ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 726/490/21

1. Описова частина

У квітні 2021 року Чернівецька міська рада звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно (нежитлова будівля складу літ. «А» загальною площею 1154,80 кв. м, альтанка літ. «Б», навіс літ. «В», навіс літ. «Г», ворота № 1-2, огорожа № 3-4, фонтан, яке знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , площею 0,2900 га (кадастровий номер 7310136900:41:003:0077).

Дата державної реєстрації земельної ділянки 06 квітня 2016 року.

Рішенням Чернівецької міської ради VII скликання від 16 квітня 2018 року №1214 (пункт 46) ОСОБА_1 надано в оренду строком на 5 років вищевказану земельну ділянку для обслуговування нежитлової будівлі-складу. Договір оренди землі укладений не був.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 серпня 2020 року №221255952 21 серпня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку

Позивач вказував, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , площею 0,2900 га (кадастровий номер 7310136900:41:003:0077) використовувалася відповідачем у період з 21 грудня 2017 року до 20 серпня 2020 року (включно) без правовстановлюючих документів на землю.

Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин було підготовлено та направлено відповідачу листа з пропозицією оплатити безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за землю у розмірі 410 766,86 грн.

Зазначену суму орендної плати було розраховано на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Враховуючи наведене позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти орендної плати за землю у розмірі 410 766,86 грн.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 серпня 2021 року у складі судді Асташева С. А. у задоволенні позову Чернівецької міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , зокрема укладення відповідного договору оренди з позивачем та державної реєстрації такого права.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу Чернівецької міської ради задоволено.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 03 серпня 2021 року скасовано.

Позов Чернівецької міської ради задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за земельну ділянку в сумі 410 766,86 грн.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати за своїм змістом є кондикційними, тому ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави, за рахунок власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі положень статті 1212 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 922/587/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник вважає недоведеними доводи позивача про безпідставне, у розумінні статті 1212 ЦК України, набуття відповідачем грошових коштів позивача, оскільки позивач помилково ототожнює поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки) як підставу застосування положень статей 1212-1214 ЦК України з неукладенням договору оренди щодо земельної ділянки.

Вказує, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Разом із тим, враховуючи заявлені позовні вимоги, спір у вказаній справі є приватно-правовим, а тому зобов`язання, на підставі якого позивач вимагає стягнення коштів, може носити виключно цивільний (договірний) характер. Отже, вважає, що вимога позивача повинна грунтуватися на цивільному двосторонньому договірному зобов`язанні, а не на адміністративному обов`язку внесення плати за землю.

Крім того, вказує, що також задоволення вимог позивача на підставі Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, є безпідставними.

Посилається на те, що були надані докази того, що спірна земельна ділянка не використовувалась і не могла бути використана за призначенням відповідачем, оскільки згідно Технічного висновку про відповідність державним стандартам, будівельним нормам та правилам, нормативним актам з пожежної безпеки і санітарному законодавству будівлі-складу літ. «А» по АДРЕСА_1 знаходяться в незадовільному стані. Таким чином, оскільки об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, є непридатним для використання, то і сама земельна ділянка також не могла бути використана за призначенням.

Також заявник не згодний із стягненням із нього судового збору судом апеляційної інстанції, оскільки він є інвалідом І групи. Суд апеляційної інстанції звернув увагу лише на наявне в матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_1 від 16 грудня 2003 року, яким інвалідність була встановлена на три роки до 31 жовтня 2006 року. Проте, у вказаній довідці про інвалідність від 08 грудня 2006 року вказано, що «група інвалідності перша», «інвалідність встановлена безтерміново».

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 грудня 2017 року ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно (нежитлова будівля складу літ. «А» загальною площею 1154,80 кв. м, альтанка літ. «Б», навіс літ. «В», навіс літ. «Г», ворота № 1-2, огорожа № 3-4, фонтан, яке знаходиться по АДРЕСА_1 .

Рішенням 33 сесії 5 скликання № 715 від 23 жовтня 2008 року, яке було змінено рішенням 10 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради № 221 від 28 липня 2011 року та рішенням 22 сесії 6 скликання Чернівецької міської ради № 467 від 29 березня 2012 року, затверджено Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівці.

