ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 127/28922/18

У листопаді 2018 року Вінницька міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ВООБТІ») та просила скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/25 частки одноповерхової нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , площею 56, 2 м2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, щов лютому 2016 року Вінницькій міській раді стало відомо, що в жовтні 2007 року КП «ВООБТІ» зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на 1/25 частки будівлі - приміщення приймального пункту літ. «Б», площею 56, 2 м2, розташованої на земельній ділянці комунальної власності по АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що спірне приміщення відноситься до тимчасових споруд, у зв`язку з чим КП «ВООБТІ» не мало правових підстав для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нього, просила позов задовольнити.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право власності на спірну частину приміщення набуто ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу й реєстрація такого права власності проведена відповідно до норм чинного на час реєстрації законодавства.

У квітні 2021 року Вінницька міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 грудня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 01 квітня 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року в справі № 766/46/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що спірну нежитлову будівлю неможливо віднести до об`єкту нерухомого майна, а тому підстав для реєстрації права власності на 1/25 частку такої будівлю в КП «ВООБТІ» не було.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

17 листопада 2021 року справа № 127/28922/18 надійшла до Верховного Суду.

КП «ВООБТІ» надіслало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволенні, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу частини приміщення від 24 жовтня 2007 року, укладеного з ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. та зареєстрованим у Державному реєстрі правочинів 24 жовтня 2007 року, належить на праві власності 1/25 частка одноповерхової нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , площею 56, 2 м2, про що свідчить реєстраційне посвідчення «ВООБТІ» від 29 жовтня 2007 року(реєстраційний номер № 836).

Актом перевірки дотримання вимог законодавства при використанні земель міста Вінниці № 19/9-04-13 від 10 лютого 2016 року встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 , використовується ОСОБА_1 для обслуговування приймального пункту із земель територіальної громади міста Вінниці без правовстановлюючих документів, які посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою.

Згідно з висновком експерта № 490 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 13 серпня 2020 року, станом на час проведення дослідження, враховуючи фактичні конструктивні характеристики, нежитлову будівлю приймального пункту літ. «Б» площею 56, 2 м2 по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , неможливо віднести до об`єктів нерухомого майна.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (частина перша статті другої Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (далі - Тимчасового положення), державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до пункту 1.4 Тимчасового положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Додатком 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно визначено перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до пунктів 1 та 10 додатку до Тимчасового положення до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна, належать:

договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання;

рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

Установивши, що реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірну частку нежитлового приміщення проведена КП «ВООБТІ» на підставі договору купівлі-продажу частини приміщення, що відповідає положенням чинного на час реєстрації законодавства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для її скасування.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Вінницької міської ради залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду