ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 202/5399/16-ц

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - ПАТ КБ «Правекс-Банк»), назву якого змінено на Акціонерне товариство «Правекс Банк» (далі - АТ «Правекс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовна заява ПАТ КБ «Правекс-Банк» мотивована тим, що 28 лютого

2007 року Акціонерний комерційний банк «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк»), назву якого змінено на ПАТ КБ «Правекс-Банк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 51 750 дол. США зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення коштів до 28 лютого 2032 року.

Кредитні зобов`язання позичальника були забезпечені договором поруки, укладеним 28 лютого 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» і ОСОБА_2 , відповідно до умов якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором як солідарний боржник.

ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, тому станом на 21 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі

23 278,61 дол. США, яка складається з: тіла кредиту - 21 125,14 дол. США та відсотків за користування кредитом - 2 153,47 дол. США.

На підставі викладеного ПАТ КБ «Правекс-Банк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 278,61 дол. США з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на день ухвалення рішення.

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «Правекс-Банк» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору неукладеним.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в наданій до суду ксерокопії кредитного договору змінено суттєві умови, зокрема, змінено суму та валюту кредиту, а також проценти за користування кредитом. У наданій до суду ксерокопії кредитного договору (на першій-четвертій сторінках) відсутній підписи ОСОБА_1 . Поданий кредитором договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 28 лютого 2007 року, який укладено 21 січня 2015 року, є фіктивним, оскільки банк змінив дату укладення угоди, документ був підписаний, вірогідно, 28 лютого 2007 року.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила визнати кредитний договір від 28 лютого 2007 року таким, що не укладався.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 10 травня 2017 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28 травня 2020 року провадження у справі в частині позовних вимог

АТ «Правекс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості закрито у зв`язку зі смертю останнього.

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог

АТ «Правекс Банк» до позичальника про стягнення заборгованості та зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час розгляду справи було призначено експертизу, для проведення якої було надано два кредитних договори від 28 лютого 2007 року за № 4276-006/07Р, що містять різну інформацію про розмір кредиту, відсоткову ставку та порядок погашення тіла кредиту. За результатом дослідження вказаних договорів експерт зазначив, що не підтверджується видача ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 51 750 дол. США та не підтверджується доведення до позичальника інформації щодо реальної відсоткової ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, а також сукупної вартості кредиту за кредитним договором.

Отже, позивачем за первісним позовом не надано доказів щодо отримання кредитних коштів ОСОБА_1 , валюти кредитування та суми кредиту, оскільки у матеріалах наявні два різні кредитні договори, тому суд бере до уваги висновок судово-економічної експертизи.

Позивач за зустрічним позовом не подала належних та допустимих доказів на підтвердження її заявлених вимог. Кредитний договір від 28 лютого

2007 року був укладений між сторонами, тому вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог до позичальника, ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Позов АТ «Правекс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 278,61 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2021 року становить 653 960,87 грн, яка складається з: 21 125,14 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня

2021 року становить 593 463,91 грн - сума кредиту; 2 153,47 дол. США, що за курсом НБУ станом на 27 січня 2021 року становить 60 496,96 грн - сума відсотків.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Правекс Банк» судові витрати у розмірі 21 698,38 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наданий відповідачем за первісним позовом примірник кредитного договору на першій-четвертій сторінках не містить печатки та підпису уповноваженої особи банку, а також не скріплений відповідним чином, тому не може бути належним та допустимим доказом. Разом з тим для проведення експертизи було надано два кредитні договори, зокрема, і вищевказаний (поданий відповідачем за первісним позовом), що містять різну інформацію про розмір кредиту, відсоткову ставку та порядок погашення тіла кредиту, тому апеляційний суд не взяв до уваги зазначену експертизу, оскільки її висновки ґрунтуються на договорі, який не підписаний його сторонами з дотриманням норм цивільного права.

При цьому зібраними у справі доказами підтверджено обставини щодо укладення кредитного договору та забезпечувального до нього правочину, повне виконання кредитором своїх обов`язків, а також часткове виконання позичальником своїх кредитних зобов`язань. Оскільки ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов`язань за договором кредиту, то виникла заборгованість, яка підлягає до стягнення на користь АТ «Правекс Банк». Позичальник не спростувала належними та допустимими доказами розмір заборгованості.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог АТ «Правекс Банк» до позичальника та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 не оскаржується, тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду відповідач за первісним позовом посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 26 травня 2020 року у справі

№ 638/13683/15-ц; Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі

№ 212/1106/16-ц, від 28 лютого 2018 року у справі № 725/6810/14-ц, від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справі № 905/2324/17, від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що кредитор зобов`язаний був звернутися до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів, проте таких дій не вчинив, тому не набув права звертатися до суду з позовом у цій справі про стягнення кредитної заборгованості. Апеляційний суд не з`ясував, чи був дотриманий банком передбачений договором досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів.

Разом з тим у матеріалах справи містяться два кредитних договори від однієї дати, з одним і тим самим реєстраційним номером, проте місять різні умови, тому заявлені кредитором вимоги не ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Також матеріали справи не містять доказів отримання позичальником кредитних коштів.

Наданий банком розрахунок заборгованості спростовано проведеною під час розгляду справи судово-економічною експертизою. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок експерта. Наданий позивачем розрахунок ґрунтується на припущеннях.

Апеляційний суд не дослідив належним чином надані позичальником докази, не врахував їх, а також не надав їм належної правової оцінки. Судом апеляційної інстанції не встановлено, якою валютою відбувалося погашення кредиту. ОСОБА_1 подала до суду докази отримання кредиту в національній валюті.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Касаційна скарга до Верховного Суду подана ОСОБА_1 15 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

17 травня 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 28 лютого 2007 року АКБ «Правекс-Банк», назву якого змінено на ПАТ КБ «Правекс-Банк», а в подальшому - на АТ «Правекс Банк», та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 51 750 дол. США зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення коштів до 28 лютого 2032 року.

ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Правекс-Банк» 21 січня 2015 року уклали договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, яким, зокрема, встановили новий порядок погашення кредитної заборгованості.

Кредитні зобов`язання позичальника були забезпечені договором поруки, укладеним 28 лютого 2007 року між АКБ «Правекс-Банк» і ОСОБА_2 , відповідно до умов якого останній зобов`язався відповідати перед кредитором як солідарний боржник щодо сплати процентів, неустойки (штрафу, пені), вчасного та у повному обсязі погашення основної суми боргу за кредитом у строк до 28 лютого 2032 року у розмірі 51 750 дол. США.

Вимоги до ОСОБА_1 були також забезпечені шляхом укладання договору іпотеки від 28 лютого 2007 року, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно - квартиру

АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.2.1 договору іпотеки визначено, що іпотекодавець зобов`язаний повернути кредит у розмірі 51 750 дол. США у строк до 28 лютого 2032 року шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок відповідно до пункту 4.1 кредитного договору.

Апеляційний суд встановив, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі.

ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, тому відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 21 квітня 2016 року утворилася заборгованість у розмірі 23 278,61 дол. США, яка складається з: тіла кредиту - 21 125,14 дол. США та відсотків за користування кредитом - 2 153,47 дол. США.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2018 року призначено у справі судову економічну експертизу.

Для проведення експертизи було надано два договори від 28 лютого

2007 року за № 4276-006/07Р, що містять різну інформацію про розмір кредиту, відсоткову ставку та порядок погашення тіла кредиту.

Апеляційний суд також встановив, що наданий відповідачем за первісним позовом примірник кредного договору на першій-четвертій сторінках не містить печатки та підпису уповноваженої особи банку, не скріплений належним чином.

За результатом проведеного дослідження було надано висновок судово-економічної експертизи від 19 жовтня 2018 року. Разом з тим апеляційний суд встановив, що вказаний висновок експертизи не може бути належним та допустимим доказом, оскільки для проведення цієї експертизи було надано два договори, зокрема, і поданий ОСОБА_1 примірник, на першій-четвертій сторінках якого не міститься печатка та підпис уповноваженої особи банку, а сам договір не скріплений належним чином.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Звертаючись до суду з позовом, банк вказував, що позичальник порушив умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором, тому його порушені права підлягають захисту шляхом стягнення кредитної заборгованості.

Заперечуючи проти заявлених вимог, позичальник вказувала, що банк надав до суду примірник кредитного договору, на умови якого вона не погоджувалася. Умови зазначеного договору є несправедливими та не містять істотних умов. Кредитор не звертався до позичальника з вимогою про дострокове повернення кредитних коштів, тому не набув права на звернення до суду з позовом у цій справі.

Задовольняючи первісні позовні вимог, апеляційний суд виходив з того, що зібраними у справі доказами підтверджено порушення позичальником умов кредитного договору, тому виникла заборгованість, яка і підлягає до стягнення на користь кредитора у межах заявлених у цій справі вимог. Боржником не спростовано заявлені банком вимоги.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з вказаними висновками апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Предметом первісного позову в справі, що переглядається, є стягнення кредитної заборгованості за договором споживчого кредиту, заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом.

Задовольняючи позовні вимоги кредитора, апеляційний суд застосував норми права, які стосуються дострокового повернення суми позики, зокрема, у мотивувальній частині оскаржуваної постанови міститься посилання на статтю 1050 ЦК України, яка визначає право позикодавця на дострокове повернення частини позики у разі прострочення повернення чергової частини.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Судом також встановлено, що позичальник у період з 01 березня 2007 року до 09 травня 2015 року щомісячно здійснювала платежі в рахунок погашення заборгованості. До суду з позовом у цій справі ПАТ КБ «Правекс-Банк» звернулося у серпні 2016 року.

При цьому з наданого розрахунку та заявлених кредитором у справі вимог не зрозуміло, яку саме заборгованість він намагається стягнути: поточну (прострочену) чи залишок кредиту (достроково частину позики). Встановлення цих обставин має суттєве значення для вирішення спору.

Норми матеріального права в редакції, що була чинною до 10 червня

2017 року, встановлювали обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Так, за змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 зазначеного Закону (у редакції, що була чинною до 10 червня

2017 року - набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування»), встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 грудня

2021 року у справі № 409/1398/18.

Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній до 10 червня

2017 року), не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, на яку послався заявник як на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору кредит у розмірі 51 750 дол. США надано на споживчі потреби. Пунктом 1.2 вказаного договору передбачено сплату 12 % річних за користування кредитними коштами.

Пунктом 6.1.7 кредитного договору передбачено, що у випадку виникнення подій, вказаних, зокрема, у пункті 4.4 (виникнення у позичальника прострочення щодо погашення заборгованості за кредитом та (або) сплати відсотків за користування кредитом) позичальник зобов`язаний достроково погасити заборгованість за кредитом та відсотками у повному розмірі, а також сплатити пеню та штраф.

У пункті 4.4 кредитного договору сторони погодили, що про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.

Отже, наданий позичальнику кредит є споживчим, тому обов`язковою умовою стягнення заборгованості за кредитним договором, строк виплати якого не настав, з урахуванням вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній до 10 червня 2017 року), є збіг

30 календарних днів після отримання позичальником вимоги банку про дострокове повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня

2022 року у справі № 1519/2-4141/11.

Заперечуючи проти заявлених вимог, ОСОБА_1 вказувала, що їй не було надіслано вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання, тому звернення до суду є передчасним.

Апеляційним судом не з`ясовано, чи кредитор направляв позичальнику вищевказану вимогу та чи отримувала остання цю вимогу. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження вказаних обставин.

Ураховуючи, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором, має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, відповідно до вимог частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом у цій справі), з матеріалів справи неможливо встановити правову природу заборгованості за тілом кредиту та відсотками (поточна чи дострокова), що має суттєве значення для вирішення первісного спору, також матеріали справи не містять доказів на підтвердження реалізації банком зазначеного вище порядку (реалізації права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання), то висновок апеляційного суду про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором є передчасним та суперечить вказаним вище нормам матеріального права.

Отже, апеляційний суд не правильно застосував норми матеріального права та дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову, оскільки не встановив усіх обставин, що мають суттєве значення для вирішення зазначених вимог, зокрема, не встановив на належних та допустимих доказах розмір боргу та його складові (період нарахування заборгованості за тілом кредиту та відсотками), а недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, тому оскаржувану постанову в цій частині необхідно скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи, апеляційному суд необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість первісних позовних вимог, сприяти вирішенню цих вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу, встановити, яку саме заборгованість кредитор просить стягнути: поточну заборгованість чи залишок кредиту після зміни строку виконання основного зобов`язання, перевірити реалізацію банком права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання, оскільки встановлення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору, а також врахувати вказані вище норми матеріального права.

Апеляційний суд не перевірив з достатньою повнотою доводи сторін, у постанові не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому, з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

а також відповідних відзивах (запереченнях) підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом

(частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду