ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 199/6480/16-ц

У вересні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення грошового зобов`язання.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 квітня 2012 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким він надав відповідачу в борг грошові кошти в сумі 2 200 000 грн, які останній зобов`язався повернути згідно з графіком у строки, передбачені договором, а саме відповідач повинен був розпочати повернення грошових коштів з 20 травня 2012 року рівними частинами по 100 000 грн до 20 квітня 2014 року.

Однак ОСОБА_2 повернув позику в повному обсязі з порушенням графіку, лише 06 червня 2016 року, у зв`язку з чим виникло прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, посилаючись на положення частини другої статті 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 489 687, 75 грн та три відсотки річних у сумі 52 084, 94 грн.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики, що складається із трьох відсотків річних у розмірі 33 846, 58 грн, інфляційних втрат у сумі 1 144, 57 грн, та судовий збір у розмірі 349, 91 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для стягнення інфляційних втрат, нарахованих за період з 21 вересня 2013 року по 17 березня 2016 року, розмір яких згідно з розрахунком суду становить 1 144, 57 грн, та трьох відсотків річних за цей період у сумі 33 846, 58 грн.

У задоволенні вимог, заявлених за період з жовтня 2012 року до вересня 2013 року, суди відмовили в зв`язку зі спливом позовної давності.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить змінити рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в частині стягнутої суми інфляційних втрат з 1 144, 57 грн до 444 561, 44 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року в справі № 924/532/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що здійснюючи розрахунок суми інфляційних втрат, суди не здійснили множення суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, на відповідні індекси інфляції, визначені Державною службою статистики України, а тому неправильно визначили суму інфляційних втрат, яка підлягала стягненню з відповідача за період з вересня 2013 року по березень 2016 року.

Судові рішення в частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, нарахованих до вересня 2013 року, та стягнення трьох відсотків річних заявник не оскаржує, а тому в цій частині суд касаційної інстанції їх не переглядає.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

30 листопада 2020 року справа № 199/6480/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що 21 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2 200 000 грн.

Згідно з пунктами 4-6 договору позики сторони домовилися, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику в строк та на умовах, передбачених цим договором. Позичальник розпочне повернення позики з 20 травня 2012 року і продовжуватиме повертати її рівними частинами по 100 000 грн згідно з графіком, зазначеним у додатку № 1 до цього договору, який є невід`ємною його частиною. Кожен платіж має бути здійснений не пізніше 20 числа місяця. Позичальник зобов`язаний повернути всю позику до 20 квітня 2014 року.

Відповідно до графіку повернення позики: грошові кошти в сумі 100 000 грн, які відповідач мав повернути не пізніше 20 вересня 2013 року, він почав повертати 10 січня 2015 року; грошові кошти в сумі 100 000 грн, які мав повернути не пізніше 20 жовтня 2013 року, - 21 березня 2015 року; грошові кошти в сумі 100 000 грн, які мав повернути не пізніше 20 листопада 2013 року, - 01 червня 2015 року; грошові кошти в сумі 100 000 грн, які мав повернути не пізніше 20 грудня 2013 року, - 08 серпня 2015 року; грошові кошти в сумі 100 000 грн, які мав повернути не пізніше 20 лютого 2014 року, - 01 листопада 2015 року; грошові кошти в сумі 100 000 грн, які мав повернути не пізніше 20 березня 2014 року, - 09 січня 2016 року; грошові кошти в сумі 100 000 грн, які мав повернути не пізніше 20 квітня 2014 року, - 18 березня 2016 року.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач мав перед позивачем зобов`язання зі сплати грошових коштів, яке виникло за договором позики.

Відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, повернув грошові кошти позивачу з порушенням встановлених договором строків.

За викладених обставин, обґрунтованим є висновок судів про те, що в позивача виникло право на застосування наслідків порушення зобов`язання відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Згідно з наданими позивачем розрахунками, інфляційні втрати в зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання за період з 01 жовтня 2013 року по 31 грудня 2014 року становлять 26 247, 89 грн; за період з 01 листопада 2013 року по 31 березня 2015 року - 51 257, 60 грн; за період з 01 грудня 2013 року по 31 травня 2015 року - 75 875, 46 грн; за період з 01 січня 2014 року по 31 липня 2015 року - 73 943, 45 грн; за період з 01 березня 2014 року по 31 жовтня 2015 року - 72 841, 03 грн; за період з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2015 року - 73 710, 31 грн; за період з 01 травня 2014 року по 31 березня 2016 року - 70 685, 70 грн, що в загальному складає 444 561, 44 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування інфляційних втрат за спірний період здійснено ним правильно, з урахуванням наведених вище норм і доказів протилежного матеріали справи не містять.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій цього не врахували, внаслідок чого неправильно визначили суму інфляційних втрат,яка підлягала стягненню з відповідача.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що в справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції - зміні в частині стягнутої з ОСОБА_2 на користь позивача суми інфляційних втрат з 1 144, 57 грн до 444 561, 44 грн.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У частині першій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення касаційної скарги та часткове задоволення позовних вимог у цій справі, судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 4 783, 86 грн (пропорційно розміру задоволених позовних вимог), апеляційної скарги в розмірі 6 651, 25 грн (виходячи з оспорюваної суми) та касаційної скарги в сумі 8 868, 34 грн (виходячи з оспорюваної суми), підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,