ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 260/2845/20

ОСОБА_1 пред`явив позов до Закарпатської обласної прокуратури, Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, виконувача обов`язків прокурора Закарпатської області Дем`янчука І.І., Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати протиправними дії Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур при прийнятті та ухваленні рішення №3 від 3 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Закарпатської області ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати рішення №3 від 3 липня 2020 року Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про неуспішне проходження атестації прокурором відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Закарпатської області ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними дії виконувача обов`язків прокурора Закарпатської області Дем`янчука І.І. щодо видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов`язків прокурора Закарпатської області Дем`янчука І.І. від 18 серпня 2020 року №352 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» як незаконний;

- поновити ОСОБА_1 в органах Закарпатської обласної прокуратури на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді або на рівнозначній посаді, яку він займав станом на 20 серпня 2020 року;

- стягнути із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 21 серпня 2020 року до дати винесення судового рішення.

Позов мотивований тим, що у зв`язку з проведенням реформування органів прокуратури на виконання вимог Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 подав заяву про переведення до обласної прокуратури і намір пройти атестації. Позивач успішно пройшов І та ІІ етапи атестації, які полягали у складанні іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону та на загальні здібності та навички.

Проте, за результатами проведення ІІІ етапу атестації (співбесіди) кадровою комісією прийнято рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, у зв`язку з чим його було звільнено із займаної посади. Підставою для прийняття такого рішення були висновки кадрової комісії про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам доброчесності, пов`язані з проведеним аналізом відомостей його декларацій.

Таке рішення кадрової комісії ОСОБА_1 вважає протиправним, оскільки у період з 2017 до 2020 року він успішно проходив таємну перевірку доброчесності. До того ж, вважає, що повноваження стосовно здійснення контролю щодо перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, віднесено до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - «НАЗК») у встановленому законодавством порядку. В свою чергу кадрова комісія в межах проведення атестації такими повноваженнями не наділена.

Також, вважає рішення кадрової комісії недостатньо обґрунтованим в частині сумнівів у його доброчесності, оскільки воно не містить жодних пояснень, документів та розрахунків, на підставі яких сформовані відповідні висновки. До того ж, звернув увагу суду на безпідставність висновків комісії про низький рівень його професійної компетентності, оскільки такі спростовуються результатами пройденого анонімного тестування та практичного завдання.

Додатково зауважує на відсутності підстав для його звільнення в розумінні норм Закону України «Про прокуратуру», оскільки ліквідації або реорганізації прокуратури Закарпатської області, скорочення її чисельності не було.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою його оскарження.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач особисто подав заяву про переведення до обласної прокуратури та намір пройти атестацію, чим погодився із запровадженою процедурою її проведення. Окружний суд зазначив, що з метою реорганізації органів прокуратури спеціальними законодавчими нормами було запроваджено особливий порядок звільнення прокурорів з посади, що не пов`язані з ліквідацією (реорганізацією) органів прокуратури або скороченням кадрів. Зокрема, в спірних правовідносинах юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є не завершення процесу ліквідації, реорганізації чи процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події, зумовленої наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

До того ж, суд першої інстанції, проаналізувавши у сукупності доводи кадрової комісії щодо відповідності позивача критерію доброчесності, погодився з її висновками. Одночасно, суд зауважив, що він не вправі надавати оцінку обґрунтованості рішення кадрової комісії. В цьому аспекті окружний суд також зауважив, що підставою для прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації є саме сумніви в доброчесності прокурора, а не факт зазначення в поданій декларації недостовірних відомостей.

Проте, окружний суд зазначив про безпідставність висновків кадрової комісії щодо низького рівня професійної компетентності ОСОБА_1 , з огляду на те, що жодних доказів цьому твердженню не надано, а протокол засідання не містить відомостей про обговорення цього питання. До того ж, копія практичного завдання, виконаного позивачем, не містить жодних відміток чи зауважень щодо суті відповідей, наданих позивачем.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року скасовано, та прийнято нове, яким позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур при прийнятті та ухваленні рішення №3 від 3 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації прокурором відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Закарпатської області ОСОБА_1 ;

- визнано протиправним і скасовано рішення Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №3 від 3 липня 2020 року «Про неуспішне проходження атестації прокурором відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Закарпатської області ОСОБА_1 »;

- визнано протиправним і скасовано наказ виконувача обов`язків прокурора Закарпатської області Дем`янчука І.І. від 18 серпня 2020 року №352 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Закарпатської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури Закарпатської області на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Закарпатської області з 20 серпня 2020 року;

- стягнуто із Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 21 серпня 2020 року до 20 квітня 2021 року в сумі: 187504 (сто вісімдесят сім тисяч п`ятсот чотири) грн 80 коп.

Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення про неуспішне проходження прокурором атестації не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, достовірність даних, які були взяті кадровою комісією до уваги, а зміст оскаржуваного рішення фактично є констатацією сумніву у доброчесності прокурора, без наведеного обґрунтування такого висновку. Тобто, апеляційним судом було встановлено невмотивованість оскаржуваного рішення кадрової комісії, що в силу пункт 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України») стало підставою для його скасування.

До того ж, апеляційний суд зазначив, що компетентним органом на здійснення перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації позивача є Національне агентство з питань запобігання корупції. Саме НАЗК є уповноваженим органом на здійснення моніторингу, зокрема, способу життя суб`єктів декларування. Проте, таких висновків НАЗК матеріали справи не містять, як і не містять доказів звернення відповідача безпосередньо до НАЗК з метою підтвердження або спростування міркувань кадрової комісії щодо відповідності офіційного доходу позивача вартості набутого майна під час його роботи в органах прокуратури, або інших державних органах.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, Офіс Генерального прокурора і керівник Закарпатської обласна прокуратура звернулись до Верховного Суду з касаційними скаргами на неї.

У травні 2021 року Офіс Генерального прокурора подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року і залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги Офіс Генерального прокурора зазначив, що вважає помилковими висновки апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення вимог позову. Також, на його думку, не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства висновки про необґрунтованість та невмотивованість рішення кадрової комісії, оскільки відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Скаржник також доводить, що до повноважень кадрових комісій входить дослідження матеріалів, обговорення результатів атестації прокурора та прийняття рішень про успішне чи неуспішне її проходження, що, в свою чергу, є дискреційними повноваженнями кадрових комісій та знаходяться у межах їхньої виключної компетенції. На переконання скаржника, кадрова комісія не зобов`язана юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.

До того ж, скаржник звертає увагу про неправильне визначення апеляційним судом кількості робочих днів за період вимушеного прогулу позивача, що в свою чергу призвело до помилкового обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На переконання скаржника у період з 21 серпня 2020 року до 20 квітня 2021 року кількість робочих днів становить 167 днів, а тому середній заробіток мав би становити: 186388 грн 70 коп.

Офіс Генерального прокурора покликається на неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції норм матеріального права щодо яких відсутній висновок Верховного Суду, а саме: пунктів 7, 9, 12, 13, 15, а також підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» (далі - «Закон №113-ІХ»).

Верховний Суд ухвалою від 8 липня 2021 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судом апеляційної інстанції із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інші учасники справи свого відзиву на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора не надали. Копію ухвали Верховного Суду від 8 липня 2021 року про відкриття касаційного провадження Сьома кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора отримала 13 липня 2021 року, Закарпатська обласна прокуратура і виконувач обов`язків прокурора Закарпатської області Дем`янчук І.І. - 19 липня 2021 року.

У червні 2021 року керівник Закарпатської обласної прокуратури також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року і залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року.

Касаційна скарга керівника Закарпатської обласної прокуратури подана на підставі аналогічних доводів, як і скарга Офісу Генерального прокурора.

Додатково, скаржник звертає увагу Суду про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а щодо того, що неподання заяви прокурором про переведення до Офісу Генерального прокурора і намір пройти атестацію є підставою для звільнення такого прокурора відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Верховним Судом ухвалою від 22 липня 2021 року було відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору апеляційним судом із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Інші учасники справи свого відзиву на касаційну скаргу керівника Закарпатської обласної прокуратури не надали. Копію ухвали Верховного Суду від 22 липня 2021 року про відкриття касаційного провадження Сьома кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур і Офіс Генерального прокурора отримали 26 липня 2021 року, виконувач обов`язків прокурора Закарпатської області Дем`янчук І.І. - 27 липня 2021 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 16 жовтня 1998 року.

На момент звільнення ОСОБА_1 перебував на посаді прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області.

На підставі пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ ОСОБА_1 подав заяву, в якій просив перевести його на посаду прокурора в обласній прокуратурі і для цього допустити до проходження атестації.

За результатами проходження тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 набрав 84 бали. Серденя кількість балів позивача за тестуванням на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки становить 106 балів.

У зв`язку з набранням позивачем необхідної кількості балів його було допущено до проходження співбесіди.

3 липня 2020 року Сьомою кадровою комісіє з атестації прокурорів регіональних прокуратур з метою виявлення відповідності вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками з ОСОБА_1 була проведена співбесіда, за результатами якої прийнято рішення №3 про неуспішне проходження прокурором атестації.

Згідно з рішенням Сьомої кадрової комісії №3 від 3 липня 2020 року під час проведення співбесіди комісія з`ясувала наявність обставин, що свідчать про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Так, зокрема, під час співбесіди та виконання практичного завдання прокурор продемонстрував низький рівень професійної компетентності, неналежне володіння практичними уміннями та навичками прокурора, недостатній рівень знань основних положень Конституції України та Закону України «Про прокуратуру», законодавства та правозастосовної практики у сфері кримінального права і процесу, а також відсутність професійної мотивації.

Одночасно, жодної аргументації стосовно того, в чому саме проявився низький рівень професійної компетентності ОСОБА_1 при виконанні практичного завдання ані рішення №3 від 3 липня 2020 року, ані протокол засідання Сьомої кадрової комісії не містять.

Як вбачається з відеозапису співбесіди, жодних запитань стосовно виконання практичного завдання, як й інших запитань, що б стосувалися законодавчих норм, до ОСОБА_1 членами комісії не ставилося.

З копії виконаного позивачем практичного завдання вбачається, що воно не містить будь-яких відміток та зауважень, що дали б змогу зробити висновок про рівень його виконання.

Також в ході співбесіди було виявлено наступні обставини, які, на думку членів Сьомої кадрової комісії, викликають сумніви в доброчесності ОСОБА_1 :

1) 20 липня 2019 року подав повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, пов`язані з відчуженням дружиною 19 липня 2019 року земельної ділянки, однак дохід від такої операції в декларацію за 2019 рік не внесено;

2) у декларації за 2019 рік ОСОБА_1 невірно зазначив площу трьох земельних ділянок (0,6 м2 та 0,15 м2 замість 1549 м2);

3) у 2018 році ОСОБА_1 придбав Шкоду Октавію А7, 2013 р.в. усього за 40 тис грн, що не відповідає ринковій ціні;

4) лише у декларації за 2019 рік ОСОБА_1 вірно вказав площу будинку АДРЕСА_1 (254,6 м2), натомість у попередніх деклараціях вказував 112,64 м2, що не відповідає дійсності;

5) у декларації за 2018 рік ОСОБА_1 невірно зазначив дату набуття у власність квартири площею 58,5 м2 у місті Ужгороді (31 грудня 2018 року замість вірного 25 червня 2018 року);

6) згідно з декларацією за 2017 рік у власність ОСОБА_1 з 23 травня 2015 року перебував автомобіль Шкода Рапід 2013 року випуску, натомість у декларації за 2018 рік цей автомобіль вже відсутній, як і прибуток від його продажу;

7) у власності ОСОБА_1 з 25 червня 2018 року (подарунок його матері, яка є пенсіонеркою та доходів, окрім пенсії, не отримує) перебуває два офіси у місті Ужгороді площею 116,1 м2 та 241,4 м2 і три квартири площею 63,80 м2, 53,70 м2 і 58,50 м2;

8) дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_4 з 21 червня 2018 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, вид діяльності надання майна в оренду, проте згідно з деклараціями її дохід від зайняття підприємницькою діяльністю у 2018 та 2019 роках склав 8 та 24 тис грн відповідно, що викликає обґрунтовані сумніви стосовно достовірності вказаних відомостей.

Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно відеозапису співбесіди, жодних запитань стосовно неточностей у поданих позивачем декларацій до ОСОБА_1 членами комісії не ставилося.

До того ж, відповідно до довідок про проходження таємної перевірки доброчесності №25/2-2620ра-17 від 2 лютого 2017 року та №25/2/2-3910ра-18 від 1 серпня 2018 року позивач пройшов таємну перевірку доброчесності.

18 серпня 2020 року на підставі рішення Сьомої кадрової комісії та статті 11, пункту 3, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» наказом в.о. прокурора Закарпатської області №352к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді та органів прокуратури Закарпатської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20 серпня 2020 року.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року №1401-VIII (далі - «Закон № 1401-VIII»), який набрав чинності з 30 вересня 2016 року, виключено із Конституції України розділ VII "ПРОКУРАТУРА" та доповнено Конституцію України статтею 131-1, якою передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» (далі - «Закон»), статтею 4 якого унормовано, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку з чим, внесено ряд змін до Закону України «Про прокуратуру», зокрема, в тексті Закону слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

Згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Відповідно до пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Згідно з пунктами 11, 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

За змістом пункту 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Пунктом 15 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що для проведення співбесіди кадрові комісії вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі інформацію про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.

Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Для цього графік проведення співбесід із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, його посади, заздалегідь оприлюднюється на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора.

Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

Згідно з пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

За змістом пунктів 2, 4 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора (пункт 7 розділу І Порядку №221).

Пунктом 8 розділу І Порядку №221 визначено, що за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Форми типових рішень визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу ІV Порядку №221).

Відповідно до пунктів 13, 14 розділу ІV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Пунктом 15 розділу ІV Порядку №221 передбачено, що після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Пунктом 12 Порядку № 233 визначено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховним Судом ухвалою від 8 липня 2022 року було відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Верховним Судом ухвалою від 22 липня 2022 року було відкрито касаційне провадження за скаргою керівника Закарпатської обласної прокуратури на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проаналізувавши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Основним доводом касаційних скарг є те, що повноваження кадрових комісій на прийняття рішення за результатами атестації прокурора є дискреційними, а тому суд не вправі здійснювати переоцінку такого рішення, а кадрова комісія не зобов`язана доводити підстави, в тому числі подавати докази, прийняття такого рішення.

За результатом аналізу наведених правових норм висновується, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для його звільнення з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби.

В свою чергу, кадрова комісія є уповноваженим суб`єктом з питань проведення атестації прокурорів та прийняття рішення за її результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Одночасно, межі дискреції кадрової комісії щодо проведення добору або атестації прокурорів не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю. Процес добору чи атестації, як і рішення в результаті цих процесів, мають бути зрозумілим як учасникам цих відносин, зокрема кандидатам, так і незалежному сторонньому спостерігачу.

Тому, ураховуючи завдання адміністративного судочинства та юрисдикцію адміністративних судів під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень не лише на предмет його відповідності статті 19 Конституції України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено у частині другій статті 2 КАС України.

Такий висновок узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція») та практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення та застосування Конвенції (стаття 32).

Також необхідно зауважити, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами ЄСПЛ виробив позицію, згідно з якою, за загальним правилом, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі «Bryan v. the United Kingdom» («Брайєн проти Об`єднаного Королівства»), рішення ЄСПЛ від 21 липня 2011 року у справі «Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus» («Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру», заява №32181/04), рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Putter v. Bulgaria» («Путтер проти Болгарії», заява №38780/02)).

До того ж, виходячи з практики ЄСПЛ, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2006 року у справі «Volokhy v. Ukraine)» ( «Волохи проти України», заява №23543/02), рішення ЄСПЛ від 02 серпня 1984 року «Malone v. United Kindom» («Мелоун проти Об`єднаного Королівства», заява №8691/79).