Рішенням Чернівецької міської ради VII скликання від 16 квітня 2018 року № 1214 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,2900 га строком на 5 років, для обслуговування нежитлової будівлі-складу, однак договір оренди землі укладений не був.

Відповідно до витягів з технічної документації № 552 від 16 травня 2018 року та № 701 від 20 березня 2019 року про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка знаходиться за вищевказаною адресою, вартість складає 5 302 853 грн.

Відповідно до розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, які підлягають стягненню з власника об`єктів нерухомого майна, на підставі статей 1212, 1214 ЦК України, за користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, за період з 21 грудня 2017 року по 20 серпня 2020 року становить 410 766,86 грн.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 серпня 2020 року № 221255952 21 серпня 2020 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вищевказану земельну ділянку.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, Чернівецька міська рада вказувала, що з 21 грудня 2017 року по 20 серпня 2020 року ОСОБА_1 використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату не сплачував, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення належного йому нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Чернівецької міської ради VII скликання від 16 квітня 2018 року № 1214 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,2900 га строком на 5 років, для обслуговування нежитлової будівлі-складу.

Разом із тим, договір оренди укладено не було, відповідач продовжував користуватися земельною ділянкою без оформлення права користування.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення із власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20).

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилкового застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України не можуть бути прийняті судом, оскільки вказані твердження відповідача спростовуються вищевикладеним.

Твердженням заявника про те, що позивачем було невірно обраховано суму, яка підлягає стягненню на його користь за користування земельною ділянкою, було надано оцінку судом апеляційної інстанції, який дійшов правомірного висновку, що зроблений позивачем розрахунок заборгованості підтверджується належними доказами та є обґрунтованим.

Також не можуть бути прийняті посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 922/1379/18 з огляду на таке.

Так, у вказаній справі Харківська міська рада звернулась до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Род-Ник Інвест» про стягнення коштів, обґрунтовуючи позов тим, що відповідач використовував земельну ділянку без укладення договору оренди, у зв`язку із чим позивачем не було одержано грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи судове рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що після набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, останнє вчиняло усі необхідні дії з метою набуття у власність земельної ділянки (оплата земельного податку, авансового внеску, придбання земельної ділянки, підписання договору, тощо). Отже, врахувавши, що судами не було встановлено обставин зволікання або ухилення відповідача щодо укладення договору купівлі-продажу землі, касаційний суд дійшов висновку, що у вказаній справі відсутні підстави для застосування положень статті 1212 ЦК України, оскільки користування земельною ділянкою відповідачем без укладеного договору оренди землі було зумовлене з метою забезпечення породження учасниками правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, тобто укладення договору купівлі-продажу цієї ж земельної ділянки, який в подальшому було укладено, а отже спірне майно (земельна ділянка) не може вважатись набутим або збереженим відповідачем без достатніх правових підстав.

Натомість у справі, яка переглядається, відповідач, набувши право власності на нерухоме майно у 2017 році, яке знаходилось на земельній ділянці комунальної власності, звертався з заявою від 24 січня 2018 року про надання земельної ділянки в оренду на 5 років, хоча в подальшому не уклав договору оренди земельної ділянки відповідно до рішення Чернівецької міської ради від 16 квітня 2018 року, а продовжував користуватися земельною ділянкою без належних правових підстав до серпня 2020 року, тобто до набуття права власності на вказану земельну ділянку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судові рішення у справі, яка переглядається, та у вказаній постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалено за різних фактичних обставин, а тому відсутні підстави вважати, що судами було невірно застосовано положення статті 1212 ЦК України.

Також не можуть бути прийняті посилання заявника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та постанову Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 922/587/18, оскільки судові оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Разом із тим, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги в частині того, що суд апеляційної інстанції помилково стягнув із заявника судовий збір, оскільки він є інвалідом І групи.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, вирішуючи питання щодо судових витрат стягнув з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради 6 161,50 грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання позовної заяви, та 9 242,25 грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Положеннями статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, серед іншого, особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

З довідки № 012911 вбачається, що І група інвалідності ОСОБА_1 встановлена безстроково.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання щодо судових витрат, не врахував того, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи, а тому звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, судове рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду