційного суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року скасовано в частині відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, в цій частині ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 відновити стан земельної ділянки

ОСОБА_1 , загальною площею 0,0987 га, яка знаходиться на

АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221882201:21:023:0113, який існував до порушення її прав щодо володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, шляхом приведення її у придатний для використання стан, включаючи знесення споруди - паркану, від поворотної точки межі паркану ОСОБА_3 - літери «Б» на північний захід до точки «В» - довжиною 6 м та від поворотної точки межі паркану - літери «Б» на південний схід до точки «А» - довжиною 11,5 м з викорчовуванням фундаментних опорних стовпів паркану та повернути їй, як власнику, 4,9 кв. м спірної земельної ділянки без паркану та його залишків.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року скасовано в зв`язку з порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від

18 вересня 2018 року в частині відмови в задоволенні позову

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки скасовано, у цій частині ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_3 відновити стан земельної ділянки

ОСОБА_1 загальною площею 0, 0987 га, яка знаходиться на

АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3221882201:21:023:0113, який існував до порушення її прав щодо володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, шляхом приведення її у придатний для використання стан, включаючи знесення споруди - паркану, від поворотної точки межі паркану ОСОБА_3 - літери «Б» на північний захід до точки «В» - довжиною 6 м та від поворотної точки межі паркану - літери «Б» на південний схід до точки «А» - довжиною 11,5 м з викорчовуванням фундаментних опорних стовпів паркану та повернути їй, як власнику, 4,9 кв. м спірної земельної ділянки без паркану та його залишків.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 192,40 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку актам про встановлення на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки від 03 серпня 2013 року і відновлення на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки та передачу на зберігання власнику земельної ділянки від 04 серпня 2013 року, схемі топографо-геодезичних робіт, виготовленої фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 у лютому 2017 року, як неналежним доказам у справі.

Апеляційний суд указав, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що права позивача порушені внаслідок зведення відповідачем металевого паркану, який частково знаходиться на земельній ділянці позивача. Водночас помилково відмовив у задоволенні позовних вимоги через пропуск строку позовної давності, оскільки залишив поза увагою, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року, ОСОБА_3 просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада

2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального закону, а саме необґрунтовано відхилив клопотання про долучення доказів до матеріалів справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначає, що технічна документація із землеустрою разом зі схемою накладання, яка має суттєве значення для встановлення об`єктивної істини у справі та має бути врахована під час ухвалення судового рішення була виготовлена Державним підприємством «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі - ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою») вже після ухвалення рішення Вишгородського районного суду Київської області, тому заявник не міг її подати до суду першої інстанції.

Крім того суд апеляційної інстанції не дослідив та не врахував похибки, яка допускається при встановленні меж земельних ділянок відповідно до пункту 3.10 наказу Держкомзему України від 18 травня 2010 року № 376 «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (із змінами та доповненнями)», який був чинним станом на дату складення державних актів на право власності на земельні ділянки та на час встановлення спірного паркану.

Апеляційний суд правомірно не прийняв подані ОСОБА_3 докази, які виготовлені ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з 14 травня 2019 року до 26 липня 2019 року, оскільки згідно частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Виняткові випадки у ОСОБА_3 не встановлені.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_3 01 грудня

2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками суміжних земельних ділянок АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_1 .

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконавчого комітета Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 16 жовтня 2000 року

№ 66, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0987 га, на АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Товариством з обмеженою відповідальністю «Тандем Експерт» (далі - ТОВ «Тандем Експерт») 10 жовтня 2013 року здійснено державну реєстрацію вказаної земельної ділянки, яку сформовано у державному земельному кадастрі.

Відповідно до довідки Державного комітету України із земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області від 14 лютого 2011 року № 20 земельній ділянці, площею 0,0987 га, на АДРЕСА_1 присвоєно кадастровий номер 3221882201:21:023:0113.

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю

ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 22 січня

2001 року № 2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0758 га, на АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних Державного земельного кадастру, зазначених у схемі топографо-геодезичних робіт, складеній фізичної особою-підприємцем ОСОБА_4 , земельна ділянка ОСОБА_3 , площею 0,0758 га, має кадастровий номер 3221882201:21:023:0115.

ОСОБА_1 17 вересня 2007 року звернулась до Глібівської сільської ради Вишгородського району Київської області із заявою про те, що її сусід ОСОБА_3 порушив межу між їхніми земельними ділянками на свою користь.

ОСОБА_1 07 жовтня 2009 року уклала з Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» договір з приводу винесення меж в натурі її земельної ділянки, за наслідками якого складено відповідний акт про перенесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу межових знаків.

У подальшому, протягом 2012 року, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Головного управління Держкомзему у Київській області та управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області у зв`язку із самовільним зайняттям ОСОБА_3 частини її земельної ділянки.

Приписом Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 05 липня 2013 року підтверджено, що під час перевірки з виїздом на місце розташування земельної ділянки на АДРЕСА_1 межові знаки в натурі (на місцевості) не виявлені.

ОСОБА_1 23 липня 2013 року уклала з ТОВ «Тандем Експерт» договір № 22-07 з приводу виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), переданої у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

На виконання вказаного договору та вимог Закону України «Про державний земельний кадастр» виготовлено технічну документацію.

Згідно з цією технічною документацією із землеустрою щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), переданої у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , визначені та встановлені в натурі (на місцевості) межові знаки. Спеціалістами було виявлено, що поворотна точка земельної ділянки № НОМЕР_1 знаходитися на території сусідньої ділянки на відстані 40 см від паркану по перпендикулярній лінії на південь, відповідно поворотна точка фізичної межі (літера «Б») розташована на території земельної ділянки ОСОБА_1 на південь 1,56 м на схід від поворотної точки № 6 згідно із державним актом. Також було виявлено, що відстань до існуючої східної межі ділянки від межі ділянки згідно державного акта становить 1,64 м у південній частині ділянки. Таким чином, загальна площа перекриття з сусідніми земельними ділянками становить 0,0005 га

(4,9 кв. м).

Складено акт встановлення (відновлення) та погодження межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) і передачу на зберігання межових знаків, межі погоджені з суміжними землевласниками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Межа з ділянкою ОСОБА_3 не погоджена. Межові знаки довготривалого зберігання, якими закріплено поворотні точки межі земельної ділянки, у кількості 8 штук встановлені.

Встановлення в натурі межі земельної ділянки, площею 0,0987 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , що перебуває у власності ОСОБА_1 здійснено за допомогою електронного тахеометра «Trimble М3».

Відповідно до листів від 26 лютого та 14 березня 2016 року Управління Держгеокдастру у Вишгородському районі Київської області Матлаш Я. К. після 3-4 серпня 2013 року до Державного земельного кадастру документи, оформлені для нього ТОВ «Земюрконсалтинг», для відновлення меж його земельної ділянки, не подавав. Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру земельні ділянки, які належать ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , не накладаються одна на одну, а мають спільну межу.

Згідно з листом Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) від 22 лютого 2016 року інженер-землевпорядник ОСОБА_8 , який відповідно до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників станом на 09 лютого 2016 року працює в ТОВ «Земюрконсалтинг», отримав кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника в Київському національному університеті будівництва і архітектури 11 грудня 2015 року № 010387. Станом на 03 серпня 2016 року у ТОВ «Земюрконсалтинг» апаратура супутникових радіонавігаційних систем не значилась.

У листі Держгеокадастру від 22 лютого 2016 року зазначено, що станом на 3-4 серпня 2013 року інженер-розпорядник ОСОБА_8 не був сертифікованим інженером-землевпорядником, внаслідок чого не мав прав та обов`язків сертифікованого інженера землевпорядника.

За змістом листа від 08 грудня 2018 року відповідно до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників ОСОБА_4 отримав кваліфікаційний сертифікат інженера-геодезиства від 13 вересня 2013 року № 010929. У реєстрі апаратури супутникових радіонавігаційних систем геодезичного коду 9015 за товарною номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності, що застосовуються під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідницьких робіт і вишукувань та кадастрових зйомок, крім апаратури зазначеного типу Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України за ОСОБА_4 апаратура радіонавігаційних систем не значиться.

Згідно із актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства

№ 168/109, складеного 31 липня 2013 року Державною інспекцією сільського господарства в Київській області, у результаті перевірки встановлено, що станом на 31 липня 2013 року ОСОБА_1 виконала вимоги припису від 05 липня 2013 року № П53/103, винесла межі власної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Технічна документація розроблена ТОВ «Тандем Експерт». Відповідно до матеріалів вказаної технічної документації суміжний землекористувач ОСОБА_3 самовільно зайняв частину земельної ділянки ОСОБА_1 , яка має державний акт на право приватної власності на землю серії І-КВ№052510, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на праві приватної власності на землю від 30 травня 2001 року за № 126. Площа самовільно зайнятої земельної ділянки 4,9 кв. м.

Аналогічний висновок про встановлення самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 суміжним землекористувачем ОСОБА_3 площею самовільного зайняття 4,9 кв. м зазначено у листі Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 25 жовтня

2013 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд вірно встановив які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення, яке ґрунтується на засадах верховенства права.

Постанова апеляційного суду прийнята з урахуванням вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції від 29 січня 2019 року, прийнятій у цій справі.

Касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції виключно норм процесуального права щодо прийняття нових письмових доказів у справі.

13 серпня 2019 року на адресу апеляційного суду представником

ОСОБА_3 подано клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, які не були подані до суду першої інстанції, а саме Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у власності ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, виготовленої у липні 2019 року ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою».

Відхиляючи наведене клопотання, суд апеляційної вказав, що заявником не наведено поважних причин, що об`єктивно перешкоджали йому подати вказані докази суду першої інстанції під час розгляду справи, останнім також не доведено наявності виняткового випадку їх не подання до суду першої інстанції. Апеляційний суд зіслався на положення частини третьої статті 367 ЦПК України.

Наведений висновок у повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частини третьої статті 12 та частин першої, шостої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин другої, четвертої та п`ятої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Пунктом 6 частини другої статті 356 ЦПК України перебачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені у статті 367 ЦПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя).

Аналіз зазначених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від особи, яка подає такий доказ, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі

№ 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип процесуальної рівності сторін передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Бехеєр проти Нідерландів»).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з позовом звернулась у вересні 2015 року. ОСОБА_3 зустрічний позов пред`явив у січні

2016 року. Вишгородський районний суд Київської області рішення у справі ухвалив 18 вересня 2018 року.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що перебуває у власності ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яку ОСОБА_3 просив долучити до матеріалів справи на стадії апеляційного перегляду, ДП «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було виготовлено у липні 2019 року. Тобто, майже через рік після ухвалення місцевим судом рішення по суті справи.

Клопотання про приєднання доказів обґрунтовано тим, що вказаний доказ доводить факт порушення меж земельної ділянки саме зі сторони

ОСОБА_1 та доводить порушення останньою особистих прав

ОСОБА_3 .

Встановивши, що заявником не наведено поважних причин, що об`єктивно перешкоджали йому подати вказані докази суду першої інстанції під час розгляду справи, та не доведено наявності виняткового випадку їх не подання до суду першої інстанції, апеляційний суд правильно зіслався на положення частини третьої статті 367 ЦПК України, та дійшов вірного висновку про відхилення клопотання.

Апеляційний суд діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що ОСОБА_3 не оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні пред`явленого ним зустрічного позову в апеляційному порядку.

Предметом апеляційного перегляду було рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 вересня 2018 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 лише в частині вирішення заявленого нею позову.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року- без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зважаючи на те, що суд касаційної скарги дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року - без змін, то зупинене ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2022 року виконання наведеної постанови підлягає поновленню.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,