За таких обставин доводи відповідачів про те, що суд не наділений повноваженнями здійснювати оцінку рішень кадрових комісій за результатами атестації, зокрема на предмет дотримання прокурором правил професійної етики, доброчесності та рівня його професійної компетентності, є безпідставними.

Варто наголосити, що обґрунтованість та вмотивованість рішень, відповідно до яких здійснюється комплектація органів прокуратури прокурорами, є запорукою довіри суспільства до їхньої діяльності.

При прийнятті рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійній етиці комісія має зазначити, на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.

Суд апеляційної інстанції справедливо зазначив, що висновки комісії про невідповідність позивача вимогам доброчесності ґрунтуються лише на сумнівах та суб`єктивному сприйнятті окремими членами комісії наданих прокурором відповідей з точки зору наявного у нього та членів його сім`ї певного майна.

Проте, ураховуючи юридичні наслідки, які рішення кадрової комісії створює для особи, то при його прийнятті комісія повинна належним чином його мотивувати із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

У цій справі предметом судового контролю є, зокрема, рішення кадрової комісії, яким позивача визнано таким, що не успішно пройшов атестацію.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації та був допущений до наступного третього етапу - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

За наслідками проходження позивачем третього етапу кадровою комісією прийнято рішення «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі співбесіди» та визнано таким, що не успішно пройшов атестацію.

Пунктом 12 Порядку №233 передбачено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Цей контроль націлений передусім на те, щоб рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (за наслідками співбесіди) відповідало критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. З уваги на те, що коло питань, які можуть цікавити кадрову комісію й змусити засумніватися у відповідності прокурора здійснювати свої повноваження є широким, охоплює різні сфери життя і діяльності, не тільки професійного, але і приватного характеру, то рішення кадрової комісії за наслідками співбесіди як єдина зовнішня форма прояву її дискреційних повноважень на цьому етапі атестації повинно містити вичерпну інформацію і зрозумілі мотиви, які в сукупності спонукали кадрову комісію засумніватися у можливості прокурора здійснювати (надалі) свої повноваження.

Отже, Верховний Суд приходить до висновку, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою (зрозумілою сторонньому спостерігачу) обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критерія ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

Змістовний аналіз оскаржуваного рішення свідчить про те, що причинами для прийняття рішення про не проходження позивачем атестації стали висновки комісії про його невідповідність вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, які, у свою чергу, обґрунтовуються сумнівами щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам доброчесності у зв`язку з наявністю у нього (членів його сім`ї) певного майна.

Однак, оскаржуване рішення мотивів та доказів не містить, а кадрова комісія лише обмежилася посиланням на наявність сумнівів щодо відповідності позивача вимогам доброчесності. Фактично, такі висновки є припущеннями, що не дає змоги встановити дійсні підстави/мотиви, з яких виходила кадрова комісія під час ухвалення такого рішення, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття.

До того ж, згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про запобігання корупції» Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

За приписами пункту 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» до повноважень НАЗК належать здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої та другої статті 50 цього Закону НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб`єкт декларування, та спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції.

Отже, повноваження стосовно здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від посади, яку займає така особа, віднесені до виключної компетенції НАЗК і можуть бути реалізовані в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції».

Одночасно, Верховний Суд зазначає, що в силу приписів пунктів 8-11 розділу IV Порядку №221 комісія вправі отримувати від НАЗК необхідну для цілей атестації інформацію. Доказів отримання такої інформації відповідачем суду не надано.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, про те, що зазначені висновки кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам доброчесності в частині його майнового стану є необґрунтованими, суб`єктивними і такими, що зроблені винятково на підставі припущень та за відсутності будь-яких належних доказів, які б окремо або в сукупності свідчили про порушення позивачем вимог законодавства у сфері запобігання корупції, зокрема щодо відповідності витрат і майна прокурора та членів його сім`ї задекларованим доходам, декларування ним недостовірних відомостей, наявності ознак незаконного збагачення чи необґрунтованості набутих активів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 12 жовтня 2021 року у справі №640/449/20.

Ще однією підставою для прийняття оскаржуваного рішення є висновок кадрової комісії про наявність сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності у зв`язку з неналежним виконанням практичного завдання.

Відповідно до приписів пункту 5 розділу І Порядку № 221 предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок); 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

Водночас ні Порядок №221, ні Закон №113-ІХ не містять чітких критеріїв/показників збирання, дослідження та оцінки інформації, що є необхідною для цілей атестації.

За змістом пункту 5 та підпункту 3 пункту 6 розділу І Порядку №221 встановлення рівня професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок) та перевірка дотримання ним професійної етики та доброчесності мають різні критерії. Відтак, ухвалюючи рішення про неуспішне проходження атестації з підстав недостатнього рівня професійної компетентності прокурора, чи за наявності сумнівів у його доброчесності та професійної етики, комісія має зазначити на чому базуються такі висновки, тобто обґрунтувати своє рішення належним чином.

Судами встановлено, що кадрова комісія оцінила рівень професійної компетенції позивача, у тому числі з урахуванням виконаного практичного завдання.

Одночасно, незгода окремих членів комісії з розв`язанням окремих завдань практичного завдання ще не може свідчити про невідповідність позивача вимогам професійної компетенції в частині рівня знань та практичного застосування законодавства. Сумніви щодо достовірності результатів іспиту чи наявності інших недоліків рівня знань у позивача мають бути належним чином обґрунтовані. Отже, саме на кадрову комісію покладається обов`язок довести, що рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача є настільки низьким і непрофесійним, що дає підстави вважати його професійно некомпетентним прокурором, тобто прокурором, який не здатний виконувати передбачені законом функції та завдання прокуратури.

За приписами Порядку №221 оцінка професійної компетентності прокурора включає також перевірку загальних здібностей та навичок прокурора, які, у свою чергу, встановлюються за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону.

Однак, з оскаржуваного рішення слідує, що оцінка професійної компетентності позивача була здійснена кадровою комісією лише на підставі виконаного практичного завдання та без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації.

До того ж, судами попередніх інстанцій було встановлено, що жодних зауважень чи обговорень виконаного позивачем практичного завдання ані його копія, ані протокол засідання не містять.

З урахуванням наведеного у сукупності, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що висновки кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності з мотивів неправильного виконання практичного завдання не можуть визнаватися обґрунтованими.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі №120/3458/20-а, від 12 жовтня 2021 року №640/449/20.

Покликання скаржника на постанову від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а Суд відхиляє, оскільки обставини у справі №200/13482/19-а не є релевантними з обставинами цієї справи, а тому правовідносини, які в ній виникли не є подібними.

Проаналізувавши вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, що оскаржуване рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем є передчасним та таким, що належить скасувати.

Стосовно обрахунку кількості робочих днів за період вимушеного прогулу позивача слід зазначити про таке.

Так, суд апеляційної інстанції визначив, що у період вимушеного прогулу позивача, а саме: з 21 серпня 2020 року до 20 квітня 2021 року, кількість робочих днів становить 168 день.

Скаржники наполягають, що у визначений обрахунковий період кількість робочих днів становила 167 днів.

Верховний Суд приймає цей довід скаржників і погоджується з тим, що судом апеляційної інстанції помилково було визначено кількість робочих днів вимушеного прогулу позивача.

Суд також погоджується зі скаржниками, що кількість робочих днів у період з 21 серпня 2020 року до 20 квітня 2021 року складає 167 днів.

З огляду на наведене, колегія суддів вбачає за доцільне змінити постанову апеляційного суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з огляду на помилку в обрахунку кількості днів у періоді з 21 серпня 2020 року до 20 квітня 2021 року.

Так, зважаючи на сума середньоденної заробітної плати позивача (1116,10 грн) і кількість днів вимушеного прогулу (167 робочих днів) стягненню на його користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі: 186388 грн 70 коп.

Частиною першою статті 351 КАС України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою і четвертою статті 351 КАС України підставою для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Отже, касаційні скарги Офісу Генерального прокурора і керівника Закарпатської обласної прокуратури належить частково задовольнити, а оскаржувану постанову апеляційного суду належить змінити в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд