ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 209/2669/20

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з малолітньою дитиною батьком, який мешкає окремо від дитини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 26 квітня 2017 року по 21 грудня

2018 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Позивач вказував, що після припинення шлюбних відносин син залишився проживати з матір`ю. Зазначав, що з моменту розірвання шлюбу у нього з відповідачкою почалися непорозуміння щодо його участі у вихованні сина ОСОБА_5 , його відвідуванні. Протягом 2019 року він періодично бачився з сином, але у подальшому зі сторони відповідачки почалися створюватися штучні перешкоди у спілкуванні з сином. Стверджував, що через необґрунтовані відмови відповідачки він взагалі не може спілкуватися та бачитися з сином. Всі його намагання мирним шляхом врегулювати цей спір призводять лише до конфліктів, оскільки відповідачка перешкоджає йому, не бажає його присутності та штучно створює обставини, через які він не може нормально зустрічатися з сином. Вважав свої права як батька порушеними.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди шляхом визначення способу його участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді систематичних побачень з сином кожної п`ятниці з 17.00 по 19.00 без присутності матері. Також просив надати йому можливість спільного відпочинку з сином щорічно, раз на рік тривалістю 21 календарний день без присутності матері та третіх осіб.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 шляхом визначення способу його участі у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вигляді систематичних побачень з сином у громадських місцях, дитячих закладах та за місцем реєстрації батька або за місцем проживання дитини без порушення режиму дня дитини у присутності ОСОБА_3 або за домовленістю з нею без її присутності щотижня у п`ятницю з 17 год 00 хв. до 20 год 00 хв.; щотижня у неділю з 10 год 00 хв. до 19 год 00 хв.

Надано ОСОБА_1 можливість спільного відпочинку з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щорічно, раз на рік тривалістю не більше 21 календарного дня за домовленістю з матір`ю - ОСОБА_3 .

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між батьками дитини виникли непорозуміння, які носять особистий характер, у зв`язку з чим вони позбавлені можливості самостійновирішити питання про визначення порядку та способів спілкування з дитиною, який мав би влаштувати кожну із сторін, та врахувати при цьому інтереси малолітньої дитини. Суд зазначив, що на момент ухвалення судового рішеннямалолітньому ОСОБА_4 вже виповнилось 3 роки, він має адаптацію до соціуму і може відвідувати дитячі дошкільні заклади протягом дня. Ппосилаючись на стать дитини, її малолітній вік та те, що в цьому віці дитина має денний сон, звичні години харчування і певний розпорядок дня, суд вважав за необхідне визначити спосіб участі батька у вихованні малолітнього сина у вигляді побачень щотижня у п`ятницю з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. та у неділю з 10 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. угромадських місцях та дитячих закладах, за місцем проживання батька або за місцем проживання дитини без порушення режиму дня дитини у присутності матері або за домовленістю з нею без її присутності.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 січня 2021 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що визначений судом спосіб участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні є найкращим для забезпечення інтересів сина сторін, а також таким, що не порушує усталений розпорядок дня дитини й відповідає розумному балансу прав обох батьків на виховання дитини. Апеляційний суд зазначив, що відповідачкою не наданоналежних та допустимих доказів, які б унеможливлювали реалізацію права батька на спілкування з малолітньою дитиною. Обставин, які б свідчили про те, що спілкування батька з дитиною перешкоджає нормальному розвитку дитини, судом не встановлено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, змінити судові рішення.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 206/532/18 і від 23 червня

2020 року у справі № 754/9026/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України) та не дослідили належним чином зібрані у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

У визначений судом строк відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками малолітнього

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюб між сторонами розірвано, малолітній ОСОБА_4 проживає разом із матір`ю.

З грудня 2019 року батько не спілкується з сином, оскільки мати перешкоджає у такому спілкуванні після виникнення між сторонами конфліктних ситуацій. Сторони не можуть самостійно знайти порозуміння щодо порядку і способу участі батька у спілкуванні з малолітнім сином.

Напруженість стосунків сторін та їх конфліктність між собою також підтверджується наданими представником відповідача до відзиву: висновками за матеріалами, складеними органами Національної поліції, виписками із медичних карт ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Згідно висновку виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області як органу опіки та піклування від 29 грудня

2020 року № 20/927 визнано за доцільне визначити ОСОБА_1 спосіб участі у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 щосуботи з 11.00 годин до 13.30 годин у присутності матері дитини або родичів з боку матері.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.

Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Статтею 141 Сімейного кодексу України визначено, що мати й батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (стаття 157 СК України).

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Визначаючи спосіб участі батька у вихованні дитини, спілкуванні з нею, суди мають враховувати принцип рівності прав батьків у вихованні дитини та принцип забезпечення найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю переважають інтереси батьків.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки і піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та встановлюючи порядок побачень батька з малолітнім сином, взявши до уваги інтереси ОСОБА_4 , його вік, постійне проживання разом із матір`ю, а також принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участі у її вихованні, врахувавши бажання батька приймати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином, необхідність спілкування дитини як з батьком, так і з матір`ю, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про визначення порядку періодичних побачень сина з батьком два рази на тиждень, а також спільного відпочинку раз на рік тривалістю не більше 21 дня за домовленістю з матір`ю дитини.

Судами надано належну правову оцінку висновку органу опіки та піклування у сукупності з іншими доказами та враховано, що ОСОБА_1 як батько має рівні права з матір`ю щодо виховання та розвитку сина, тому його спілкування з сином один раз на тиждень протягом 2,5 годин (як запропоновано у згаданому висновку) не можна визнати достатнім для встановлення сталого емоційного зв`язку між батьком та дитиною та не відповідає інтересам дитини.

Судами правильно враховано активне та стабільне бажання батька на участь у вихованні та спілкуванні зі своїм малолітнім сином. Обставин, які б могли свідчити про необхідність обмеження права батька на спілкування з сином, судами не встановлено. Обставин, які б свідчили про застосування позивачем відносно відповідачки фізичного насильства та зловживання позивачем алкогольними напоями, судами також не встановлено.

Суди встановили, що зустрічі батька з дитиною необхідно проводити у присутності матері або за домовленістю з нею без її присутності, пославшись на психоемоційний стан дитини, відсутність сталого психологічного зв`язку дитини з батьком, врахували вік дитини та тривале проживання дитини з матір`ю. Для налагодження належних довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово має відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив`язаності батька до сина.

Слід зазначити, що для встановлення психологічного контакту між батьком та сином необхідно також вчинення відповідних дій з боку матері, яка стверджує, що не заперечує, щоб син спілкувався з батьком, а у випадку необхідності - також органу опіки та піклування, психолога тощо.

У справах щодо здійснення батьківських прав та обов`язків суд, враховуючи гостро емоційні і постійно мінливі стосунки між батьками і їхньою дитиною, зростання дитини, остаточність судового рішення можна вважати нестійкою. Правосуддя не в змозі встановлювати, запроваджувати або припиняти сталі чутливі людські стосунки та приписувати чи забороняти почуття прихильності й комфорту, а лише формує у процесуальний спосіб найсприятливіші за конкретних обставин справи умови для цього.

Визначений судами спосіб участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні не є перешкодою для підтримки зв`язків між батьком і дитиною у інших формах за погодженням батьків або ж зміни компетентним органом встановленого порядку за наявності обставин, що мають істотне значення.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами попередніх інстанцій зроблена належна правова оцінка доказів.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення- без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду