ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 липня 2021 року у кримінальному провадженні № 12015100000000857 за обвинуваченням
ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Попасна Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 : на користь ОСОБА_8 9 224,93 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_9 15 649,68 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 300 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Також постановлено стягувати з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 щомісяця до досягнення останнім повноліття, тобто до 15 травня 2029 року включно, кошти в сумі 3 060,12 грн. у рахунок шкоди, заподіяної смертю його матері.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 липня 2021 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок суду – без зміни.
Зараховано ОСОБА_7 в строк покарання перебування його під вартою з 08 жовтня 2015 року по 15 червня 2016 року включно та з часу його фактичного затримання за вироком суду від 16 березня 2020 року по 07 травня 2020 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 07 жовтня 2015 року, приблизно о 23:50 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем «Daewoo Nexia» та рухаючись по вул. Щусєва у м. Києві зі швидкістю, що перевищувала максимально допустиму у межах населеного пункту, не впорався із керуванням, порушуючи вимоги пунктів 1.5, 2.3 «б», 2.9 «а», 10.1, 11.13, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України, виїхав на тротуар, де здійснив наїзд на пішоходів ОСОБА_11 та ОСОБА_8 .
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_11 отримала тілесні ушкодження, від яких померла на місці, а пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху України перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із виникненням вказаної ДТП та її наслідками.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що вирок ґрунтується на доказах, які суд безпосередньо не досліджував, зокрема, показаннях свідка ОСОБА_12 , не взято до уваги докази сторони захисту, не встановлено місце наїзду на пішоходів. Стверджує про порушення його права на захист, оскільки йому не було роз`яснено положення Закону України «Про судову експертизу», що позбавило права брати участь у цій слідчій дії. Також вказує на безпідставне незастосування до нього положень ст. 75 КК України. Крім того, засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність у матеріалах провадження частини технічного запису в суді першої інстанції, не визнав це істотним порушенням вимог процесуального закону та не скасував із цієї підстави вирок суду. Сама ж ухвала апеляційного суду не відповідає вимога ст. 419 КПК України, оскільки не містить відповідей на усі доводи апеляційної скарги сторони захисту.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від потерпілого ОСОБА_9 , який просив залишити судові рішення без зміни.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
Представник потерпілого у судовому засіданні підтримав думку прокурора, заперечував проти наведених у касаційній скарзі доводів, вважав винесені у справі рішення законними та обґрунтованими і просив залишити їх без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Засуджений у касаційній скарзі посилається на однобічність та неповноту судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи, а також не погоджується із оцінкою доказів, ставить їх під сумнів, втім наведене з огляду на положення як ст. 433, так і ст. 438 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 ґрунтуються на всебічно досліджених у судовому засіданні доказах, зокрема, показаннях потерпілого ОСОБА_8 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, місця наїзду на нього автомобілем під керуванням обвинуваченого, показаннях свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , які перебували безпосередньо на місці події та підтвердили обставини ДТП, розміщення автомобіля й потерпілих після скоєння наїзду на них. Також винуватість ОСОБА_7 підтверджено даними протоколів проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_12 та огляду місця події, висновками судових автотехнічних та транспортно-трасологічних експертиз щодо механізму даної ДТП, місця наїзду та його безпосередніх причин, висновками судово-медичних експертиз щодо ступеня тяжкості та механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 і причини смерті потерпілої ОСОБА_11 . Судом на підставі наведених доказів було чітко встановлено причинний зв`язок між порушеннями водієм ОСОБА_7 правил дорожнього руху та наслідками, що настали.
Усім наведеним доказам суд відповідно до ст. 94 КПК України дав оцінку і дійшов обґрунтованого висновку, що вони є допустимі, достатні та у своїй сукупності й взаємозв`язку підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Доводи засудженого про те, що суд виклав у вироку показання свідка ОСОБА_12 , які він давав під час досудового розслідування, а не в суді, спростовуються аудіозаписом судового засідання, де зафіксовано показання цього свідка, що відповідають викладеним у судових рішеннях. Що ж стосується пояснень цього свідка, які він давав під час проведення слідчого експерименту, то Суд керується висновками Об`єднаної палати, викладеними в постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17), де зазначено, що відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії – слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом. Протоколи слідчих (розшукових) дій після їх оцінки судом із точки зору належності, допустимості і достовірності набувають значення судового доказу.
Таким чином, відомості, що надав свідок ОСОБА_12 під час проведення із ним слідчого експерименту і які були зафіксовані у протоколі цієї слідчої дії, були оцінені судом як самостійне джерело доказів відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Твердження засудженого про невстановлення місця наїзду на потерпілих спростовуються вищезазначеними доказами, якими чітко встановлено, що місцем наїзду на пішоходів є тротуар. Судом першої інстанції були належним чином досліджені докази, надані стороною захисту, в яких стверджувалося про те, що місцем наїзду є проїзна частина дороги. Цим доказам суд дав оцінку у сукупності з іншими доказами та визнав їх такими, що суперечать іншим доказам у справі та позбавлені технічної спроможності. З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.
Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Посилання засудженого на порушення під час досудового розслідування його права на захист через те, що йому не було роз`яснено його право брати участь у призначенні та проведенні експертиз є безпідставним.
Матеріали провадження свідчать, що ОСОБА_7 відповідно до вимог закону було роз`яснено його права як підозрюваного, передбачені ст. 42 КПК України, у тому числі й право брати участь у проведенні процесуальних дій, а також вручена пам`ятка про його процесуальні права та обов`язки, що підтверджується власноручним підписом підозрюваного. Крім того, під час роз`яснення підозрюваному його прав був присутній захисник, а тому жодних порушень права на захист ОСОБА_7 не вбачається.
Так само безпідставним є і твердження засудженого про незаконність вироку суду внаслідок часткової відсутності технічного запису судового засідання.
Під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції були перевірені твердження сторони захисту про неналежну якість аудіозапису судового засідання від 28 грудня 2015 року та встановлено, що з даного технічного запису можливо встановити показання потерпілого ОСОБА_8 в суді, що мають істотне значення у даному кримінальному провадженні. Враховуючи наведене, апеляційний суд не вбачав жодних порушень вимог процесуального закону, які би вплинули на правильність постановленого вироку.
Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 березня 2021 року (справа № 741/1001/19), де зазначено, що відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України однією з підстав, за наявності якої судове рішення підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, є відсутність у матеріалах провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. Проте, невід`ємною властивістю поняття «істотність порушення вимог кримінального процесуального закону» є його здатність перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Колегія суддів не виключає, що за певних обставин відсутність звукозаписів окремих судових засідань чи їх частин може стати підставою для скасування судових рішень, якщо сторона, яка посилається на цю обставину, доведе, що це істотно вплинуло або могло вплинути на законність та вмотивованість судового рішення.
Водночас, прослуховуванням аудіозапису судового засідання щодо ОСОБА_7 встановлено, що якість звуку дозволяє встановити зміст показань потерпілого. При цьому в матеріалах провадження також наявний журнал судового засідання від 28 грудня 2015 року, в якому відображено хід судового розгляду.
З огляду на викладене, на переконання колегії суддів касаційної інстанції, у даному кримінальному провадженні неякісний запис у деяких місцях окремого судового засідання не дорівнює порушенню, передбаченому п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, яке є безумовною підставою для скасування судового рішення. Тому висновок апеляційного суду є вірним.
Що стосується неврахування апеляційним судом показань свідка ОСОБА_15 , то на обґрунтування свого висновку суд зазначив, що показання цього свідка суперечать сукупності усіх зібраних у справі доказів, крім того, зазначений свідок не був допитаний ані під час досудового розслідування, ані в суді першої інстанції, а тому його свідчення, враховуючи значний проміжок часу з настання ДТП до моменту допиту в суді апеляційної інстанції, суд не прийняв до уваги. Так само, апеляційним судом мотивовано рішення щодо неприйняття інших доказів сторони захисту.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження у межах своїх повноважень та дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги захисника стосовно незаконності вироку суду першої інстанції є безпідставними. На спростування усіх наведених в апеляційних скаргах доводів, у тому числі щодо неповноти судового розгляду та недоведеності винуватості засудженого, суд в ухвалі відповідно до ст. 419 КПК України навів мотиви, з якими у свою чергу погоджується і суд касаційної інстанції.
Покарання ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, його ненавмисний характер, дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні малолітніх дітей. Водночас, суд визнав обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, а також узяв до уваги тяжкість наслідків, що настали, у виді смерті однієї людини та заподіяння тілесних ушкоджень іншому потерпілому. Обставин, що пом`якшують покарання, судом не встановлено.
Враховуючи наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення винного лише в умовах ізоляції від суспільства та про неможливість застосування до нього звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Свої висновки суд належним чином мотивував. Колегія суддів вважає таке покарання необхідним і достатнім для виправлення засудження та попередження вчинення нових злочинів.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
З цих підстав суд ухвалив:
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.