ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 615/1644/16-а

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

-визнати протиправними дії Валківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 2 ст. 40 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-IV від 09.07.2003;

-зобов`язати відповідача здійснити розрахунок пенсії за віком з 01.01.2013 безстроково виходячи із показника середньої заробітної плати за 3 календарні роки, що передують року призначення пенсії, а саме за 2010 рік, 2011 рік, 2012 рік та здійснити виплату донарахованої суми пенсії;

-визнати протиправними дії Валківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови у зарахуванні до загального трудового стажу при призначенні пенсії за віком на загальних підставах час роботи в районах Крайньої Півночі з 01.01.1991 по 24.02.1993 у кратному пільговому обчисленні 1 рік за півтора роки;

-зобов`язати зарахувати та перерахувати з 01.01.2013 призначену пенсію за віком з урахуванням зазначеного пільгового (кратного) обчислення періоду роботи в районах Крайньої Півночі.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Згідно трудового договору від 25.04.1985, укладеного між управлінням Якутуглеавтоматика та ОСОБА_1 в м. Нерюнгри Якутської АССР, останній прийнятий на роботу до підприємства в якості старшого інженера по техніці безпеки.

Згідно трудового договору, укладеного між управлінням Якутуглеавтоматика та позивачем від 25.04.1988 в м. Нерюнгри Якутської АССР, позивач прийнятий на роботу в якості інженера по ТБ.

З архівної довідки №12-12-6Д648з/1289 від 03.05.2011, позивач працював в Якутському Спеціалізованому монтажно-наладочному управлінні Якутуглеавтоматика Союзуглеавтоматика МУП СССР з 25.04.1985 по 24.02.1993 на посаді старшого інженера по техніці безпеки; формувальника, інженера спеціалізованої ділянки по налаштуванні електроприводів пристроїв шахт.

В період роботи укладались строкові трудові договори між позивачем та управлінням Якутуглеавтоматика: з 25.04.1985 по 24.04.1988; з 25.04.1988 по 24.04.1991; з 25.04.1991 по 24.02.1993.

Періоди, які не підлягають включенню в спеціальних трудовий стаж, що надають право на дострокове призначення трудової пенсії - відсутні.

Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивач працював в управлінні Якутуглеавтоматика в період з 25.04.1985 по 24.02.1993.

Відповідно до повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області № 2799-02/20 від 15.02.2017, надісланого на запит суду, позивач перебував на обліку та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» з 01.09.2005 по 31.12.2013.

З 01.01.2013 року виплата пенсії припинена на підставі особистої заяви позивача у зв`язку з переходом на пенсію за іншим законом.

З 01.01.2013 позивачу на підставі його заяви призначена пенсія за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

18.11.2016 позивач звернувся до відповідача про проведення перерахунку призначеної пенсії за віком за ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції, що діяла на момент призначення даної пенсії, тобто провести її нарахування, як вперше призначену пенсію за віком, а не як перехід з одного виду пенсії на інший та проведення перерахунку призначеної пенсії за віком з урахуванням пільгового стажу 1 рік за півтора з 25.04.1985 по 24.02.1993 та здійснити виплату недоотриманої суми пенсії за віком з часу її призначення.

Листом від 24.11.2016 №19/Д, відповідач відмовив позивачу в задоволенні заяви посилаючись на відсутність передбачених законом підстави для обчислення пенсії з врахуванням показника середньої заробітної плати за 2010-2012 роки, а також на те, що зарахування періодів роботи в районах Крайньої Півночі в пільговому обчисленні після 01.01.1991 чинним законодавством не передбачено.

Не погодившись з відмовою відповідача, вважаючи її протиправно, позивач звернувся до суду з цим позовом.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачем протиправно при розрахунку розміру пенсії за віком, застосовано показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2007 рік, оскільки за призначенням такого виду пенсії у 2013 році він звернувся вперше.

Крім того, посилався на те, що неправомірні дії відповідача при призначені державної пенсії за віком, а саме застосування показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях України за 2007 рік та не зарахування до загального трудового стажу в полуторному розмірі період роботи в районах Крайньої Півночі з 01.01.1991 по 24.02.1993, суттєво зменшує розмір його державної пенсії за віком та погіршує його становище.

Постановою Валківського районного суду Харківської області від 21.02.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Валківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального трудового стажу при призначенні пенсії за віком на загальних підставах час роботи в районах Крайньої Півночі з 01.01.1991 року по 24.02.1993 року у кратному пільговому обчисленні - 1 рік за півтора роки, зобов`язано відповідача зарахувати та перерахувати з 12.06.2016 призначену пенсію за віком позивачу з урахуванням зазначеного пільгового (кратного) обчислення періоду роботи в районах Крайньої Півночі.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позовні вимоги за період з 01.01.2013 по 11.06.2016, включно, - залишено без розгляду.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до загального трудового стажу при призначенні пенсії за віком на загальних підставах часу роботи в районах Крайньої Півночі з 01.01.1991 по 24.02.1993 у кратному пільговому обчисленні 1 рік за півтора роки є протиправними.

Відмовляючи у задоволені решти позовних вимог, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для застосування нового показника середньої заробітної плати, зокрема за 2010-2013 роки, з посиланням на те, що показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2007 рік при обчисленні позивачу розміру пенсії за віком застосовано відповідно до положень ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Постанови КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту населення» №327 від 23.04.2012.

Залишаючи позовні вимоги за період з 01.01.2013 по 11.06.2016 включно без розгляду, суди виходили з того, що позивачем пропущено передбачений законом строк звернення до адміністративного суду.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обгрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права у даних правовідносинах, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень. Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обгрунтування касаційної скарги посилався на те, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим зроблено помилкові висновки щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Зокрема посилався на те, що за призначенням пенсії відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше, оскільки до того отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, а тому застосування відповідачем в даному випадку положень ч. 3 ст. 45 Закону №1058-ІV та здійснення переведення його з одного виду пенсії на інший є помилковим.

Також посилався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо пропуску ним строку звернення до суду.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

За правилами ч. 1 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в частині залишення позовних вимог без розгляду, тому в іншій частині висновки судів попередніх інстанцій не перевіряються.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 7 Закону №2262-ХІІ та статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається один із цих видів за її вибором.

Відповідно до статті 40 Закону №1058-ІV пенсії обчислюються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 Закону №1058-ІV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною 3 статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом на інший. В цьому випадку показник середньої заробітної плати, який застосовується при визначенні заробітку для обчислення пенсії, має бути незмінним.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, до 01.01.2013 позивач отримував пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ, яким передбачені інші умови і порядок призначення та обчислення пенсії.

Зокрема, за нормами вказаного Закону, пенсія за вислугу років визначається у процентному співвідношенні (залежно від вислуги) до розміру грошового забезпечення. При цьому, показник середньої заробітної плати при визначенні грошового забезпечення для обчислення пенсії не застосовується.

Враховуючи, що до 01.01.2013 позивач отримував пенсію за нормами Закону №2262-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, тому при обчисленні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV відповідач мав застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, оскільки за призначенням пенсії відповідно до норм вказаного Закону позивач звернувся вперше.

Подібна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 22.12.2015 у справі №21-4071а15 та від 31.03.2015 у справі №21-612а14. Вказана правова позиція Верховного Суду України підтримана Верховним Судом у постановах від 05.07.2018 (справа №565/645/17), 11.07.2019 (справа №264/6292/16-а), від 15.08.2019 (справа №521/9597/17), від 06.12.2019 (справа №679/1000/17), від 17.01.2020 (справа №591/5266/16-а) і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги зазначені вище висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV у 2013 році повинен був застосувати показники середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три роки, що передували року звернення за призначенням пенсії у відповідності до ст. 40 Закону №1058-ІV - тобто за 2010-2012 роки, оскільки пенсія позивачу згідно вказаного Закону України була призначена вперше.

Посилання судів попередніх інстанцій в обгрунтування правомірності застосування відповідачем показника середньої заробітної плати за 2007 рік, на положення пункту 1 Постанови №327 є безпідставним, оскільки ним врегульовано питання застосування показників середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2007 рік, саме при здійсненні перерахунку пенсії відповідним особам у відповідних періодах, в той час як у спірному випадку відбулось нове призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі №643/5243/15-а дійшов наступного висновку:

«Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2012р. №327, на яку відповідач посилається, як на підставу перерахунку пенсії позивача, не встановлено самостійної підстави для перерахунку пенсій працюючим та непрацюючим пенсіонерам, а лише передбачено який саме показник середньої заробітної плати необхідно враховувати під час перерахунку пенсії за умови, що настали передбачені законом підстави для такого перерахунку.

Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійне забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ураховуючи те, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону №1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо перерахунку пенсій (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.».

За таких обставин, в цій частині доводи касаційної скарги колегія суддів вважає обгрунтованими.

Водночас, безпідставним є посилання позивача в обгрунтування касаційної скарги на положення ч. 2 ст. 46 Закону №1058-ІV, як на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо залишення частини позовних вимог без розгляду та наявність підставу для задоволення позовних вимог саме з 01.01.2013, оскільки за змістом наведених норм, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій. В спірних же правовідносинах суми пенсії в тих розмірах, які просив позивач не були нараховані пенсійним органом і право позивача на них відповідачем не визнавалось.

Висновок щодо застосування статті 46 Закону №1058-IV міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що « … пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.».

За таких обставин, посилання позивача на те, що про порушення свого права він дізнався 16.08.2016 - з дня отримання довідки про перерахунок стажу та заробітку, а також листа відповідача - 24.11.2016, з якого він дізнався про небажання відповідача поновити порушені права, є безпідставним.

Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, оскільки судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню з ухваленням у відповідній частині нового рішення про задоволення позовних вимог, а в решті - залишенню без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,