ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 0809/3668/2012

У грудні 2020 року акціонерне товариство «МетаБанк» (далі - АТ «МетаБанк») звернулося до суду із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А.

Скарга мотивована тим, що на виконанні приватного виконавця Шавлукової З. А. перебувають виконавчі провадження № 63100041, № 63100209 відкриті на підставі виконавчих листів № 0827/3668/2012, виданих 14 травня 2018 року Заводським районним судом міста Запоріжжя, про звернення стягнення на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 73,08 кв.м., що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 - 133/200 частки, ОСОБА_1 - 67/200 частки, на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 .

01 жовтня 2020 року приватним виконавцем від Юридичного відділу Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради отримано відповідь на запит відповідно до якої встановлено, що за адресою розташування предмета іпотеки зареєстровані наступні особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - яка не є членом родини боржників, з

13 листопада 2017 року по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - яка не є членом родини боржників, з 27 березня

2015 року по теперішній час; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - яка не є членом родини боржників, з 27 березня 2015 року по теперішній час; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з

24 липня 1975 року по теперішній час.

23 листопада 2020 року від приватного виконавця Шавлукової З. А. представником стягувача було отримано лист вих. № 7353, яким відмовлено заявнику у вчинені дій щодо передачі предмету іпотеки на ДП «Сетам» з посиланням на порушення законних прав неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вимог пункту 28 Розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та відсутністю дозволу районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, як органу опіки та піклування на реалізацію предмета іпотеки.

З такими діями виконавця заявник не погоджується та посилається на статтю 41 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

АТ «МетаБанк» просило зобов`язати приватного виконавця Виконавчого округу Запорізької області Шавлукову З. А., в межах виконавчих проваджень

№ 63100041, № 63100209 здійснити дії по передачі іпотечного майна

AT «МетаБанк», а саме: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 73,08 кв.м., на реалізацію шляхом проведення електронних торгів у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (через ДП «Сетам» або іншу систему електронних торгів діючу на час передачі майна), без отримання згоди від органу опіки та піклування.

Ухвалою Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2021 року скаргу задоволено.

Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукову З. А., в межах виконавчих проваджень № 63100041, № 63100209, здійснити дії по передачі іпотечного майна АТ «МетаБанк», а саме: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 73,08 кв.м., на реалізацію шляхом проведення електронних торгів в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (через ДП «Сетам» або іншу систему електронних торгів, діючу на час передачі майна), без одержання згоди від органу опіки та піклування.

Задовольняючи вимоги скарги суд першої інстанції зазначив, що боржники в порушенням норм статті 586 ЦК України, статей 1, 9 Закону України «Про іпотеку», пунктів 3.1, 3.1.7 Іпотечного договору самовільно, без будь-якої згоди заявника, 27 березня 2015 року зареєстрували у предметі іпотеки неповнолітню особу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а

13 листопада 2017 року зареєстрували у предметі іпотеки неповнолітню особу - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які не є членами родини боржників. На момент укладання іпотечного договору (25 лютого

2005 року) неповнолітні особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не були зареєстровані та не мали права власності на предмет іпотеки, сам іпотечний договір до цього часу є дійсним. В даному випадку наявні юридичні обставини, які мають значення для правильного рішення питання по справі та безпосередньо зобов`язують приватного виконавця, примусово реалізувати предмет іпотеки без отримання відповідного дозволу органу опіки та піклування, зокрема: наявне чинне рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 14 травня 2018 року по справі № 0809/3668/2012, яке знаходиться на примусовому виконанні у приватного виконавця; наявний діючий іпотечний договір; невиконання боржниками рішення суду в добровільному порядку та як наслідок діючі виконавчі провадження

ВП № 63100041, ВП №63100209 у відношенні останніх; неправомірна реєстрація після укладання іпотечного договору боржником у предметі іпотеки неповнолітніх дітей, які не є членами родини боржника. Виконавчі листи на підставі яких відкриті зазначені виконавчі провадження, видані на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації, та ціну реалізації предмета іпотеки, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_6 задоволено.

Ухвалу Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги.

Стягнуто з АТ «МетаБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 454,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно вимог Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положень Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна. Приватний виконавець не наділений повноваженнями оцінювати обґрунтованість відмови органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, а оскільки у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної служби, висновки суду першої інстанції в цій частині є безпідставними.

Апеляційним судом застосовано правові висновки, зроблені Верховним Судом у постановах від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження №61-16089св19), від 10 жовтня 2019 року у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19) від 07 жовтня 2020 року у справі № 2-2661/10 (провадження № 61-10900св19).

30 квітня 2021 року АТ «МетаБанк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року та залишити в силі ухвалу Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2021 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що у цій справі малолітні діти зареєстровані за місцем розташування нерухомого майна, що є предметом іпотеки та на яке звернуто стягнення відповідно до рішення суду не є членами родини боржників, на відмінну від обставин справ, на які посилається апеляційний суд. А відтак згода органу опіки та піклування на продаж житла, у якому зареєстровані діти, яке не належить її батькам, не потрібна, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12.

Заявник вказує, що апеляційним судом не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 20 березня 2019 року у справі № 1612/2343/12, від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц (провадження

№ 61-3066св19), від 27 листопада 2019 року у справі № 666/288/16-ц.

17 червня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з заводського районного суду міста Запоріжжя.

18 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 0809/3668/2012 за скаргою АТ «МетаБанк» на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А., боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за касаційною скаргою АТ «МетаБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2021 рокудо закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи

№ 755/12052/19 (провадження 14-113цс21) за скаргою ОСОБА_7 на дії Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, стягувач

ОСОБА_8 , за касаційною скаргою ОСОБА_7 на постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі 0809/3668/2012 за скаргою АТ «МетаБанк» на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З. А., боржники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за касаційною скаргою АТ «МетаБанк» на постанову Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2021 року.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні приватного виконавця Шавлукової З. А. перебувають виконавчі провадження № 63100041, № 63100209 відкриті на підставі виконавчих листів № 0827/3668/2012, виданих 14 травня 2018 року Заводським районним судом міста Запоріжжя, про звернення стягнення на предмет іпотеки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 73,08 кв.м., що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 - 133/200 частки, ОСОБА_1 - 67/200 частки, на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 .

01 жовтня 2020 року приватним виконавцем від Юридичного відділу Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради отримано відповідь на запит відповідно до якої встановлено, що за адресою розташування предмета іпотеки зареєстровані наступні особи: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - яка не є членом родини боржників, з

13 листопада 2017 року по теперішній час; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - яка не є членом родини боржників, з 27 березня

2015 року по теперішній час; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - яка не є членом родини боржників, з 27 березня 2015 року по теперішній час; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з

24 липня 1975 року по теперішній час.

23 листопада 2020 року від приватного виконавця Шавлукової З. А. представником стягувача було отримано лист вих. № 7353, яким відмовлено заявнику у вчинені дій щодо передачі предмету іпотеки на ДП «Сетам» з посиланням на порушення законних прав неповнолітніх осіб - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вимог пункту 28 Розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та відсутністю дозволу районної адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, як органу опіки та піклування на реалізацію предмета іпотеки.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість реалізації предмета іпотеки за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі

№ 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців. Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду, державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судами установлено, що місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,було зареєстровано з 13 листопада 2017 року та з 27 березня

2015 року відповідно, тобто після укладення договору іпотеки.

Відповідно до пунктів 1.5., 1.6. договору іпотеки від 25 лютого 2005 року

№ 07-02/1152-МП/К іпотекодавці гарантують, що вони є власниками майна, яке передається в іпотеку і в праві ним володіти, користуватися і розпоряджатися, що майно, яке передається в іпотеку, в забороні і під іпотекою, у тому числі в податковій заставі, не перебуває, право власності на нього ніким не заперечується і не оспорюється, будь-яких інших обмежень стосовно цього майна не має. Предмет іпотеки знаходиться у володінні і користуванні іпотекодавців. Іпотекодавці не вправі в період дії цього договору будь-яким чином розпоряджатися предметом іпотеки (відчужувати, здавати в оренду і т. ін.), а також не вправі здійснювати наступні передачі в іпотеку цього майна, за винятком випадків повторної передачі його за іншими договорами в іпотеку іпотекодержателю.

Пунктом 3.1.7. договору іпотеки від 25 лютого 2005 року № 07-02/1152-МП/К сторони узгодили, зокрема те, що якщо предмет іпотеки є житлове приміщення, іпотекодавець також зобов?язаний не здійснювати реєстрацію (не прописувати) і не надавати згоду на проживання у житловому приміщенні, яке є предметом іпотеки, будь-яких осіб без отримання попереднього письмового погодження іпотекодержателя.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, боржники, зареєструвавши у спірному будинку неповнолітніх дітей, діяли всупереч умов укладеного ними договору іпотеки, а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували факт звернення боржників до банку з відповідною заявою. Реєстрація у будинку малолітніх дітей відбулася пізніше моменту укладення самого договору іпотеки. Тому боржники, діючи недобросовісно та порушуючи умови договору іпотеки, після його укладення, без згоди банку, зареєстрували в іпотечному будинку неповнолітніх дітей.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що приватним виконавцем було безпідставно відмовлено стягувачу у передачі предмета іпотеки для реалізації, з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до вимог статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення скарги.

Скасовуючи правильне по суті судове рішення першої інстанції та відмовляючи у задоволені скарги, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, судове рішення апеляційного суду відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.

Керуючись статтями 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,