ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 343/2284/19

1. Описова частина

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 грудня 1988 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції в Івано-Франківській області, про що зроблено відповідний актовий запис за № 236.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2019 року в справі № 343/55/19 шлюб між ними розірвано.

Вказувала, що в період перебування у шлюбі за спільні сімейні кошти ними було придбано наступні автомобілі: у 2000 році - автомобіль марки Renault модель - Trafic, 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власник згідно із свідоцтвом про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 - ОСОБА_1 ;

27 серпня 2013 року - автомобіль марки Renault модель - Маster, рік випуску - 2008, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ власником цього автомобіля є ОСОБА_2 ; 27 серпня 2013 року - автомобіль Fiat, модель Doblo, 2007 року випуску, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4 . Відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ власником цього автомобіля записаний ОСОБА_2 .

Зазначала, що з 2016 року всі три автомобілі постійно перебували у володінні і користуванні її колишнього чоловіка - ОСОБА_2 , жодного доступу вона до них не мала і не має до цього часу.

Вказувала, що їй стало відомо про продаж відповідачем без її згоди двох спільних автомобілів: Renault Маster, 2008 року випуску, Fiat Doblo, 2007 року випуску.

Вважала, що договори купівлі-продажу цих автомобілів слід визнати недійсними, оскільки вони були придбані нею з відповідачем в період шлюбу за спільні кошти, тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи наведене просила суд: визнати автомобілі марки Renault, модель Маster, рік випуску - 2008, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3 , після продажу - НОМЕР_5 , та марки Fiat, модель Doblo, 2007 року випуску, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4 , після продажу - НОМЕР_6 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу № 5/244 від 17 січня 2019 року автомобіля марки Renault, модель Маster, рік випуску - 2008, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3 , після продажу - НОМЕР_5 , який укладений в ТСЦ № 2642;

визнати недійсним договір купівлі-продажу № 26-2/2019/1268362 від 15 січня 2019 року автомобіля Fiat, модель Doblo, 2007 року випуску, державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4 , після продажу - НОМЕР_6 , який укладений в ТСЦ № 2642.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, позов задоволено.

Визнано автомобіль марки Renault, модель Маster, колір - білий, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 2464 куб, рік випуску - 2008, номер кузова (шасі рами) - НОМЕР_7 , державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3 , після продажу - НОМЕР_5 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано автомобіль марки Fiat, модель Doblo, 2007 року випуску, колір - сірий, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 1248 куб, номер кузова (шасі рами) - НОМЕР_8 , державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4 , після продажу - НОМЕР_6 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу № 5/244 від 17 січня 2019 року автомобіля марки Renault, модель Маster, колір - білий, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 2464 куб, рік випуску - 2008, номер кузова (шасі рами) - НОМЕР_7 , державний номерний знак до продажу - НОМЕР_3 , після продажу - НОМЕР_5 , який укладений в ТСЦ № 2642.

Визнано недійсним договір № 26-2/2019/1268362 від 15 січня 2019 року автомобіля Fiat, модель Doblo, 2007 року випуску, колір - сірий, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 1248 куб, номер кузова (шасі рами) - НОМЕР_8 , державний номерний знак до продажу - НОМЕР_4 , після продажу - НОМЕР_6 , який укладений в ТСЦ № 2642.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що спірні автомобілі придбані сторонами під час шлюбу, а тому за змістом статті 70 СК України належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Судами також вказано, що відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном, тому укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України та статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності.

Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з урахуванням висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), вказував, що апеляційний суд належним чином не дослідив та не встановив, чи знала ОСОБА_3 як третя особа-контрагент за оскаржуваними договорами (або за обставинами справи не могла не знати) про те, що транспортні засоби належать подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не надала суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як сторони оспорюваних договорів купівлі-продажу автомобілів при їх укладенні діяли недобросовісно.

При цьому апеляційним судом також вказано, що в провадженні Долинського районного суду Івано-Франківської області перебуває справа № 343/775/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а тому обставини щодо відчуження спірних автомобілів повинні бути враховані судом при вирішені вказаного спору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевим судом належним чином встановлено, що ОСОБА_3 , знаючи, що автомобілі було придбано під час перебування у шлюбі, при укладенні договорів купівлі-продажу діяла як недобросовісний набувач. При цьому її колишній чоловік також діяв недобросовісно, оскільки без її згоди та відома продав майно, яке було придбано за спільні кошти під час перебування у шлюбі.

У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , у яких вказано, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 грудня 1988 року по 25 січня 2019 року.

За час перебування в шлюбних відносинах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали три автомобілі, а саме:

в 2000 році автомобіль марки Renault, модель Trafic, кузов НОМЕР_9 , 1992 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який за спільною домовленістю був зареєстрований на ОСОБА_1 ;

27 серпня 2013 року автомобіль марки Renault, модель Маster, колір білий, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 2464 куб, рік випуску - 2008, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_7 . Був зареєстрований та значився за відповідачем ОСОБА_2 ;

27 серпня 2013 року автомобіль Fiat, модель Doblo, 2007 року випуску, колір сірий, тип двигуна - дизельний, об`єм двигуна 1248 куб, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_8 . Був зареєстрований та значився за відповідачем ОСОБА_2 .

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 15 січня 2019 року укладено договір купівлі-продажу № 2642/2019/1268362 транспортного засобу марки Renault, модель Маster, 2008 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_3 .

Згідно договору купівлі-продажу № 5/244 від 17 січня 2019 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 автомобіль Fiat, модель Doblo, 2007 року випуску, номер кузова (шасі рами) НОМЕР_8 .

З копії відповіді Регіонального сервісного центра МВС в Івано-Франківській області № 31/20-195 від 19 серпня 2020 року вбачається що:

автомобіль марки Renault, модель Маster, 2008 рік випуску, кузов НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_5 , 15 січня 2019 року перереєстрований за договором купівлі-продажу на ОСОБА_3 ;

автомобіль марки Fiat, модель Doblo, 2007 рік випуску, кузов НОМЕР_8 , державний номерний знак НОМЕР_10 , 17 січня 2019 року перереєстрований за договором купівлі-продажу на ОСОБА_3 .

Установлено, що в матеріалах справи відсутні докази, що фактичне розпорядження спірними автомобілями ОСОБА_2 було здійснене з відома (письмової згоди) ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

За вимогами частин першої, другої та четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

Відсутність згоди одного з подружжя може бути підставою для оспорення договору, укладеного іншим з подружжя.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Подібні правові висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), відступивши від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи-контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2019 року у справі № 904/3315/18 наголошував на тому, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з урахуванням положень частини першої статті 417 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем під час розгляду справи не доведено недобросовісність в діях покупця автомобілів ОСОБА_3 , а отже відсутні підстави для визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу недійсними.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції помилково врахував висновки, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), є безпідставними, оскільки висновки, викладені у вказаній постанові, стосуються підстав для визнання недійсними договорів, якими було відчужено майно, набуте подружжя за час шлюбу, при цьому розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду в порядку господарського судочинства не вказує на неможливість застосування вказаних висновків під час розгляду справи в порядку цивільного судочинства за наявності подібних правовідносин, тобто під час вирішення спорів щодо продажу майна, яке є спільною сумісною власністю, одним із подружжя без згоди іншого.

При цьому підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), колегія суддів не вбачає.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду