ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 569/23762/19

1. Описова частина

У квітні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулись до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» (далі - ТОВ «ФК «Амбрелла»), державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба «Маломощаницької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області» Касюк В. В., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 лютого 2006 року між акціонерним товариством Банк «Фінанси та кредит» (далі - АТ Банк «Фінанси та кредит») та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , укладено іпотечний договір № 37997-188.

Відповідно до пунктів 1, 2 договору іпотеки іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: двокімнатна квартира на першому поверсі одноповерхового житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Зазначена квартира передається в іпотеку іпотекодавцями, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором від 10 лютого 2006 року № Ф1-06/37997-188.

22 березня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія») та ТОВ «ФК «Амбрелла» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимог.

Згідно Інформаційної довідки від 23 листопада 2019 року № 189972110 державним реєстратором Касюком В. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, номер запису про право власності 32544961, індексний номер 47943378 від 25 липня 2019 року. Підстава виникнення права власності: договір іпотеки від 10 лютого 2006 року № 37997-188, вимоги про усунення порушень від 15 липня 2015 року.

Позивачі вказували, що вони постійно проживають у спірній квартири.

При цьому зазначали, що за рішенням суду вже було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10 лютого 2006 року № Ф1-06/37997-188 у розмірі 405 320,06 грн, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Вказували, що пунктом 10 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на заставне майно здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Згідно пункту 11 договору іпотеки за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя.

Отже, на час набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки вже існувало рішення суду, відповідно до якого вже було обрано спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому він не мав права обирати інший спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки первісним кредитором та іпотекодержателем такий спосіб вже було обрано, а саме за рішенням суду.

При цьому на час вчинення відповідачем дій щодо набуття права власності на майно була наявна заборона його відчуження, що підтверджується Інформаційною довідкою від 23 листопада 2019 року.

Також вказує, що вони не отримували вимог про усунення порушень, що є порушенням вимог закону під час набуття квартири у власність відповідачем.

Крім того, не було враховано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Враховуючи наведене з урахуванням заяви про зміну предмету позову просили суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 47943378 від 25 липня 2019 року, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба «Маломощаницької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області» Касюком В. В. про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Амбрелла» на підставі договору іпотеки від 10 лютого 2006 року серія та номер 37997-188 на об`єкт житлової нерухомості: квартиру загальною площею 55,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності номер 32544961 про реєстрацію за ТОВ «ФК «Амбрелла» права власності на нерухоме майно: об`єкт житлової нерухомості - квартиру загальною площею 55,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2020 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) індексний номер 47943378 від 25 липня 2019 року, прийняте державним реєстратором КП «Реєстраційна служба «Маломощаницької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області» Касюком В. В. про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Амбрелла» на підставі договору іпотеки від 10 лютого 2006 року серія та номер 37997-188 на квартиру загальною площею 55,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис номер 32544961 про реєстрацію за ТОВ «ФК «Амбрелла» права власності на квартиру, загальною площею 55,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що первісним кредитором АТ Банк «Фінанси та Кредит» відповідно до умов, передбачених пунктом 11 іпотечного договору від 10 лютого 2006 року, вже було застосовано один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволено вимоги іпотекодержателя, а саме за рішенням суду, інший спосіб задоволення вимог іпотекодержателя суперечить умовам правочину, яким визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися лише в один із трьох способів, визначених договором іпотеки.

Також судом вказано, що оскільки позивачі, як власники квартири, згоди на її відчуження не надавали, дії відповідачів порушили вимоги підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, судом зазначено, що, з урахуванням положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» відступило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ТОВ «ФК «Амбрелла» неправомірно.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Амбрелла» задоволено частково.

Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2020 року змінено.

З мотивувальної частини рішення виключено висновок про визнання неправомірним відступлення від ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» до ТОВ «ФК «Амбрелла» за договором купівлі-продажу від 22 березня 2019 року права вимоги у кредитному договорі від 10 лютого 2006 року № Ф1-06/37997-188 та в іпотечному договорі від 10 лютого 2006 року № 37997-188.

Абзац четвертий резолютивної частини рішення викладено у наступній редакції: «Стягнути з ТОВ «ФК «Амбрелла», КП «Реєстраційна служба Маломощаницької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1 188,80 грн, по 594,40 грн з кожного».

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення місцевого суду та виключаючи з мотивувальної частини рішення висновок місцевого суду про визнання неправомірним відступлення ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на користь ТОВ «ФК «Амбрелла» за договором купівлі-продажу від 22 березня 2019 року права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки такі вимоги позивачами заявлені не були.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду в іншій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що таке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «ФК «Амбрелла».

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Амбрелла», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 712/15975/17, провадження № 61-42676св18, від 04 березня 2020 року у справі № 756/14222/16-ц, провадження № 61-47253св18, від 16 грудня 2019 у справі № 607/4911/16-ц, провадження № 61-39994св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, провадження № 61-5939св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. При цьому здійснення особою (її правонаступником) права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Також заявник вказує, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі).

При цьому позивачами обрано неналежний спосіб захисту, оскільки державний реєстратор і орган державної реєстрації не можуть бути належними відповідачами за позовними вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію прав чи скасування запису про проведену державну реєстрацію, якщо такі вимоги є похідними від вимоги про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого державна реєстрація була проведена.

Відзиву на касаційну скаргу сторонами не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ТОВ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та кредит», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Ф1-05/37997-188 від 10 лютого 2006 року, відповідно до якого банк надав позичальнику кредитні кошти у сумі 25 000 доларів США зі сплатою 12 % річних за користування кредитом на строк до 10 лютого 2013 року.

У забезпечення виконання умов кредитного договору між ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діяла у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , укладено іпотечний договір № 37997-188 від 10 лютого 2006 року, відповідно до умов якого іпотекодавці передали банку в іпотеку належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Банк в повному обсязі виконав свої зобов`язання за кредитним договором, а позичальник умови укладеного кредитного договору порушив, зобов`язання належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 14 червня 2010 року заборгованість по кредиту становила 104 179,89 грн, по відсотках 2 568,51 грн, по комісії 1 264 грн, яка була стягнута за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 листопада 2010 року.

26 липня 2012 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме 2-х кімнатну квартиру у АДРЕСА_1 та виселення відповідачів.

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 08 жовтня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - двохкімнатну квартиру у АДРЕСА_1 , загальною площею 55,6 кв. м, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за кредитним договором № Ф1-05/37997-188 від 10 лютого 2006 року, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації, встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Виселено та знято з реєстраційного обліку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 з вказаної квартири.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 31 березня 2016 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 8 жовтня 2012 року в частині позовних вимог про виселення та стягнення судового збору скасовано, а рішення місцевого суду у частині звернення стягнення на іпотечне майно залишено без змін, рішення в цій частині набрало законної сили.

Згідно із протоколом електронних торгів № UA-EA-2019-01-28-000112-b від 21 лютого 2019 року та договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22 березня 2019 року ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» продав право вимоги за кредитним договором № Ф1-06/37997-188 від 10 лютого 2006 року та іпотечним договором № 37997-188 від 10 лютого 2006 року ТОВ «ФК «Довіра та гарантія».

За договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22 березня 2019 року, укладеного між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ТОВ «ФК «Амбрелла», право вимоги за кредитним договором № Ф1-06/37997-188 від 10 лютого 2006 року та іпотечним договором № 37997-188 від 10 лютого 2006 року перейшло до ТОВ «ФК «Амбрелла».

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 189972110 від 23 листопада 2019 року встановлено, що державним реєстратором Касюком В. В. комунального підприємства «Реєстраційна служба «Маломощаницької сільської ради Здолбунівського району Рівненської області» 25 липня 2019 року прийнято рішення № 47943378 про реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Амбрелла» на підставі договору іпотеки від 10 лютого 2006 року на квартиру загальною площею 55,6 кв. м, яка знаходиться у АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

У статті 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є: 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону «Про іпотеку»).

Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

При цьому здійснення особою (її правонаступником) права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що при наявності судового рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки на користь первісного кредитора, позбавляє його правонаступника можливості задовольнити свої вимоги в інший передбачений законом спосіб, за наявності даних про невиконання вказаного судового рішення, оскільки призведе до подвійного стягнення, є помилковими.

Схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 676/8249/18 (провадження № 61-786св20).

Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє його примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Запроваджений законом мораторій зупиняє можливість реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, а отже, унеможливлює укладення такого договору та наступну реєстрацію за відповідачем права власності на предмет іпотеки, що є підставою для скасування відповідного рішення державного реєстратора.

Обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.

Таки чином, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що на квартиру АДРЕСА_3 та використовується як місце постійного проживання позивачів та є предметом іпотеки на забезпечення вимог за кредитним договором, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернуто стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем у зв`язку із дією Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на час вчинення таких дій відповідачем.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне також зазначити наступне.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги та визнаючи протиправним та скасовуючи рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки та ТОВ «ФК «Амбрелла», а також скасовуючи запис про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, не звернули уваги на таке.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми права, у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень у справі, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20), від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 26 травня 2021 року у справі № 204/3503/19 (провадження № 61-2162св21), від 17 листопада 2021 року у справі № 303/443/20 (провадження № 61-11154св21).

Разом із тим, скасування судами запису про реєстрацію права власності не впливає на правильне вирішення спору, оскільки за встановлених судами обставин у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Амбрелла».

Проте, судами не було враховано наступного, а саме, що звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора та запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно, позивачі співвідповідачем у справі визначили державного реєстратора КП «Реєстраційна служба «Маломощанської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області» Касюка В. В.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

З огляду на те, що позивачі заявили позов також до неналежного співвідповідача - державного реєстратора, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо нього та покладення на останнього судових витрат є помилковими.

Таким чином, оскільки державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати в частині задоволення позову до державного реєстратора, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача, а в іншій частині - залишити без змін.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду