ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 658/2583/13-ц

Описова частина

У червні 2013 року акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 15 січня 2008 року між банком та відповідачем укладений кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит в розмірі 50 000 доларів США зі сплатою 12,00 % річних та терміном повернення до 15 січня 2028 року.

Кредитний договір забезпечений договором іпотеки, укладеним між сторонами 15 січня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов`язань, станом на 27 лютого 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 66 647,76 доларів США, що еквівалентно 532 515.62 грн.

Посилаючись на наведене, банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 , шляхом його продажу з укладенням договору купівлі-продажу від імені відповідача, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та проживають у ньому, зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Заочним рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 05 серпня 2013 року позов АТ «КБ «ПриватБанк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 січня 2008 року в розмірі 66 647,76 доларів США, що відповідно до курсу Національного банку України становить 532 515,62 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 85.9 кв. м, житловою площею 49.60 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки АТ «КБ «Приватбанк», з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ «КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Виселено ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідач на порушення умов кредитного договору кредит не погасив, у зв`язку з чим дійшов висновку про правомірність вимог банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості.

Ухвалою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 13 вересня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Резуненка Д. С. про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року заочне рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 05 серпня 2013 року скасовано і постановлено нове, яким у задоволенні позову АТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Виходячи з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання банку права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін договору без звернення до суду, апеляційний суд скасував рішення місцевого суду та відмовив банку у задоволенні позову.

30 грудня 2021 року АТ «КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 522/205/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

Крім того, вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц та постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року в справі № 910/17423/17, від 27 травня 2020 року в справі № 490/12341/13-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні справи.

На час ухвалення рішення судом першої інстанції була відсутня застосована апеляційним судом правова позиція Верховного Суду. Окрім того, заочне рішення суду першої інстанції вже виконане в 2014 році, житловий будинок, на який звернуто стягнення, продано, виручені від продажу кошти направлені на часткове погашення заборгованості.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надходили.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 рокувідкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Каховського міськрайонного суду Херсонської області цивільну справу № 658/2583/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Обставини справи

Суди встановили, що 15 січня 2008 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит в розмірі 50 000.00 доларів США зі сплатою 12,00 % річних та терміном повернення до 15 січня 2028 року.

Кредитний договір забезпечений договором іпотеки, укладеним між сторонами 15 січня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належний йому на праві власності житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 , загальною площею 85,9 кв. м, житловою площею 49,6 кв. м.

Згідно з пунктом 18.8.2 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором у випадку порушення іпотекодавцем зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору.

Через неналежне виконання позичальником кредитних зобов`язань, станом на 27 лютого 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 66 647,76 доларів США, що еквівалентно 532 515.62 грн, у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на житловий будинок, який є предметом іпотеки.

Мотивувальна частина

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставою касаційного оскарження постанови Херсонського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 450/2286/16-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 522/205/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц та постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року в справі № 910/17423/17, від 27 травня 2020 року в справі № 490/12341/13-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки(статті 12 і 33 Закону України «Про іпотеку»).

Вказаний Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону країни «Про іпотеку»): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

У справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що у пункті 29 договору іпотеки від 15 січня 2008 року сторони передбачили позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом: переходу предмета іпотеки у власність Іпотекодержателя; або продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону, є неналежним способом захисту.

Частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку», яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України «Про іпотеку», способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України «Про іпотеку»), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19.

З урахуванням того, що сторони договору іпотеки передбачили спосіб задоволення вимог іпотекодержателя шляхом надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі, то позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу АТ «КБ «Приватбанк» з укладенням договору купівлі-продажу від імені відповідача, є неналежним способом захисту, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

З огляду на відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений кредитором, відсутні й підстави для задоволення й вимог про виселення.

Судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допущено порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення.

Що стосується доводів заявника щодо неврахування судами наведених у постановах Верховного Суду висновків, зазначених у касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, у даному випадку, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, провадження № 14-112цс19). Вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду апеляційний суд урахував при вирішення даного спору.

Окрім того, для оскарження судових рішень з підстав, викладених у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, необхідно навести обґрунтоване вмотивування необхідності відступлення від такого висновку.

У касаційній скарзі заявник лише вказав на постанови Верховного Суду, від яких він вважає необхідно відступити, без жодного правового обґрунтування необхідності такого відступу, тому такі доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Посилання в касаційній скарзі на те, що заочне рішення суду першої інстанції вже виконане й житловий будинок, на який звернуто стягнення, продано, на законність судового рішення не впливає.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків апеляційного суду, зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, які не були встановлені судом. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду