ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 802/1601/17-а

У вересні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

-визнати протиправною відмову відповідача, викладену в листі від 03.07.2017 №К-10041/0-4367/6-17, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області;

-зобов`язати повторно розглянути його заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.05.2017 позивач звернувся до Держгеокадастру з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Листом №К-10041/0-4367/6-17 від 03.07.2017 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для надання йому відповідного дозволу із посиланням на те, що місце розташування бажаної до відведення земельної ділянки суперечить Стратегії удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними", а відтак не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (пункт 7 статті 118 Земельного кодексу України).

Не погоджуючись із такою відмовою Держгеокадастру у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відмова відповідача не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.10.2017,залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017, позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, викладену у листі від 03.07.2017 №К-10041/0-4367/6-17 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Громадської сільської ради Літинського району Вінницької області.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. В свою чергу, викладені відповідачем у листі №К-10041/0-4367/6-17 від 03.07.2017 мотиви для відмови не містять жодної з передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Суди визнали безпідставним посилання відповідача в обгрунтування відмови на Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, оскільки будь-яких змін до самого порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв`язку із затвердженням вказаної Стратегії, внесено не було. Крім того, вона не регулює питання виділення землі, оскільки таке регулювання чітко передбачено Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не передбачених законом.

Крім того суди дійшли висновку, що фактично відповідач, не здійснив розгляд заяви позивача та не прийняв жодного, з передбачених законодавством рішення, при цьому лише повідомив позивача листом про відповідні обставини, що не дають можливості позивачу отримати земельну ділянку у власність, чим в результаті чого порушив законні права позивача.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обгрунтування касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, що призвело до ухвалення судових рішень, які на його думку підлягають скасуванню.

Зокрема, посилався на те, що у наданій позивачу відмові йому чітко було роз`яснено, з посиланням на ч. 7 ст. 118 ЗК України, про невідповідність об`єкта вимогам відповідного підзаконного акту, а саме Стратегії розвитку земель сільськогосподарського призначення, затвердженої постановою КМУ №413, а надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою суперечило б умовам вказаної постанови КМУ №413, адже надання дозволів на розроблення документації із землеустрою має здійснюватись з урахуванням площ земельних ділянок, що реалізовані на земельних торгах.

Заперечуючи проти касаційної скарги позивач просив у її задоволенні відмовити, а судові рішення залишити без змін.

За правилами частини шостої, сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки позивачу, з посиланням на Постанову КМУ №413, якою затверджено "Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" (далі - Стратегія).

Верховний Суд вже розглядав справи, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Зокрема, у постанові від 29.09.2020 у справі №814/2221/17 Верховний Суд дійшов висновку, що «…. зміст норм частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України не передбачає складення жодних переліків земельних ділянок для цілей надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки і не визначає включення земельної ділянки до відповідного переліку як передумови для надання такого дозволу. Інших норм законів, які б передбачали включення земельної ділянки до відповідного переліку, відповідач не зазначив, а судом таких не встановлено.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України, якою передбачено виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не передбачено такої підстави як відсутність земельної ділянки у відповідному переліку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що обґрунтування прийнятого відповідачем рішення за наслідками розгляду заяв позивачів не містить визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми ЗК України. Зазначена обставина є цілком достатньою для скасування такого рішення відповідача.».

Крім того, у постановах від 06.08.2019 у справі №140/1992/18, від 29.08.2019 у справі №420/5288/18, від 30.11.2020 у справі №804/4743/16, від 21.10.2021 у справі №804/4434/16 Верховний Суд дійшов висновку, що: «… за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ.

Відтак, рішення Держгеокадастру, прийняті за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не можуть бути оформлені у вигляді листів-відповідей.

<…> Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи вказує на протиправну бездіяльність.».

Враховуючи викладене, колегія судів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що лист відповідача від 03.07.2017 не можна розглядати як мотивовану відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідач мав прийняти відповідний наказ.

Посилання відповідача в обгрунтування касаційної скарги на затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, як на правомірність оскаржуваної відмови, є безпідставним, оскільки вказаною постановою не було встановлено заборону надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати інші, ніж зазначені у переліку, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.

Крім того, Стратегія не є нормативно-правовим актом, що містить обов`язкові до виконання норми права. Вона лише визначає напрямки удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними на майбутнє.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.09.2020 у справі №814/2221/17 та від 30.06.2021 у справі №803/1232/17.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм матеріального та процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,