ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 686/15301/15-ц

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2008 року між акціонерним банком «Синтез» (далі - АБ «Синтез») та ОСОБА_2 укладено договір кредитної лінії № 200508/1, згідно з пунктами 1.1, 1.4 якого АБ «Синтез» надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії у доларах США на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язався одержати і повернути фактично отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 18 % річних та виконати інші обов`язки перед банком, передбачені договором.

Виконання банком зобов`язань за вказаним кредитним договором та отримання ОСОБА_2 суми в розмірі 130 000,00 дол. США підтверджується випискою з особового рахунку № НОМЕР_1 за період з 01 травня 2008 року до 29 квітня 2009 року та випискою з особового рахунку № НОМЕР_2 за період з 20 травня 2008 року до 02 липня 2015 року, а також розрахунком заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 200508/1 станом на 02 липня 2015 року.

ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 20 травня 2008 року між АБ «Синтез» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19 серпня 2004 року.

Позивач посилався на те, що ОСОБА_2 здійснював погашення заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, що підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_3 за період з 20 травня 2008 року до 30 квітня 2009 року, а на виконання вимог договору іпотеки ОСОБА_1 застрахувала предмет іпотеки, що на підставі положень ЦК України свідчить про прийняття ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладених з банком договорів до виконання.

30 квітня 2009 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк») та АБ «Синтез» укладено договір відступлення прав за кредитним договором, відповідно до пункту 1.1 якого кредитор передав, а новий кредитор прийняв право вимоги виконання фізичною особою - ОСОБА_2 зобов`язань, об`єктом яких є грошові кошти за договором кредитної лінії від 20 травня 2008 року № 200508/1.

Позивач зазначив, що позичальник ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором належно не виконує, отже, сума заборгованості, включаючи пеню за прострочення сплати кредиту та процентів, станом на 02 липня 2015 року складає 292 194,00 дол. США та 5 039 092,57 грн, з яких: 130 000,00 дол. США - заборгованість за кредитом; 130,00 дол. США - заборгованість за процентами за період з 01 липня 2015 року до 02 липня 2015 року включно; 162 064,00 дол. США - прострочена заборгованість за процентами; 2 688 810,28 грн - заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності; 2 350 282,29 грн - заборгованість за пенею за несвоєчасну сплату процентів.

Крім того, в порушення пункту 3.1.2 договору іпотеки відповідач не дотрималась вимог договору та починаючи з травня 2009 року не здійснювала страхування предмета іпотеки.

З огляду на зазначене позивач вважав, що має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна.

Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд:

- звернути стягнення на предмет іпотеки: чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 на праві приватної власності шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, рівною 1 276 400,00 грн, визначеною суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Кредитне брокерське агентство» у звіті від 26 січня 2018 року про незалежну оцінку об`єкта нерухомого майна, у рахунок погашення перед ПАТ АБ «Укргазбанк» за договором кредитної лінії від 20 травня 2008 року № 200508/1 заборгованості на суму 292 194,00 дол. США та 5 039 092,57 грн;

- стягнути з ОСОБА_1 штраф за невиконання умов договору іпотеки щодо страхування предмета іпотеки у сумі 124 055,80 грн, а також судові витрати.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено виконавчий комітет Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач не довів виконання банком умов кредитного договору від 20 травня 2008 року № 200508/1 щодо надання кредиту та виникнення у позичальника зобов`язань щодо його повернення. Суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження отримання позичальником ОСОБА_2 кредиту у сумі 130 000,00 дол. США. Крім того, суд першої інстанції вказав, що доводи позивача про часткове погашення боргу ОСОБА_2 також не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2019 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження надання 20 травня 2008 року банком ОСОБА_2 кредиту в сумі 130 000,00 дол. США та отримання ним зазначеної суми, отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду, що позивачем не доведено факт часткового погашення саме ОСОБА_2 кредитної заборгованості, а надані представником позивача письмові докази уже були предметом дослідження суду апеляційної інстанції під час розгляду справи № 686/1048/13, в якій 18 березня 2013 року було відмовлено банку у стягненні кредиту з ОСОБА_2 .

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 штрафу за невиконання умов договору іпотеки, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що умови договору іпотеки про страхування предмета іпотеки ОСОБА_1 були виконані, а договором іпотеки не передбачено страхування предмета іпотеки на інші періоди чи до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 липня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, щосуд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про преюдиційний характер судових рішень у справі № 686/1048/13, оскільки взяв до уваги не обставини, встановлені судами за результатами розгляду вказаної справи, а правову оцінку обставин справи. Крім того, визнавши судове рішення у справі № 686/1048/13 преюдиційним, апеляційний суд не вказав, чому не визнає преюдиційними судові рішення у справах № 686/23482/16-ц, № 686/1048/13 щодо відмови у припиненні кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд не врахував, що він не позбавлений можливості перевірити наявність кредитних правовідносин у справі, зокрема, дій, які вчинені як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , а саме: укладення кредитного договору, погашення заборгованості за кредитним договором, укладення договорів з третіми особами для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором (договору поруки, іпотеки), неоспорювання кредитного договору у судовому порядку, наявність рішень про відмову у припиненні кредитного договору та договору поруки.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

В позові ПАТ АБ «Укргазбанк» відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 , отримавши грошові кошти, не виконав грошового зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість за основним боргом в розмірі 292 194,00 дол. США та по пені за несвоєчасну сплату процентів 5 039 092,57 грн. В той же час, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року до Верховного Суду, ПАТ АБ «Укргазбанк» в особі Хмельницької обласної дирекції посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

08 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 08 лютого 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В., Стрільчук В. А.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не дослідив переривання строку позовної давності, чи порушено права та інтереси ОСОБА_2 пред`явленням позову про звернення стягнення до ОСОБА_1 та чи мала б враховуватись судом його заява про застосування позовної давності за зобов`язаннями, які виникли за договором іпотеки.

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 20 травня 2008 року між АБ «Синтез» та ОСОБА_2 укладено договір кредитної лінії № 200508/1 з лімітом 130 000,00 дол. США на строк до 19 травня 2009 року включно під 18 % річних (т. 1 а. с. 9-16).

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору банк надає ОСОБА_2 кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а ОСОБА_2 зобов`язується одержати та повернути фактично отриманий кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші, передбачені договором обов`язки перед АБ «Синтез».

20 травня 2008 року між АБ «Синтез» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким іпотекодавець передав, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19 серпня 2004 року (т. 1 а. с. 22-27).

20 травня 2008 року ОСОБА_1 уклала договір добровільного страхування майна № 05-376-08/Р, а саме, майнових інтересів, пов`язаних з володінням, розпорядженням або користування майном - чотирикімнатною квартирою АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 32-37).

30 квітня 2009 року між АБ «Синтез» та ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк») укладено договір відступлення прав за кредитним договором, відповідно до пункту 1.1 якого кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги виконання фізичною особою ОСОБА_2 зобов`язань, об`єктом яких є грошові кошти за договором кредитної лінії від 20 травня 2008 року № 200508/1, який укладений між кредитором і позичальником (т. 1 а. с. 19-21).

30 квітня 2009 року між АБ «Синтез» та ВАТ АБ «Укргазбанк» (правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк») було укладено договір відступлення права за договором іпотеки, відповідно до умов якого АБ «Синтез» передав, а ВАТ АБ «Укргазбанк» прийняв право вимоги виконання фізичною особою ОСОБА_1 усіх її зобов`язань за договором іпотеки від 20 травня 2008 року зі змінами та доповненнями (т. 1 а. с. 28-31).

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 січня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 травня 2008 року № 200508/1 в сумі 217 119,00 дол. США та 742 448,11 грн, а також штрафів щодо страхування предмета іпотеки в розмірі 20 748,00 грн з ОСОБА_2 та 124 055,80 грн з ОСОБА_1 . Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки від 20 травня 2008 року № 200508/2 припиненим (т. 1 а. с. 242, 243).

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року у справі № 686/1048/13 рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницького областівід 18 січня 2013 року скасовано.

У задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, а в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 рішення районного суду не оскаржувалося (т. 1 а. с. 239-241).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2013 року у справі № 686/1048/13 рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року залишено без змін (т. 3 а. с. 17).

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 14 червня 2018 року у справі № 686/23482/16-ц рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 лютого 2018 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору кредиту та договору іпотеки припиненими відмовлено. Встановлено, що рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 18 березня 2013 року відмовлено в задоволенні позову ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як поручителя за договором поруки, про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 травня 2008 року з підстав недоведеності позовних вимог позивача щодо отримання ОСОБА_2 130 000,00 дол. США за договором кредитної лінії від 20 травня 2008 року № 200508/1 (т. 2 а. с. 134-137).

Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 02 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_2 за основним боргом становить 292 194,00 дол. США та по пені за несвоєчасну сплату процентів 5 039 092,57 грн (т. 1 а. с. 40-43).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Статтею 3 цього Закону визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до частини третьої статті 33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини другої статті 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення передбачено статтею 33 Закону України «Про іпотеку».

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , отримавши грошові кошти, не виконав грошового зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість за основним боргом в розмірі 292 194,00 дол. США та по пені за несвоєчасну сплату процентів - 5 039 092,57 грн. ОСОБА_1 20 травня 2008 року на забезпечення виконання кредитного договору уклала з АБ «Синтез» договір іпотеки, згідно з яким передала в іпотеку нерухоме майно - чотирикімнатну квартиру в м. Хмельницькому, а тому відповідно до пункту 1.1 даного договору несе відповідальність за невиконання боржником своїх зобов`язань.

В матеріалах справи відсутні відомості про визнання за рішенням суду договору кредитної лінії від 20 травня 2008 року між АБ «Синтез» та ОСОБА_2 № 200508/01 припиненим чи розірваним.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цc18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19).

З матеріалів справи вбачається, що до суду першої інстанції було подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 2 а. с. 166-168).

Вказану заяву було подано представником відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Оскільки ОСОБА_3 на підставі довіреності від 10 червня 2015 року є представником ОСОБА_1 , тому доводи скаржника про те, що вказана заява про застосування позовної давності не мала б враховуватись судом є безпідставними (т. 1 а. с. 67).

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Згідно із статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Слід розмежовувати вимогу про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається» впливу позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо).

У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За умовами договору позичальник мав повернути кредит та сплатити проценти за його користування до 19 травня 2009 року (т. 1 а. с. 9).

З вказаного вбачається, що сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі термін виконання кредитного договору, але позичальник кредит у встановлений строк не сплатив.

Отже строк позовної давності почав свій перебіг з 19 травня 2009 року, тобто з часу коли позичальник у встановлений в договорі строк не повернув кредит, а кредитор дізнався про порушення свого права.

Переривання перебігу позовної давності за основним зобов`язанням не перериває перебігу позовної давності за іншим обов`язком, зокрема забезпечувальним (постанова Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, провадження № 61-547св21).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у вересні 2009 року (т. 1 а. с. 239-243).

Проте, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що пред`явлення вказаного позову не перериває строку позовної давності, оскільки вказаний позов стосується стягнення заборгованості за кредитним договором (основного зобов`язання), крім того, з вересня 2009 року по серпень 2015 року (час пред`явлення цього позову) сплило понад 5 років, а відповідно до пункту 8.6 договору кредитної лінії № 200508/01 від 20 травня 2008 року строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафу сторонами встановлено тривалістю 5 років.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Наведена у касаційній скарзі вимога про скасування рішення суду першої інстанції не підлягає задоволенню, оскільки вказане рішення місцевого суду скасоване апеляційним судом.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постановусуду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду