ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 2-270-1/10

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У липні 2009 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на майно.

Позовна заява ПАТ АБ «Укргазбанк» мотивована тим, що 10 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 92607 Ф АНА 125168 К1, за яким остання отримала кредит у розмірі 50 000 дол. США на строк до 09 вересня 2015 року або по день, визначений у пункті 1.6. та/або в пункті 3.3.11 цього договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,5 % річних.

10 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави № 92607 Ф АНА 125168 З 1, який забезпечує всі вимоги заставодержателя, що випливають із кредитного договору № 92607 Ф АНА 125168 К1 від 10 вересня 2008 року, укладеного між заставодержателем та заставодавцем.

Пунктом 6.2 договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або за домовленістю сторін.

Також на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 10 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 92607 Ф АНА 125168 П1.

Станом на 24 червня 2009 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становила 51 253,44 дол. США та 2 885,67 грн.

Враховуючи невиконання позичальником та поручителем зобов`язань за кредитним договором, ПАТ АБ «Укргазбанк», з урахуванням уточнених (збільшених) позовних вимог, просило суд стягнути у солідарному порядку із позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором № 92607 Ф АНА 125168 К1 від 10 вересня 2008 року у розмірі 45 211,73 дол. США та 11 602,67 грн, з яких: 43 117,99 дол. США - сума кредиту, що складається достроково; 839,79 дол. США - заборгованість за кредитом; 2 44,11 дол. США - заборгованість за процентами за період з 01 лютого 2010 року по 15 лютого 2010 року; 1 009,84 дол. США - заборгованість за процентами; 11 602,67 грн - заборгованість за пенею за несвоєчасне погашення кредиту та несвоєчасну сплату процентів у межах строку позовної давності.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року у складі судді Миколаєць І. Ю. задоволено позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк».

Стягнуто у солідарному порядку із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» суму у розмірі 45 211,73 дол. США та 11 602,67 грн, а також понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 700,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252,00 грн.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року у складі судді Миколаєць І. Ю. доповнено рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене 18 лютого 2010 року у справі за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів за кредитним договором шляхом звернення стягнення на майно абзацом третім такого змісту:

«В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 92607 Ф АНА 125168 К 1 від 10 вересня 2008 року звернути стягнення на предмет застави, а саме на автомобіль марки «Lexus», модель «IS 250», тип - легковий седан, 2008 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір червоний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 виданого ВРЕВ-8 УДАІ в м. Києві 05 вересня 2008 року.»

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконувала належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, остання має нести цивільно-правову відповідальність, а поручитель повинні нести цивільно-правову відповідальність за порушення боржником взятих на себе зобов`язань.

Внаслідок неналежного виконання позичальником прийнятих на себе кредитних зобов`язань банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставного майна.

У серпні 2021 року рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_2 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року залишено без руху у зв`язку з тим, що заявником не надано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2021 року матеріали справи направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року залишено без руху у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано з пропуском строку, визначеного ЦПК України на апеляційне оскарження, а заявником не заявлено клопотання про поновлення такого строку та не наведено причин його пропуску.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року.

Повернуто ОСОБА_2 сплачений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 2 250,00 грн, сплачений відповідно до квитанції № 38819841-1 від 13 вересня 2021 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд зазначив, що заявником не вказано поважних причин пропуску процесуального строку, визначеного ЦПК України на апеляційне оскарження, та не наведено підстав для його поновлення.

У січні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд не врахував, що апеляційну скаргу подано в межах десяти днів з дня отримання копій оскаржених судових рішень, як це визначено ЦПК України, у редакції, яка діяла станом на день ухвалення оскаржених судових рішень.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Пунктом 13 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження у суді касаційної інстанції

27 січня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

03 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У лютому 2022 року ПАТ АБ «Укргазбанк» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, зазначивши про законність і обґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції та безпідставність доводів скарги

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 92607 Ф АНА 125168 К1, за яким остання отримала кредит у розмірі 50 000,00 дол. США на строк до 09 вересня 2015 року або по день, визначений у пункті 1.6. та/або в пункті 3.3.11 цього договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 13,5 % річних.

10 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір застави № 92607 Ф АНА 125168 З 1, який забезпечує всі вимоги заставодержателя, що випливають із кредитного договору № 92607 Ф АНА 125168 К1 від 10 вересня 2008 року, укладеного між заставодержателем та заставодавцем.

Пунктом 6.2 договору застави визначено, що звернення стягнення на предмет застави та його реалізація здійснюється або за рішенням суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або за домовленістю сторін.

Також на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором 10 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 92607 Ф АНА 125168 П1, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № 92607 Ф АНА 125168 К1 від 10 вересня 2008 року, з урахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті сторонами кредитного договору.

Банком на виконання умов кредитного договору перераховано на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_4 кредитні кошти у розмірі 50 000,00 дол. США, що підтверджується випискою (т. 1, а.с. 19-24).

Станом на 24 червня 2009 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становила 51 253,44 дол. США та 2 885,67 грн.

Обставини, що встановлені під час апеляційного провадження

Матеріали цивільної справи № 2-207-1/10 було знищено у зв`язку зі спливом терміну зберігання.

Згідно із довідкою архіву Святошинського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року вбачається, що з матеріалів справи № 2-207-1/10 в архіві суду залишено на постійне зберігання такі оригінали судових документів: ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2009 року, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року, додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року та ухвала Святошинського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2010 року.

19 серпня 2021 ОСОБА_2 звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду від 13 липня 2010 року, посилаючись на те, що з повним текстом оскаржених судових рішення ознайомився лише 11 серпня 2021 року за заявою про видачу копії рішення до канцелярії Святошинського районного суду м. Києва подано 09 серпня 2021 року.

15 вересня 2021 матеріали цивільної справи № 2-207-1/10 направлено до Святошинського районного суду м. Києва для вирішення питання відновлення втраченого провадження.

30 вересня 2021 року, після дооформлення, матеріали цивільної справи № 2-207-1/10 повернуто до Київського апеляційного суду.

З надісланих до Київського апеляційного суду матеріалів цивільної справи № 2-270-1/10 (в трьох томах) вбачається, що в томі № 1 на аркушах справи 49, 70 містяться копії заяв про ознайомлення з матеріалами цивільної справи № 2-270-1/10 за підписом ОСОБА_3 , яка діяла на підставі ордеру (т. 1 а. с. 13) та представляла інтереси ОСОБА_2 у Святошинському районному суді м. Києва. Представник ОСОБА_3 ознайомилася з матеріалами справи 26 грудня 2019 року.

Таким чином на день ознайомлення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з матеріалами справи в ній були наявні копії оскаржуваних судових рішень.

Також у матеріалах справи № 2-207-1/10 наявні численні копії скарг ОСОБА_2 на дії державного виконавця щодо виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року (т. 1, а. с. 40-107), в яких він зазначає про існування оскаржуваних судових рішень та цитує їх резолютивні частини.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме порушення норм процесуального права, наслідком якого стала відмова у відкритті апеляційного провадження у справі у зв`язку з відсутністю поважних причини пропуску процесуального строку, визначеного ЦПК України на апеляційне оскарження судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження,суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявником не вказано поважних причин та не наведено підстав неможливості звернення до суду апеляційної інстанції із поданою скаргою до закінчення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження, враховуючи, що з текстом оскаржених судових рішень представник заявника був ознайомлений у грудні 2019 року, а із апеляційною скаргою ОСОБА_2 звернувся лише у серпні 2021 року.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року).

Отже, у кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Згідно з частиною третьою статті 2 ЦПК України (у редакції від 16 лютого 2010 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Аналогічні положення містить стаття 3 чинного ЦПК України.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» з 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України.

Підпунктом 13 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції 2017 року, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, які ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (висновки Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц; провадження № 61-37352сво18).

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року та додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року, на які подано апеляційну скаргу, ухвалені до набрання чинності ЦПК України від 15 грудня 2017 року, а тому підлягають оскарженню у строки, передбачені статтею 294 ЦПК України 2004 року, у редакції від 16 лютого 2010 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 294 ЦПК України (у редакції від 16 лютого 2010 року) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Апеляційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року заявником подано 19 серпня 2021 року, тобто на час дії чинного ЦПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року), при цьому заявник вказував про те, що з повним текстом судових рішень ознайомився лише 11 серпня 2021 року.

Процесуальні рішення ухвалювались судом апеляційної інстанції на підставі чинного ЦПК України.

За правилами частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції, тобто поновлення строків є можливим з підстав несвоєчасності отримання рішення (ухвали, постанови) суду.

При обчисленні процесуальних строків суду слід враховувати всі обставини справи.

Процесуальний строк може бути поновлений, якщо суд знайде підстави для його поновлення.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

Сам лише факт невчасного отримання стороною копії судового рішення, за відсутності інших підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання копії судового рішення та подальшого оформлення та подання апеляційної скарги.

Матеріалами справи доведено, що представник заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ознайомилася з матеріалами справи № 2-270-1/10 26 грудня 2019 року, ОСОБА_2 у грудні 2019 року неодноразово звертався зі скаргами на дії державного виконавця щодо виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року, з тексту яких вбачається, що він обізнаний про існування рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року та додаткового рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року.

В ухвалі від 05 жовтня 2021 року суд апеляційної інстанції запропонував заявнику навести причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зокрема, повідомити суд, які обставини унеможливили подання апеляційної скарги у строки визначені ЦПК України. Однак заявник не навів причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження.

Розглядаючи апеляційну скаргу заявника, апеляційний суд взяв до уваги вищенаведені обставини та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не дотримався процесуального строку на апеляційне оскарження, передбаченого статтею 294 ЦПК України 2004 року (у редакції від 16 лютого 2010 року) та правильно вказав, що заявником не вказано поважних причин та не наведено причин неможливості звернутись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою до закінчення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження та не наведено обґрунтованих обставин, які б унеможливлювали дотримання строків, передбачених ЦПК України для звернення із апеляційною скаргою.

Безпідставне поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили, може вважатись порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 13 ЦК України при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц; провадження № 61-18013сво18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 14-92цс19) зазначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об`єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою (постанова Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 2-2018-06; провадження № 61-17364св21).

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany).

За таких обставин апеляційний суд правильно вказав на відсутність правових підстав для поновлення заявнику строку на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2010 року та додаткового рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 липня 2010 року, оскільки заявник не повідомив суду про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, правильно врахував, що заявником майже через 11 років подано апеляційну скаргу на судові рішення, які набрали законної сили, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень, що відповідає принципу правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення.

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,