ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 215/95/15-ц

1. Описова частина

У січні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах непрацездатного сина ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги у липні 2016 року, просили визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю від 22 серпня 2000 року серії І-ДП № 036517, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 12825, згідно з яким ОСОБА_5 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1900 га в межах згідно з планом для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоду, яку чинить ОСОБА_5 , у користуванні власністю ОСОБА_1 1/4 часткою житлового будинку з господарчими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах непрацездатного сина ОСОБА_3 , - 1/4 часткою житлового будинку АДРЕСА_3 , яка складається з квартири АДРЕСА_4 , зобов`язавши ОСОБА_5 знести паркан, встановлений навпроти хвірток з квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 та надати доступ для входу і заїзду до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , належить на праві спільної сумісної власності 1/4 частина будинку АДРЕСА_3 , яка складається з квартири АДРЕСА_4 . ОСОБА_1 є власником 1/4 частини житлового будинку з господарчими спорудами на АДРЕСА_2 .

На підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 14 червня 2000 року ОСОБА_5 був виданий державний акт на право приватної власності на землю, згідно з яким була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1900 га в межах згідно з планом для будівництва обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку позивачів, цим рішенням порушено їх права щодо користування належною їм земельною ділянкою. Зокрема, вони не можуть користуватися належним їм майном, оскільки ОСОБА_5 у 2015 році встановила металевий паркан, який закрив вихід з їх квартир, а саме прохід через хвіртки на АДРЕСА_7 , чим позбавила можливості проїзду швидкої допомоги до людини з інвалідністю ОСОБА_6 , та до людини похилого віку ОСОБА_4 ; відсутній проїзд для автомобілів газової, пожежної служб та швидкої. У зв`язку з цим просили позов задовольнити.

Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 02 листопада 2020 року позов задовольнив. Визнав недійсним та скасував державний акт на право приватної власності на землю від 22 серпня 2000 року серії І-ДП № 036517, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 12825, згідно з яким ОСОБА_5 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1900 га в межах згідно з планом для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Усунув перешкоду, яку чинить ОСОБА_5 у користуванні власністю ОСОБА_1 - 1/4 часткою житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах непрацездатного сина ОСОБА_3 , - 1/4 часткою житлового будинку АДРЕСА_3 , яка складається з квартири АДРЕСА_4 , зобов`язав ОСОБА_5 знести паркан, встановлений навпроти хвірток з квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 та надати доступ для входу та заїзду до квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки позивачі надали докази, які свідчать про необґрунтованість та незаконність дій виконавчого комітету Криворізької міської ради при прийняті рішень, як і самих рішень, які стали підставою для видачі державного акта на право приватної власності на землю, та про наявність перешкод позивачам у користуванні належною їм власністю з боку відповідача ОСОБА_5 .

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 17 грудня 2020 року у складі судді Бондар Я. М. відкрив апеляційне провадження.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 19 жовтня 2021 року залучив у справі як правонаступника померлої ОСОБА_4 її спадкоємця ОСОБА_2 .

Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що оскаржуваний державний акт виданий на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської Ради народних депутатів у Тернівському районі від 14 червня 2000 року № 430, тобто компетентним органом, в межах наданих законом повноважень. Встановлення меж земельної ділянки в натурі на АДРЕСА_1 відбувалось із залученням представників суміжних землекористувачів на АДРЕСА_2 ( ОСОБА_7 ) та 12/3 ( ОСОБА_2 ), для підготовки проєктів рішень в частині заяви ОСОБА_5 до виконавчого комітету Криворізької міської ради було надано необхідний пакет документів відповідно до вимог чинного на час звернення законодавства, державний акт на право власності на земельну ділянку видано правомірно.

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2021 року і залишити в силі рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2020 року.

Підставою касаційного оскарження зазначила те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 1527/632/12, від 11 липня 2018 року у справі № 263/11779/16; відсутній висновок Верховного Суду щодо порушення вимог статті 17 ЗК України в редакції 1990 року, у разі переданні у власність земельної ділянки не на підставі заяви та матеріалів, що вказують її розмір.

Касаційна скарга мотивована неврахування апеляційним судом того, що позивачі довели той факт, що передання земельної ділянки у приватну власність відповідачці відбулося з порушенням порядку надання земельної ділянки у власність та порядку видачі державних актів на землю. Спорудження відповідачкою на спірній земельній ділянці паркану перешкоджає їм користуватися цією ділянкою.

Крім того, зазначила, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам частини третьої статті 34, частини першої статті 359 ЦПК України постановив ухвалу від 17 грудня 2020 року про відкриття апеляційного провадження одноособово у складі судді Бондар Я. М., а не у складі колегії суддів.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила вимоги касаційної скарги задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

03 лютого 2022 року справа № 215/95/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 грудня 2000 року № Т743 , виданого Управлінням житлово-комунального господарства міськвиконкому, зареєстрованого в Комунальному підприємстві Бюро технічної інвентаризації ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , належить на праві спільної сумісної власності 1/4 частка будинку АДРЕСА_3 , яка складається з квартири АДРЕСА_4 .

Згідно з договором дарування від 25 жовтня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Бурлак Р. О., зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, ОСОБА_1 є власником 1/4 частки житлового будинку з господарчими спорудами, що за адресою: АДРЕСА_2 .

Звертаючись до суду з позовом, позивачі зазначили, що вони не мають можливості користуватися своїм майном, оскільки ОСОБА_5 - власник будинку на АДРЕСА_1 у 2015 році встановила металевий паркан, який закрив вихід з квартир позивачів, а саме прохід на АДРЕСА_7 , чим позбавила можливості проїзду швидкої допомоги до людини з інвалідністю ОСОБА_3 та до людини похилого віку ОСОБА_4 , а також заблокувала проїзд для автомобілів газової, пожежної служб.

Із наданих виконавчим комітетом Криворізької міської ради документів відомо, що в грудні 1999 року ОСОБА_5 звернулася із заявою до виконавчого комітету про передання їй у приватну власність земельної ділянки за адресою:, АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м в постійне користування для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, іншу частину - 888,00 кв. м просила надати їй в довгострокове користування для городництва.

12 січня 2000 року виконавчий комітет Криворізької міської ради прийняв рішення № 51 «Про передачу у приватну власність присадибних земельних ділянок та ділянок для ведення особистого підсобного господарства по заявах громадян», на підставі якого згідно з додатком 2 до цього рішення ОСОБА_8 передано у приватну власність присадибну ділянку площею 1 000,00 кв. м та ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 888,00 кв. м, водночас заяви ОСОБА_5 про надання їй земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства немає. Рішення про надання ОСОБА_5 у довгострокове користування - оренду земельної ділянки площею 888 кв. м. для городництва згідно із заявою від грудня 1999 року немає.

На час прийняття рішення від 12 січня 2000 року № 51 проєктної документації не було.

Акт встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність та користування, датований 17 лютого 2000 року.

14 червня 2000 року виконавчий комітет Криворізької міської ради прийняв рішення № 430 «Про затвердження остаточної площі присадибних земельних ділянок і ділянок для ведення особистого підсобного господарства, переданих у приватну власність, та внесення змін в пункти додатків до рішень виконкому міської ради», на підставі якого ОСОБА_5 було видано державний акт на право приватної власності на землю від 22 серпня 2000 року І-ДП № 036517, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 12825, згідно з яким відповідачу ОСОБА_5 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,1900 га в межах згідно з планом для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, що за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії землевпорядної справи щодо передання земельної ділянки в приватну власність та користування ОСОБА_5 , яка була виготовлена Державним науково-виробничим підприємством «МЕГГД», відомо, що справа містить акт від 17 лютого 2000 року встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність ОСОБА_9 , план земельної ділянки, копію паспорта заявника, копію договору відчуження житлового будинку в порядку обміну на державну квартиру, схематичний план земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

З акта обстеження належної ОСОБА_5 земельної ділянки від 16 липня 2015 року, складеного виконавчим комітетом Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, відомо, що під`їзний шлях та прохід до кв. АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 знаходиться на АДРЕСА_3 , а вхід та проїзд до будинку АДРЕСА_1 .

З акта обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_4 від 12 квітня 2016 року, складеного виконавчим комітетом Тернівської районної у м. Кривому Розі ради, видно, що при візуальному огляді проїзд та прохід до кв. АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 облаштовано так: проїздний шлях вздовж будинку АДРЕСА_8 довжиною 35 м, шириною від 3-3,5 м; пішоходна частина від кв. АДРЕСА_6 довжиною 22 м, шириною 0,9 м-1 м. На момент розгляду інших під`їзних та пішохідних шляхів до кв. АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 немає. На межі із земельною ділянкою на АДРЕСА_1 встановлено огородження із цільного металевого листа висотою 1,60 см.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Оцінюючи спірні правовідносини, касаційний суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126св20), в якій розглядалося питання щодо складу апеляційного суду, який має вирішувати питання про відмову у відкритті апеляційного провадження або про його відкриття. Так, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

Відкриття апеляційного провадження у справі слід розглядати як сукупність передбачених процесуальним законом послідовних дій суду апеляційної інстанції, які розпочинаються визначенням колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи та завершуються постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги, про відкриття або про відмову у відкритті апеляційного провадження. Відкриття апеляційного провадження є підставою для переходу до іншої стадії судового процесу - апеляційного розгляду, порядок проведення якої регламентований параграфом 3 глави 1 розділу V ЦПК України.

Апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення його статті 185 (частини перша та друга статті 357 ЦПК України).

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу (частини третя та четверта статті 357 ЦПК України).

Питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина шоста статті 357 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з нормою вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.

Отже, з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, і ті, які вирішує суд апеляційної інстанції.

У цій справі ухвала Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року про відкриття апеляційного провадження постановлена суддею апеляційного суду Бондар Я. М. одноособово, а не колегією суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів, визначеною протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями, як це передбачено статтею 359 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 також фактично оскаржує ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року про відкриття апеляційного провадження, а згідно з частиною другою статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

За таких обставин заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в частині того, що апеляційний суд постановив ухвалу про відкриття апеляційного провадження одноособово у складі судді Бондар Я. М., тобто неповноважним складом суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки порушення апеляційним судом норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного судового рішення, оскаржувана постанова апеляційного суду відповідно до статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду