ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 466/1856/16-ц

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку в спільному майні.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 100,8 м?, житловою площею 50 м?, з часткою у праві спільної часткової власності 82/100. Іншим співвласником указаного будинку є ОСОБА_2 , частка якої у праві спільної часткової власності складає 18/100. Вказував, що сторони в справі не є членами однієї сім`ї та не перебувають у родинних відносинах. Зазначав, що з 2010 року відповідачка фактично не проживає у спірному будинку. Як на підставу припинення права власності відповідачки на частку в спільному майні посилався на те, що йому фактично належить більше ніж 80 % житлового будинку, в той час як частка ОСОБА_2 є незначною. При цьому з огляду на розмір частки відповідачки в спільній частковій власності неможливо здійснити її виділ з технічної точки зору без втрати її цільового призначення. Спільне користування житловим будинком позивач уважав неможливим, оскільки відповідачка не дбає про його збереження та утримання й не сплачує вартість наданих комунальних послуг.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив ухвалити рішення, яким:

припинити право ОСОБА_2 на 18/100 часток в праві спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

присудити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй частку в праві спільної часткової власності;

визнати за ним право приватної власності на 18/100 часток у праві спільної часткової власності на вказаний будинок.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року позов задоволено:

припинено право ОСОБА_2 на 18/100 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

ухвалено виплатити ОСОБА_2 за рахунок ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 18/100 часток у праві спільної часткової власності на вказаний будинок в сумі 46 203,84 грн, яка внесена позивачем на депозит суду;

визнано за ОСОБА_1 право власності на 18/100 часток в праві спільної часткової власності на спірний будинок.

Судове рішення мотивовано тим, що виділ частки відповідачки в спільній частковій власності на житловий будинок є неможливим з технічної точки зору без втрати його цільового призначення. Суд також установив неможливість спільного проживання й користування житловим будинком сторонами та прийняв до уваги, що місце проживання ОСОБА_2 з 2011 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 13 січня 2021 року у задоволенні заяви відповідачки про перегляд заочного рішення відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 10 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено; повернуто ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 18/100 часток у праві спільної часткової власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 46 203,84 грн, внесену на депозит суду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріалами справи підтверджується наявність передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 365 ЦК України підстав для припинення права на частку відповідачки в спільній частковій власності на житловий будинок, а саме: незначний характер частки, неподільність будинку та відсутність технічної можливості виділу частки в окремий об`єкт нерухомого майна. Разом із тим колегія суддів установила, що таке припинення безумовно завдасть істотної шкоди відповідачці та її матері, яка проживає в спірному будинку, оскільки іншого житла у власності вони не мають. Наявність у власності ОСОБА_2 будинку за адресою: АДРЕСА_2 та її реєстрація за вказаною адресою за висновком апеляційного суду не мають правового значення, оскільки зазначений будинок є непридатним для проживання, має загрозу обвалу, що підтверджується висновком експерта. Апеляційний суд також зазначив, що позивач не довів неможливість спільного користування житловим будинком, а визначений ним розмір компенсації вартості частки позивачки в спільній частковій власності на будинок є заниженим.

Аргументи учасників справи

09 листопада 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно вказав на те, що позивач не довів неможливість спільного користування нерухомим майном, оскільки матеріалами справи підтверджено неподільність житлового будинку. Вказує, що висновок колегії суддів про занижену вартість частки відповідачки в спільній частковій власності ґрунтується виключно на припущеннях. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції помилково вважав, що припинення права відповідачки на частку в праві спільної часткової власності завдасть їй істотної шкоди, оскільки у власності відповідачки є інше житло по АДРЕСА_2 . Зазначає, що висновком експерта встановлено непридатність указаної нерухомості до проживання станом на 2021 рік, однак відомостей про те, що вказаний будинок був непридатний до проживання на момент розгляду справи судом першої інстанції (2016 рік), матеріали справи не містять. При цьому факт проживання матері відповідачки в спірному будинку без реєстрації не свідчить, що припинення права відповідачки на частку в праві спільної часткової власності завдасть істотної шкоди матері ОСОБА_2 . Зазначає також, що апеляційна скарга відповідачкою на рішення суду першої інстанції подана зі спливом значного часу (5 років), однак як відповідачка в апеляційній скарзі, так і суд апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження не мотивували поважність причин пропуску процесуального строку на звернення до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , загальною площею 100,8 м?, житловою площею 50 м?. Частка позивача в праві спільної часткової власності становить 82/100, відповідачки - 18/100.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 22432417 від 02 червня 2014 року для обслуговування зазначеного житлового будинку відведено земельну ділянку загальною площею 0,0512 га, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Згідно довідки ОКПЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 18 квітня 2016 року виділ частки ОСОБА_2 в окремий об`єкт нерухомості неможливо.

В силу сімейних обставин ОСОБА_2 не проживає у спірному будинку, винаймає квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . У будинку за адресою: АДРЕСА_1 залишилась проживати її мати ОСОБА_3

ОСОБА_2 разом із ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з висновком експерта №6-21 від 14 вересня 2021 року технічний стан будинку АДРЕСА_4 непридатний для проживання, загрожує обвалом.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: «аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном. […] Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи».

У справі, що переглядається, суди встановили наявність передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 365 ЦК України підстав для припинення права відповідачки на частку в спільному майні, оскільки така частка є незначною та не може бути виділена в окремий об`єкт нерухомого майна, що свідчить про неподільність спірного житлового будинку.

Разом із тим, прийнявши до уваги, що у власності ОСОБА_2 відсутнє придатне для проживання інше житлове нерухоме майно, апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що припинення права власності ОСОБА_2 на належне їй майно завдасть істотної шкоди інтересам співвласниці та членам її сім`ї, що є підставою для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

При цьому апеляційний суд на підставі належних та допустимих доказів установив, що будинок АДРЕСА_2 , який належить відповідачці на праві власності, є непридатним для проживання.

Аргументи касаційної скарги про те, що подані відповідачкою документи свідчать про непридатність указаного будинку до проживання в 2021 році, а не на момент розгляду справи судом першої інстанції (2016 рік), не приймаються колегією суддів, адже аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена про час, дату й місце розгляду справи місцевим судом, у зв`язку з чим об`єктивно була позбавлена можливості подати докази на спростування обставин, викладених у позовній заяві, до суду першої інстанції. При цьому в суді апеляційної інстанції позивач проти долучення екпертного висновку до матеріалів справи як доказу не заперечував.

Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційна скарга на рішення місцевого суду подана відповідачкою зі спливом значного часу (5 років) без мотивування поважності причин пропуску процесуального строку на звернення до суду з апеляційною скаргою, колегія суддів відхиляє, оскільки апеляційна скарга подана ОСОБА_2 у лютому 2021 року в порядку, визначеному частиною четвертою статті 287 ЦПК України, тобто після постановлення судом першої інстанції 13 січня 2021 року ухвали про залишення заяви відповідачки щодо перегляду заочного рішення без задоволення.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають залишенню за ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,